Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №362/5538/21 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/5538/21

Провадження № 2/362/72/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі: секретарів судового засідання – Шмагун М.С., Ярошевич М.А., Рицької Г.О.,

представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представник відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом - Грабового О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства "Укртранснафта" про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та примусове зняття з реєстрації місця проживання, -

в с т а н о в и в:

18.10.2021 р. ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства "Укртранснафта" про поділ спільного майна подружжя, в якому просила здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 , визнавши за позивачкою право власності на частину квартири. Заявлені вимоги мотивувала тим, що під час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за кошти мами позивачки, отримані від продажу особистої квартири для покращення житлових умов сім`ї доньки, та кошти, отримані за безвідсотковою довгостроковою позикою, сторони придбали квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя та комунальні платежі, за яку сплачує позивач.

26.04.2022 р. відповідач за первісним позовом звернув до суду зустрічний позов, в якому просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що спірна квартира є особистою власністю позивача за зустрічним позовом, в якій він дозволив позивачу за первісним позовом пожити на період пошуку власного майна. Ззаначає, що позивач за первісним позовом у спірній квартирі з 2018 р. не проживає, має іншу родину, витрат на утримання житла не несе, в зв`язку із чим просить суд визнати її такою, що втратила право користування житлом.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі. Зустрічного позову не визнав.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні вимоги первісного позову не визнав, зустрічний позов підтримав.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, прийшов до наступного висновку.

Судом достовірно встановлено та на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню, що в період з 10.08.2002 р. до набрання чинності 24.06.2013 р. рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2013 р. у справі № 362/1215/13-ц чинності, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому з 10 серпня 2002 р. у відділі реєстрації актів громадянського стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 971, шлюбі.

26.12.2005 р. ОСОБА_3 , водій Транспортно–експедиційної служби ВАТ «Укратранснафта», звернувся до ВАТ «Укртранснафта» з проханням про надання йому безвідсоткової позики на придбання житла на період до 20 років.

Відповідно до Витягу з протоколу № 3 засідання житлово-побутової комісії апарату управління ВАТ «Укртранснафта», 26.06.2007 р., виходячи з плану фінансування Товариства на 2007 рік для вирішення житлової проблеми працівників апарату управління, порушено клопотання перед адміністрацією щодо забезпечення житлом працівників згідно контрольного списку по м. Києву, шляхом надання цільових безвідсоткових довгострокових позик для придбання відповідних квартир ОСОБА_3 – водію Транспортно–експедиційної служби (1-кімнатна квартира) – 300 тис.грн.

Як вбачається з листа начальника відділу соціального забезпечення вих. № 08-00/477 від 31.10.2007 р., ОСОБА_3 відповідно до договору від 17.09.2007 р. № 1003-7/146-00 як працівнику ВАТ «Укртранснафта» надано цільову безвідсоткову довгострокову позику для придбання квартири для чого наголошено на укладені договору застави майна та запропоновано надати пакет документів, що включає свідоцтво про шлюб, паспорт та РНОКПП дружини і забезпечити присутність дружини під час нотаріального оформлення договору застави.

17.09.2007 р. за Договором №1003-7/146-00 ВАТ «Укртранснафта» надало ОСОБА_3 безвідсоткову позику на придбання квартири у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. строком до 17.09.2027 р. (надалі - Договір).

Відповідно до п. 6 Договору, позика підлягає поверненню на підставі цього договору шляхом щомісячного погашення позики в розмірі 1250,00 грн. за заявою Позичальника.

Відповідно до п. 9 Договору, у випадку звільнення Позичальника з роботи в системі ВАТ «Укртранснафта» за власним бажанням він зобов`язаний достроково повернути всю суму позики, до дати звільнення.

24.09.2007 р. на підставі Договору про участь у Фонді фінансування будівництва (ФФБ) № 112-Г (довіритель) та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (управитель) підписали згоду, згідно якої довіритель передає управителю кошти у довірче управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування (квартири).

28.12.2007 р., пунктом 1 Додаткової угоди №1 до Договору безвідсоткової позики від 17.09.2007 р. №1003-7/146-00, пункт 3 Договору безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р. викладено в новій редакції: «Сума позики за цим договором становить 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 коп.».

