Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №362/4192/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/4192/25

Провадження № 2/362/737/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участю: секретаря судового засідання – Рицької Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває вказана цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа – ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим. Заявлені вимоги мотивовано тим, що відповідач протягом визначеного законодавством терміну правом на стягнення заборгованості за кредитним договором з майнового поручителя не скористався, у праві стягнення заборгованості з боржника отримав відмову, а тому позивач вважає доведеними підстави для припинення договору іпотеки, іпотекодавцем за яким була спадкодавець ОСОБА_3 , спадкоємцем до майна якої є позивач та третя особа.

14.07.2025 р. ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

15.09.2025 р. АТ «УКРСИБАБАНК» подало письмові пояснення до позовної заяви, в яких просило суду відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що набули права власності майна, зобов`язані задовольнити вимоги кредиторів, зокрема відповідача.

30.09.2025 р. ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

31.10.2025 р. ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області відмовлено у залученні до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «Саулете».

23.09.2025 р. представником позивача подано до суду відповідь на письмові пояснення відповідача, в яких позивач наполягає на задоволенні своїх позовних вимог.

26.01.2026 р. третя особа ОСОБА_2 подає до суду письмові пояснення щодо позову, в яких підтримує позовні вимоги та просить задовольнити.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи та доказів, наданих сторонами до позову та відзиву, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення про наступне.

08.10.2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (яке у подальшому відповідно до законодавства було перейменовано в Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», надалі - Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саулуте» (надалі – Позичальник) укладено кредитний договір № 11402258000 (надалі - Кредитний договір), згідно з яким Відповідач зобов`язувався надати Товариству, а Товариство зобов`язувалось прийняти, належним чином використати і повернути Відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 28 000 євро, у порядку і на умовах, визначених цим Кредитним договором (пункт 1.1). На виконання умов Кредитного договору Відповідач 08.10.2008 року видав Товариству кредит у сумі 28 000 євро.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.03.2013 р. у справі № 5011-34/18934-2012, що набрало чинності, відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саулуте» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11402258000 від 08.10.2008 р. у розмірі 26697,01 євро.

В забезпечення виконання за Кредитним договором Відповідач та ОСОБА_3 , як майновий поручитель ТОВ «Саулате», уклали договір іпотеки № 94987 від 08.10.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. за реєстровим №7314 (надалі – Договір іпотеки), згідно з умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Відповідачу трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі – Квартира).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 11 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України у випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержанного у спадщину.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється з підстав, передбачених абз. 1 ч. 1 цієї ж статті, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до ч.1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, суд звернув увагу на необхідність встановити чи прийняли спадщину спадкоємці та чи надавала іпотекодавець згоду на забезпечення виконання основного зобов`язання новими боржниками.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 1-444 від 05.04.2023 року, спадкова справа № 156/2021, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спадкоємцями до майна ОСОБА_3 , зокрема трьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону про іпотеку). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку).

За змістом статті 11 Закону про іпотеку іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Закон про іпотеку є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону про іпотеку містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом про іпотеку.

Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.

Законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов`язання.

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та /або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема, і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 р. у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 р. у справі № 171/2639/18 (провадження № 61-18637св21).

Оскільки спадкодавець була іпотекодавцем за договорами іпотеки, то після її смерті відбувається заміна іпотекодавця на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Матеріали справи не містять доказів пред`явлення кредитором вимог відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також доказів пред`явлення вимоги до спадкоємців іпотекодавця в межах строку встановленого законодавством.

Право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України в постанові від 04 лютого 2015 р. в справі № 6-243цс14, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 р. в справі № 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 р. в справі № 126/1056/15-ц. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою відмови в позові.

Суд, задовольняючи позов шляхом визнання іпотеки припиненою, не виходить за межі позовних вимог й не порушує принципу диспозитивності, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зміст позовних вимог спрямований на визнання іпотеки такою, що припинена, тому суд виснував про задоволення такого позову. Неточність формулювання відповідних вимог (визнання припинення зобов`язання за іпотечним договором) позивачем не становить підставу відмови в задоволенні обґрунтованого позову.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 р.).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 р. у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) вказано про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

У цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що кредитор не дотримався встановлених законом строків для пред`явлення вимоги до спадкоємців.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо обґрунтованості позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують припинення іпотеки.

Виходячи з вищевикладеного, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов - задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку нерухомого майна: трьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 65,40 кв.м, жилою – 37,40 кв.м.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М. Кравченко