Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №320/38162/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/38162/25 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба безпеки України, про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 05.06.2025 № 801145000000930/163 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 19.07.2023 № 80104200085969, визнати протиправним та скасувати рішення про відкликання посвідки на постійне проживання від 01.08.2023 № НОМЕР_1 і зобов`язати відповідача здійснити обмін цієї посвідки.

Позов обґрунтовано тим, що позивач протиправних дій на території України не вчиняв, громадського порядку не порушував, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, а рішення про відкликання дозволу на імміграцію ухвалено за відсутності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", виключно на підставі подання Служби безпеки України, яке не містить жодних конкретних обставин і не супроводжується доказами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою цього ж суду від 03.09.2025 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Службу безпеки України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 05.06.2025 № 801145000000930/163 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 19.07.2023 № 80104200085969 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано протиправним та скасовано рішення цього ж органу про відкликання посвідки на постійне проживання від 01.08.2023 № НОМЕР_1 та зобов`язано його здійснити обмін посвідки на постійне проживання від 01.08.2023 № НОМЕР_1 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 .

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2025 № 51/1/3-3996 не містить жодних конкретних обставин або доказів, які б свідчили про вчинення позивачем протиправних дій та про наявність загрози національній безпеці України, що відповідач не запитав додаткової інформації в ініціатора подання, не запросив іммігранта для надання пояснень і обмежився констатацією факту наявності подання, а відкликання посвідки на постійне проживання є наслідком протиправного рішення про відкликання дозволу на імміграцію.

Не погодившись із цим рішенням, Служба безпеки України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних публічно-правових відносин принцип презумпції невинуватості та найвищий стандарт доказування, притаманний кримінальному судочинству, тоді як заходи, вжиті на підставі подання, мають превентивний характер і їх застосуванню не обов`язково має передувати вчинення особою порушення законодавства чи наявність кримінальних проваджень; Служба безпеки України наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів реальних та потенційних загроз національним інтересам і не повинна очікувати вчинення правопорушень перед вжиттям заходів; відомості про контррозвідувальну діяльність, її форми, методи та засоби мають особливий режим захисту, а сама така діяльність здійснюється як гласно, так і негласно; право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що виправдовує втручання, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тим більше в умовах воєнного стану; Служба безпеки України правомірно надіслала подання, а відповідач ухвалив обґрунтоване рішення в межах наданих йому повноважень; право особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень не є абсолютним, а всі сумніви особи у правомірності рішень суб`єкта владних повноважень усуває суд під час здійснення судового контролю; суд першої інстанції не міг послатися на постанову Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а, оскільки викладені в ній висновки стосуються нечинної редакції Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, а на час виникнення спірних правовідносин ця редакція не містила положень про запрошення іммігранта для надання пояснень; постанова Верховного Суду від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а не є релевантною, оскільки стосується правовідносин, врегульованих Законом України "Про очищення влади".

У відзиві на апеляційну скаргу від 19.08.2026 позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що подання від 12.05.2025 № 51/1/3-3996 не наповнене фактичним змістом, що доказів на його підтвердження відповідач суду не надав, що доводи скарги спрямовані на спростування висновків, яких оскаржуване рішення не містить, а посилання на подання від 06.11.2023 № 10738 стосується обставин, яких у цій справі не встановлено. Одночасно позивач заявив клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки Служби безпеки України не вирішувалося.

Колегія суддів вирішує справу в межах, визначених частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Клопотання позивача про закриття апеляційного провадження задоволенню не підлягає. Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Служба безпеки України залучена до участі у справі ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і згідно з пунктом 2 частини першої статті 42 цього Кодексу є учасником справи. Право учасника справи на апеляційне оскарження не залежить від того, чи вирішено судовим рішенням питання про його права та обов`язки, а пункт 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України розрахований на випадки, коли апеляційну скаргу подала особа, яка участі у справі не брала. А отже підстав для закриття апеляційного провадження немає.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.05.2023 громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну як особа, яка є чоловіком іммігрантки - громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документованої посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 від 30.06.2020.

19.07.2023 відповідач прийняв рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну № 80104200085969/774 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію", а 01.08.2023 позивача документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .

14.05.2025 до відповідача надійшло подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2025 № 51/1/3-3996 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. У поданні зазначено, що у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, отримано інформацію про причетність ОСОБА_1 до функціонування каналу нелегальної міграції співвітчизників та вихідців з країн так званого "міграційного ризику" до України з метою їх легалізації за фіктивними підставами, а його дії становлять загрозу національній безпеці України в міграційній сфері.