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 до Договору безвідсоткової позики від 17.09.2007 р. №1003-7/146-00 від 28.12.2007 р., пункт 6 Договору безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р. викладено в новій редакції: «Позика підлягає поверненню на підставі цього договору шляхом щомісячного погашення позики в розмірі 1666 (одна тисяча шістсот шістдесят шість) грн. 00 коп. та за останній місяць в сумі 1826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 00 коп. за заявою позичальника. Погашення позики починається в тому місяці, в якому була надана додаткова сума позики».

З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р., Сторонами укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 4188 з дією до 17.09.2027 р.

Відповідно до п. 1.1. договору іпотеки № 4188, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за договором безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р., укладеного між ВАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_3 (а також будь-якими додатковими угодами й договорами про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, у тому числі щодо збільшення суми основного боргу та/бо процентів, строків тощо) укладеним між іпотекодержателям та іпотекодавцем, за умовами якого останній зобов`язаний до 17.09.2027 р. іпотекодержателю кредитні кошти у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. без сплати відсотків за користування ним.

Згідно з п. 1.2 договору іпотеки № 4188, предметом за цим договором є майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершене, право власності на яке виникне в іпотекодавця в майбутньому, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 .

22.05.2008 р. Відповідач звернувся до Голови ВАТ «Укртранснафта» та Голови профкому ППО апарату ВАТ «Укртранснафта», із заявою в якій просив посприяти у вирішенні фінансового питання, що виникло внаслідок збільшення площі квартири до 62,97 кв.м і суми на 34,645 грн.

11.06.2008 р. укладено Додаткову угоду № 2 до договору №1003-7/146-00 від 17.09.2007, за якою сума позики збільшилась до 434 645 (чотириста тридцять чотири тисячі шістсот сорок п`ять) грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2, пункт 3 Договору безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р. викладено в новій редакції: «Сума позики за цим договором становить 434 645 (чотириста тридцять чотири тисячі шістсот сорок п`ять) гривень 00 коп.».

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2, пункт 6 Договору безвідсоткової позики №1003-7/146-00 від 17.09.2007 р. викладено в новій редакції: «Позика підлягає поверненню на підставі цього договору шляхом щомісячного погашення позики в розмірі 1673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) гривні 00 коп. та за останній місяць в сумі 1888 (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) гривень 00 коп. за заявою позичальника. Погашення позики починається в тому місяці в якому була надана додаткова сума позики».

Відповідно до акту прийому-передачі № 161 за Договором про участь у фонді фінансування будівництва № 112-Г від 24.09.2007 р. підписаного між ТОВ «Київська інвестиційно-будівельна компанія» та ОСОБА_3 сторонами підтверджено факт приймання Відповідачем за первісним позовом квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 19.02.2009 р., виданого на підставі рішення № 229 від 28.11.2008 р., ОСОБА_3 власник в частці 1/1 двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Довідкою № 26-00/47 від 21.02.2022 р. та графіком погашення позики підтверджується, що Відповідач за первісними позовом протягом вересня 2007 р. та до 13.05.2013 р. повернув 124 270,00 грн. позики шляхом утримання із заробітної плати та внесенням у готівковій формі до каси Товариства. З вересня 2007 р. до 21.02.2022 р. погашено позики в сумі 321 750,0 грн. Станом на 21.02.2022 р. заборгованість за договором безвідсоткової позики № 1003-7/160-00 від 14.11.2007 р. складає 112895,00 грн.

Доказів набуття спірної квартири за особисті кошти матері позивачки за первісним позовом матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України) (постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постановау Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Таким чином суд виснував, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу в рівних частинах.

Разом з тим, приймаючи до уваги спосіб набуття права власності на спільне сумісне майно, відповідач за первісним позовом не позбавлений права на звернення до суду із позовом про стягнення з позивача за первісним позовом вартості квартири АДРЕСА_1 .

Згідно ч.1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно, вселення членів сім`ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності, є результатом реалізації права власника, й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Відповідно до ст. 391 ЦК України майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно.

Постановою Верховного від 16.12.2012 року № 6-57цс11, було вказано, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням. Така правова позиція була підтримана й у Постанові Верховного суду від 13.11.2019 року у справі № 686/19928/17.

З огляду на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу в рівних частинах, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 223, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Первісний позов – задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 36,4 кв.м, загальною площею 68,3 кв.м, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право на частку квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 36,4 кв.м, загальною площею 68,3 кв.м.

В задоволенні зустрічного позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М.Кравченко