Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №369/10727/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:

Дата: 20 вересня 2026 р.

Справа: №369/10727/24

Суддя: Фінагеєва І. О.

Справа № 369/10727/24

Провадження № 2/369/1542/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

за участю секретаря Крикуна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/10727/24 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до відповідачів Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства» та ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що Громадською організацією «Офіс протидії корупції та рейдерства» за зверненням ОСОБА_2 було подано заяву до Міністерства юстиції України від 12 грудня 2023 року № 24/12 (вх. № 195570-33-23 від 13 грудня 2023 року). Ознайомившись зі змістом заяви, позивач виявила, що в ній зазначено недостовірні відомості, які викладені у категоричній стверджувальній формі фактів, що не відповідають дійсності та принижують її честь, гідність і ділову репутацію як нотаріуса та державного реєстратора. Зокрема, у заяві стверджується, що позивач діяла «навмисно, групою осіб з метою заволодіння нерухомим майном», використовувала «завідомо підроблені документи» та здійснила «незаконну реєстрацію прав власності», що за змістом заяви відповідача означає «по суті стався факт злочинного заволодіння нерухомим майном». На підставі вказаної заяви Міністерством юстиції України було прийнято Наказ № 263/5 від 30 січня 2024 року про тимчасове блокування позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць, у зв`язку з чим позивач фактично була позбавлена конституційного права на працю. Це завдало їй значних моральних страждань та зупинило професійну діяльність.

У зв`язку із наведеним позивач звертається з позовом та просить суд:

1.Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Юлії Анатоліївни, інформацію, поширену відповідачами, Громадською організацією «Офіс протидії корупції та рейдерства», ОСОБА_2 шляхом оприлюднення в заяві до Міністерства юстиції України, а саме:

- «з повідомленнями про те, що Приватний нотаріус КМНО Лозова Юлія Анатоліївна, здійснюючи нотаріальну діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , виконуючи функції державного реєстратора, діючи навмисно, групою осіб з метою заволодіння нерухомим майном, а саме: підвальними приміщеннями, які є складовими та невід`ємними частинами багатоквартирних будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_3 , та належали на праві спільної сумісної власності власникам квартир вказаних будинків, шляхом проведення незаконних, тобто, порушуючих діюче законодавство реєстраційних дій, використовуючи завідомо підроблені документи, без будь-яких законних підстав, зареєструвала право власності на вказані підвальні приміщення за ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ» позбавивши таким чином майна співвласників багатоквартирного будинку права власності на нерухоме майно.»;

- «….07 червня 2023 року між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем укладено договір купівлі продажу приміщення 87, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Невальонною Наталією Михайлівною та зареєстровано за номером 535

В той же день, 17 квітня 2023 року Державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Юлією Анатоліївною, прийнято Рішення про державну реєстрацію прав щодо реєстрації прав власності на нежитлове приміщення 87,88 яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , як закінчений будівництвом об`єкт, за ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ» (код ЄДРПОУ: 42540689)….»;

- «…Таким чином, державному реєстратору для реєстрації права власності на нежилі приміщення фактично були надані тіж самі документи, що і для реєстрації житлових будинків, розташованих у АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_3 та які ніяким чином ні підтверджували права власності або речових прав на них ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ» та навпаки Договора організації будівництва об`єкту нерухомого майна № 1505/20-11 108 від 15 травня 2020 року та № 1505/20- П 64 від 15 травня 2020 року, Акти приймання-передачі нерухомого майна свідчили про належність побудованих будинків ПАТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ДІНЕРО АКТИВ»

В подальшому, а саме 19 квітня 2023 року Державним реєстратором -приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Юлісю Анатоліївною вказані документи було свідомо видалені з переліку документів, які було подано для державної реєстрації…»;

- «…За таких підстав, державним реєстратором Лозовою Юлією Анатоліївною було свідомо порушено не тільки приписи ст. 331 ЦК України, а й норми права, якими безпосередньо повинен керуватись державний реєстратор при здійсненні повноважень делегованих на нього державою…»;

- «….В свою чергу, як вже було зазначено вище, під час проведенні державної реєстрації прав власності на приміщення 87 та 88, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 та приміщення 87 та 88, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було свідомо проігноровано (з подальшим їх виключенням) «Договора організації будівництва об`єкту нерухомого майна» за № 1505/20-П 108 та 1505/20- 11 64. Актів приймання передачі нерухомого майна, серія та номер: 1 та 2 від 13 вересня 2021 року, з яких чітко встановлюється, що майнове право на вищезазначені новозбудовані будинки після вводу їх в експлуатацію в цілому належало ПАТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ДІНЕРО АКТИВ», а не ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ».»;

- «….Крім того, здійснивши незаконну реєстрацію прав власності за ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ» на нежитлові приміщенні, які розташовані в підвальних поверхах багатоквартирних будинків та подальше відчуження таких приміщень на користь відповідачів, по суті стався факт злочинного заволодіння нерухомим майном із та передачі їх третій особі.»;

2. Зобов`язати Громадську організацію «Офіс протидії корупції та рейдерства» та ОСОБА_2 у разі задоволення позову повідомити Міністерству юстиції України про ухвалене у справі за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Юлії Анатоліївни про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди рішення суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили;

3. Стягнути солідарно з Відповідачів моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.;

4. Судові витрати покласти на Відповідачів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано час на усунення недоліків.