05.06.2025 відповідач затвердив висновок за результатами розгляду подання і прийняв рішення № 801145000000930/163 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", а також рішення про відкликання посвідки на постійне проживання від 01.08.2023 № НОМЕР_1.

Листом від 08.07.2025 № 8010.6.1-31990/80.4-25 відповідач повідомив представника позивача про прийняті рішення і зазначив, що надати копію подання ІНФОРМАЦІЯ_3 неможливо, оскільки розпорядником цього документа є інший суб`єкт владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України від 07.06.2001 № 2491-III "Про імміграцію". За статтею 1 цього Закону дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо, зокрема: 2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Процедуру провадження у справах з питань імміграції визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983.

Абзацом другим пункту 21 цього Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України "Про імміграцію".

Згідно з абзацом другим пункту 22 цього Порядку у разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України "Про імміграцію", яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

За приписами абзацу першого пункту 23 цього Порядку ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

З наведених норм випливає, що подання уповноваженого органу є приводом для розгляду питання про відкликання дозволу на імміграцію, а не готовим рішенням: воно має бути обґрунтованим, містити підстави, визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", і надсилатися разом з матеріалами, що ці підстави підтверджують. Рішення ж ухвалює орган Державної міграційної служби, і ухвалює його за результатами аналізу інформації, а не за фактом надходження документа.

У постанові від 11 червня 2026 року у справі № 240/35233/23 Верховний Суд зазначив: "Обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. Однак рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами".

У постанові від 12 травня 2026 року у справі № 160/3604/23 Верховний Суд зазначив: "Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону № 2491-III".

У постанові від 30 жовтня 2025 року у справі № 560/5955/23 Верховний Суд зазначив: "Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які негативні наслідки воно матиме для іммігранта".

Подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2025 № 51/1/3-3996 цим вимогам не відповідає. Воно відтворює диспозицію пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" і загальну тезу про причетність позивача до функціонування каналу нелегальної міграції, проте не містить жодного факту: ані дати чи періоду вчинення дій, ані місця, ані способу, ані кола осіб, щодо яких відбувалася легалізація, ані посилання на кримінальні провадження, судові рішення чи будь-які інші джерела відомостей. Матеріалів, що підтверджують підстави відкликання, як того вимагає абзац другий пункту 22 Порядку № 1983, разом з поданням не надіслано, а про існування заборон для їх передачі чи розголошення ані ініціатор подання, ані відповідач не повідомляли.

Отримавши таке подання 14.05.2025, відповідач протягом двадцяти чотирьох днів, до 05.06.2025, не запитав додаткової інформації в ініціатора відкликання, хоча саме така можливість прямо передбачена абзацом першим пункту 23 Порядку № 1983 і за обставин цієї справи була очевидно необхідною: без будь-яких матеріалів аналіз інформації, за результатами якого приймається рішення, був неможливий. Матеріали справи не містять доказів дослідження відповідачем будь-якого іншого документа, крім самого подання, а у висновку від 05.06.2025 конкретні обставини протиправної поведінки позивача так само не наведені. Таким чином, відповідач обмежився констатацією факту надходження подання і фактично перебрав його зміст у власне рішення.

Пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а пунктом 8 цієї частини - чи прийняті вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Рішення від 05.06.2025 № 801145000000930/163 жодному з цих критеріїв не відповідає.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Ані відповідач, ані третя особа доказів вчинення позивачем дій, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні, судам першої та апеляційної інстанцій не надали; клопотань про витребування таких доказів або про розгляд справи чи її частини в закритому судовому засіданні не заявляли. За частиною четвертою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, проте обставин, які б свідчили про такі причини, апелянт не навів.

Щодо доводу апелянта про безпідставне застосування судом першої інстанції принципу презумпції невинуватості та про превентивний характер ужитих заходів колегія суддів зазначає, що відсутність вироку чи кримінального провадження дійсно не є умовою відкликання дозволу на імміграцію, і пункт 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" вини іммігранта не вимагає. Проте ця норма вимагає іншого - наявності дій іммігранта, і саме дій у поданні не описано. Превентивність характеризує мету заходу, а не звільняє орган від обов`язку встановити загрозу, якій він запобігає. А отже цей довід висновків суду першої інстанції не спростовує.

Твердження апелянта про виключну компетенцію Служби безпеки України надавати оцінку наявності загроз національній безпеці колегія суддів не заперечує. Компетенція оцінювати загрози і обов`язок Державної міграційної служби ухвалити власне обґрунтоване рішення не є взаємозамінними: перша належить ініціатору подання, другий - органу, який приймає рішення і відповідає за його правомірність за частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме тому подання, як зазначив Верховний Суд у наведеній вище постанові від 11 червня 2026 року у справі № 240/35233/23, підлягає перевірці органом Державної міграційної служби, а не механічному відтворенню.

Доводи про особливий режим захисту відомостей про контррозвідувальну діяльність і про поєднання гласних та негласних форм її здійснення не знайшли підтвердження як підстава для звільнення від доказування. Ані в поданні від 12.05.2025 № 51/1/3-3996, ані у відзиві, ані в апеляційній скарзі не зазначено, що відповідні матеріали існують, але не можуть бути передані чи розголошені через визначені законом заборони, хоча абзац другий пункту 22 Порядку № 1983 таке застереження прямо передбачає. Процесуальний закон містить механізми дослідження відомостей з обмеженим доступом, зокрема розгляд справи або її частини в закритому судовому засіданні, проте жодним із них апелянт не скористався.

Посилання апелянта на пропорційність втручання в право позивача на повагу до особистого і сімейного життя з огляду на інтереси національної безпеки та на умови воєнного стану колегія суддів відхиляє. Частина друга статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускає втручання органів державної влади у здійснення цього права за умови, що воно здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки. Оцінка необхідності та пропорційності передбачає зіставлення конкретної загрози з конкретними наслідками для особи, а за відсутності будь-яких відомостей про дії позивача зіставляти немає чого. У постанові від 11 червня 2026 року у справі № 240/35233/23 Верховний Суд зазначив: "Додатково Верховний Суд наголошує, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки - набуває особливого значення, зокрема, коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються". Слід також урахувати, що дозвіл на імміграцію надано позивачу 19.07.2023, тобто вже під час дії воєнного стану і за результатами перевірки, проведеної відповідно до Порядку № 1983, за наслідками якої підстав для відмови встановлено не було.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18 та від 29 липня 2021 року у справі № 320/8499/20 у спірних правовідносинах не застосовні. Предметом розгляду в цих справах були постанови Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну, ухвалені самим цим органом на підставі статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" за процедурою, визначеною відомчою інструкцією, яка передбачає складення довідки з обмеженим доступом. Закон України "Про імміграцію" в тих справах не застосовувався, а подання за статтею 12 цього Закону не досліджувалося. У цій же справі оскаржуються рішення органу міграційної служби, ухвалені за іншою нормою і за іншою процедурою, у межах якої саме цей орган відповідає за обґрунтованість власного акта.

Довід апелянта про правомірність надіслання подання від 06.11.2023 № 10738 матеріалам справи не відповідає: підставою для оскаржуваних рішень слугувало подання ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2025 № 51/1/3-3996, а документа з наведеними в скарзі реквізитами у справі немає. Так само не відповідає матеріалам справи зазначення в апеляційній скарзі Київського міського центру зайнятості як відповідача у цій справі.

Щодо доводів про неабсолютність права особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень та про неможливість застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а, колегія суддів зазначає таке. Пункт 23 Порядку № 1983 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, положень про запрошення іммігрантів для надання пояснень справді не містить, тому мотив суду першої інстанції про незапрошення позивача для надання пояснень як самостійну підставу протиправності оскаржуваних рішень колегія суддів не поділяє. Водночас цей мотив не є єдиним і не є визначальним. Протиправність рішення від 05.06.2025 № 801145000000930/163 зумовлена відсутністю фактичної підстави відкликання, ненадісланням матеріалів на підтвердження підстав подання, незверненням відповідача за додатковою інформацією та невідповідністю рішення критеріям частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і ці обставини суд першої інстанції встановив правильно. А отже часткова помилковість мотивів на правильність вирішення спору по суті не вплинула.

Довід апелянта про нерелевантність постанови Верховного Суду від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а колегія суддів приймає в тій частині, що зазначена справа стосується правовідносин, врегульованих Законом України "Про очищення влади". Висновки суду першої інстанції, викладені вище, ґрунтуються на нормах Закону України "Про імміграцію" та Порядку № 1983 і на практиці Верховного Суду у справах про відкликання дозволу на імміграцію, тому наведене посилання самостійного значення для вирішення спору не має.

Щодо рішення про відкликання посвідки на постійне проживання від 01.08.2023 № НОМЕР_1 колегія суддів зазначає, що за частиною другою статті 12 Закону України "Про імміграцію" посвідка відкликається у разі відкликання дозволу на імміграцію, на підставі якого вона видана. Це рішення має похідний характер, а тому протиправність рішення про відкликання дозволу на імміграцію зумовлює протиправність і відкликання посвідки.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 293, 305, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження - відмовити.

Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 24 вересня 2026 року)