23 квітня 2025 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків та усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 21 березня 2025 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі позивача та її представника, позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

У судове засідання відповідачі не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили, судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України». Відповідачі на адресу суду відзиву на позовну заяву не подали, причини неможливості подати відзив суду не повідомили. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що Громадською організацією «Офіс протидії корупції та рейдерства» за повідомленням ОСОБА_2 було направлено Міністерству юстиції України заяву за Вих.№ 24/12 від 12 грудня 2023 року, яка містила інформацію наступного змісту:

- «…В свою чергу, як вже було зазначено вище, під час проведенні державної реєстрації прав власності на приміщення 87 та 88, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 та приміщення 87 та 88, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було свідомо проігноровано (з подальшим їх виключенням) «Договора організації будівництва об`єкту нерухомого майна» за № 1505/20-П 108 та 1505/20- 11 64. Актів приймання передачі нерухомого майна, серія та номер: 1 та 2 від 13 вересня 2021 року, з яких чітко встановлюється, що майнове право на вищезазначені новозбудовані будинки після вводу їх в експлуатацію в цілому належало ПАТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ДІНЕРО АКТИВ», а не ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «СТОЛИЦЯ».»;

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні ст. 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами 1, 4, 6 та 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Зазначене узгоджується із роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова № 1) (пункти 1, 4, 15, 18, 19 Постанови № 1).

Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (п. 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (п. 6.18), та Верховним Судом у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц та багатьох інших.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у п. 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У п. 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Таким чином, згідно ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Частиною 2 ст. 302 ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4, п. 5 Постанови № 1, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь /поведінки/ загальноприйнятим уявленням про добро та зло. Фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також, на спростування цієї інформації.

Як визначено в ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, відповідно до положення ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

За ч. 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Також, за ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У п. 18 Постанови №1 зазначено, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Суд приходить до висновку, що не є оціночним судженням в розумінні ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оскільки не є вираженням суб`єктивної думки та не містить у собі винятково оціночні судження, не є такою, де використовуються мовні засоби, зокрема гіперболи, алегорії, сатири, а навпаки містить фактичні твердження наступна інформація:

«Приватний нотаріус КМНО Лозова Юлія Анатоліївна... діючи навмисно, групою осіб з метою заволодіння нерухомим майном... шляхом проведення незаконних, тобто порушуючих діюче законодавство реєстраційних дій, використовуючи завідомо підроблені документи, без будь-яких законних підстав, зареєструвала право власності...»;

«...державним реєстратором Лозовою Юлією Анатоліївною вказані документи було свідомо видалені з переліку документів, які було подано для державної реєстрації...»;

«...державним реєстратором Лозовою Юлією Анатоліївною було свідомо порушено не тільки приписи ст. 331 ЦК України, а й норми права якими безпосередньо повинен керуватись державний реєстратор при здійсненні повноважень делегованих на нього державою…»;

«...приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було свідомо проігноровано (з подальшим їх виключенням) "Договора організації будівництва об`єкту нерухомого майна" за № 1505/20-П 108 та 1505/20-П 64, Актів приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1 та 2 від 13 вересня 2021 року...»;

«...здійснивши незаконну реєстрацію прав власності... по суті стався факт злочинного заволодіння нерухомим майном із та передачі їх третій особі».

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначала, що поширювана відповідачами інформація стверджує факт вчинення нею кримінальних правопорушень.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких судових рішень щодо протиправності чи незаконності дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Юлії Анатоліївни, відкритих кримінальних проваджень, вироку суду відносно позивача не виносилось.

Зазначені обставини відповідачі належними та допустимими доказами не спростували.

Відтак суд дійшов висновку, що такі висловлювання в бік позивача є недостовірними, не відповідають дійсності, та, відповідно, принижують її честь, гідність та ділову репутацію.

Не зважаючи на те, що тягар доказування достовірності поширеної інформації покладається на відповідачів, під час розгляду даної справи останніми у порядку, визначеному ст. 81 ЦПК України, не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження достовірності розповсюдженої ними інформації щодо позивача.

Відповідно до п. п. 24, 25 Постанови № 1, передбачено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено. Отже, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

З огляду на викладене, враховуючи те, що частина інформації, викладена у заяві відносно позивача є недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, а також враховуючи право позивача на спростування недостовірної інформації щодо себе, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Юлії Анатоліївни, інформацію, поширену Громадською організацією «Офіс протидії корупції та рейдерства» та ОСОБА_2 шляхом оприлюднення в заяві до Міністерства юстиції України від 12 грудня 2023 року № 24/12 у викладених вище твердженнях.

Також, звертаючись до суду з цим позовом, позивач послалася на те, що внаслідок поширення недостовірної інформації їй було завдано моральної шкоди, через порушення конституційного права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, яке закріплене в преамбулі Загальної декларації прав людини, гарантоване ст. 28 Конституції України та статтями 270, 297, 299 ЦК України, а також конституційного права ОСОБА_1 на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, оскільки наказом Міністерства юстиції України №263/5 від 30 січня 2024 року, за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Ю.А. було прийнято рішення про тимчасове блокування останній доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, а також глибину фізичних і душевних страждань, завданих позивачу, вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства», ОСОБА_2 у рівних частинах на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 81, 141, 178, 247, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лозової Юлії Анатоліївни, інформацію, поширену Громадською організацією «Офіс протидії корупції та рейдерства» та ОСОБА_2 шляхом оприлюднення в заяві до Міністерства юстиції України від 12 грудня 2023 року № 24/12, а саме твердження:

Зобов`язати Громадську організацію «Офіс протидії корупції та рейдерства» та ОСОБА_2 повідомити Міністерство юстиції України про ухвалене у справі рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Громадської організації «Офіс протидії корупції та рейдерства» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 990 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто) грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 990 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто) грн. 33 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: Громадська організація «Офіс протидії корупції та рейдерства», код ЄДРПОУ: 45036697, адреса місцезнаходження: 02000, м. Київ, вул. Банкова, буд. 12, оф. 26.

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua