Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/35784/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/35784/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко А.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2024 № 13/586/с, виданої станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також зобов`язати відповідача з 01.04.2019 перерахувати та виплачувати пенсію на підставі зазначеної довідки без обмеження максимальним розміром і здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2024 № 13/586/с. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.04.2019 перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі цієї довідки у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з 01.04.2019 з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

29.01.2026 до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій заявник просив змінити спосіб і порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 320/35784/24 із зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплати по пенсійній заборгованості з 01.04.2019 по день проведення перерахунку в сумі 323 897,17 грн.

Заяву мотивовано тим, що рішення суду від 30.12.2024 з дати набрання ним законної сили і дотепер відповідачем у повному обсязі не виконано.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що процесуальним правом подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення наділені стягувач та виконавець, а оскільки виконавчі листи у справі не видавалися і відомостей про виконавче провадження не повідомлено, заявник не набув статусу стягувача, а сторони не набули статусів стягувача та боржника. Суд першої інстанції також зазначив, що поняття способу і порядку виконання судового рішення мають спеціальне значення, розраховане на виконавче провадження, і що під зміною способу виконання слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нову постанову про задоволення заяви.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не застосував абзац другий частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, який з 19.12.2024 встановлює самостійну підставу для зміни способу і порядку виконання судового рішення у справах щодо пенсійних виплат, і не врахував частину третю статті 3 цього Кодексу про застосування закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії; що одержання виконавчого листа не має передувати зміні способу і порядку виконання рішення суду, оскільки стаття 378 цього Кодексу такої умови не передбачає, а відсутність виконавчого провадження перешкодою для розгляду заяви не є; що суд проігнорував факт офіційного розрахунку суми заборгованості самим відповідачем, у зв`язку з чим зміна способу виконання не є ухваленням нового рішення і не створює нового грошового зобов`язання; що рішення суду не виконано протягом значно більшого строку, ніж два місяці з дня набрання ним законної сили, а відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішеннях від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" і від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України", крім того що судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 і від 25 лютого 2026 року у справі № 240/7108/21, та порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 129-1 Конституції України, статті 14 і 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.

Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

Колегія суддів встановила, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 320/35784/24 набрало законної сили. Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.12.2025 № 2600-0202-8/221931, на виконання цього рішення перерахунок пенсії ОСОБА_1 проведено в межах резолютивної частини і за період з 01.04.2019 по 30.06.2025 нараховано 324 271,87 грн. У жовтні 2025 року та в листопаді 2025 року позивачу перераховано по 187,35 грн у рахунок погашення нарахованої доплати, у зв`язку з чим невиплаченою залишається сума 323 897,17 грн. Отже, рішення суду виконано в частині перерахунку пенсії та в частині виплати 374,70 грн, а в решті частини виплати перерахованих сум залишається невиконаним, причому з дня набрання ним законної сили до дня звернення із заявою 29.01.2026 минуло більше ніж два місяці.

Згідно з частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Стаття 370 цього Кодексу встановлює, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Щодо доводу апелянта про незастосування судом першої інстанції абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України та частини третьої статті 3 цього Кодексу колегія суддів зазначає таке.

Порядок та підстави зміни способу і порядку виконання судового рішення врегульовані статтею 378 цього Кодексу. Абзацом першим частини першої цієї статті встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання; питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. За абзацом першим частини третьої цієї статті підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", який набрав чинності 19.12.2024, частину третю статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України доповнено абзацом другим такого змісту: "Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат". Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4094-IX справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Наведена норма встановлює самостійну і достатню підставу для зміни способу виконання, яка не потребує додаткового доведення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Її запровадженням законодавець змінив концепцію статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України і усунув для позивача необхідність звертатися з новим позовом про стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум. У постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 Верховний Суд зазначив: "Ця норма встановлює самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати". У цій самій постанові Верховний Суд вказав: "Суд вважає неправомірним будь-який формалістичний підхід до тлумачення статті 378 КАС України, який дозволяє суб`єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника". Обставини справи № 380/7706/22 подібні до обставин цієї справи: рішення суду зобов`язального характеру про перерахунок пенсії за Законом № 2262-XII, проведений пенсійним органом перерахунок, нарахована і не виплачена доплата, заява позивача про зміну способу виконання на стягнення нарахованої суми.

Суд першої інстанції абзац другий частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України у тексті ухвали навів, проте жодної оцінки наявності або відсутності передбаченої ним підстави не здійснив. Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а обґрунтованим не є, оскільки наведений у ній перелік умов зміни способу і порядку виконання судового рішення сформульовано щодо статті 378 цього Кодексу в редакції, чинній до 19.12.2024, тобто до запровадження самостійної підстави для справ щодо пенсійних виплат. У постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 Верховний Суд визнав посилання на попередню практику "нерелевантними та такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки такі висновки стосувалися застосування положень статті 378 КАС України в редакції, чинній до 19 грудня 2024 року". А отже, довід апелянта в цій частині знайшов підтвердження.

Щодо доводу апелянта про те, що одержання виконавчого листа не має передувати зміні способу і порядку виконання рішення суду, колегія суддів зазначає таке.

Частина перша статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, визначає підставу примусового виконання судового рішення, а не умову звернення до суду із заявою в порядку статті 378 цього Кодексу. Абзац другий частини третьої статті 378 цього Кодексу пов`язує виникнення самостійної підстави для зміни способу виконання виключно з двома обставинами, а саме з набранням судовим рішенням законної сили та невиконанням його суб`єктом владних повноважень протягом двох місяців з цього дня. Ні відкриття виконавчого провадження, ні видача виконавчого листа умовою застосування цієї норми не названі.

Цей висновок підтверджується і структурою самої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України. Тим самим Законом № 4094-IX частину першу цієї статті доповнено абзацом другим такого змісту: "Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження". Обидва наведені в цій нормі випадки стосуються саме судових рішень, оскільки набрання законної сили є ознакою виключно судового рішення, заява подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, а гіпотеза норми пов`язана з витребуванням матеріалів судової справи. Різниця між ними полягає лише в тому, що в першому випадку виконавчий документ уже видано, а в другому рішення підлягає виконанню без нього, і цій відмінності відповідають два винятки наприкінці абзацу, а саме зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції, можливе і за відсутності виконавчого провадження, та зупинення виконавчого провадження, можливе лише за його наявності. Оскільки цей абзац вміщено саме в частині першій статті 378 цього Кодексу, тобто в тій, яка визначає коло осіб, за заявою яких вирішується питання про зміну способу і порядку виконання, законодавець прямо допустив розгляд такої заяви і за рішенням, за яким виконавчий документ не видавався. Протилежне тлумачення позбавляє наведене положення будь-якого змісту.

Твердження суду першої інстанції про те, що сторони взагалі не набули статусів стягувача та боржника через відсутність виконавчого провадження, змісту процесуального закону не відповідає. Відповідно до частини першої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником, а за частиною четвертою цієї статті "Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження". У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 420/25852/21 Верховний Суд зазначив: "Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення, так і до відкриття виконавчого провадження". Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 420/2141/20, від 27 березня 2023 року у справі № 380/3710/21, від 18 травня 2023 року у справі № 560/4008/18 та від 14 березня 2024 року у справі № 440/12071/21. Таким чином, процесуальний закон оперує поняттями стягувача і боржника і поза межами відкритого виконавчого провадження, і сама лише його відсутність підставою для відмови у розгляді заяви бути не може.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції поєднав у мотивуванні дві різні обставини, а саме невидачу виконавчого листа і відсутність виконавчого провадження, тоді як умовою застосування абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України не є жодна з них. Що ж до самого виконавчого листа, то вимога попередньо його одержати не випливає ні зі змісту абзацу другого частини третьої статті 378 цього Кодексу, ні з абзацу другого частини першої цієї статті, і покладає на заявника дію, яка не впливає на наявність підстави для зміни способу виконання.

Висновок суду першої інстанції про те, що поняття способу і порядку виконання судового рішення мають спеціальне значення, розраховане виключно на виконавче провадження, не узгоджується і з характером виконання того рішення, про зміну способу якого просив заявник. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів. Водночас згідно з частиною другою статті 6 цього Закону "Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ ... виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів", а за частиною четвертою цієї статті "Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання". Крім того, Закон № 1404-VIII оперує поняттям стягувача і поза межами примусового виконання: згідно з частиною першою статті 7 цього Закону "Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи", а за частиною третьою цієї статті "стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання". Законодавець прямо називає звернення до примусового виконання правом стягувача, а не умовою набуття ним цього статусу. А отже, довід апелянта в цій частині є обґрунтованим.

Колегія суддів окремо зазначає, що навіть за формального підходу до кола заявників абзац перший частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України прямо надає суду право розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за власною ініціативою. Суд першої інстанції цю норму процитував, проте не врахував, що за наявності встановленої абзацом другим частини третьої статті 378 цього Кодексу самостійної підстави відмова у розгляді заяви по суті виключно з мотиву процесуального статусу заявника позбавляє норму практичного значення.

Твердження апелянта про те, що суму заборгованості обчислив сам відповідач, матеріалами справи підтверджується. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві самостійно визначило суму 324 271,87 грн за період з 01.04.2019 по 30.06.2025, з якої виплачено 374,70 грн двома платежами по 187,35 грн у жовтні та листопаді 2025 року, а невиплаченим залишком є 323 897,17 грн. Спору щодо розміру заборгованості між сторонами немає. Зміна способу виконання в цих межах не створює нового грошового зобов`язання, не змінює змісту резолютивної частини рішення від 30.12.2024 і не виходить за межі заявлених вимог, оскільки стягненню підлягає саме та сума, обов`язок виплати якої покладено на відповідача цим рішенням і яку він сам обчислив. Цей висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22, в якій зазначено: "зміна способу виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, оскільки сума заборгованості у розмірі 313587,00 грн є чітко визначеною та нарахованою самим відповідачем".

Щодо доводу апелянта про тривале невиконання рішення суду та про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, колегія суддів зазначає таке. Часткова виплата 374,70 грн із нарахованих 324 271,87 грн виконанням рішення суду не є. Посилання пенсійного органу на брак бюджетних асигнувань не робить рішення виконаним, проте і звернення до примусового виконання зобов`язального рішення у справах цієї категорії реального поновлення прав не забезпечує. У постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 260/9788/23 Верховний Суд за обставин, подібних до обставин цієї справи, коли пенсійний орган на виконання судового рішення провів перерахунок пенсії та нарахував доплату, проте не виплатив її, а виконавче провадження було відкрито, зазначив: "виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин". Як наслідок, підстав для накладення штрафу на боржника Суд не встановив, а виконавче провадження було закінчено без виплати стягувачу нарахованих коштів. Саме в цій самій постанові Верховний Суд навів абзац другий частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України як чинне регулювання. Таким чином, вимога спершу одержати виконавчий лист і звернутися до державної виконавчої служби означає вимогу пройти шлях, який за усталеною позицією Верховного Суду у цій категорії справ до виплати не приводить, після чого повернутися до суду з тією самою заявою.

Доводи апелянта про неврахування висновків Верховного Суду та про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 129-1 Конституції України колегія суддів визнає такими, що знайшли підтвердження. Тлумачення, за якого особа, на користь якої ухвалено рішення про перерахунок і виплату пенсії, дістає доступ до механізму абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України лише після того, як власноруч одержить виконавчий лист, перекладає на пенсіонера додаткову процедурну дію, від якої результат розгляду заяви жодним чином не залежить, і суперечить меті, задля якої норму запроваджено. Закон № 4094-IX ухвалено як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ "Іванов проти України" (заява № 40450/04) та "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1218-р. У пункті 46 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Цей висновок узгоджується з пунктом 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00), згідно з яким право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і на який послався сам суд першої інстанції. У постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 240/7108/21 Верховний Суд зазначив: "Виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Визначена статтею 378 КАС України процедура зміни способу і порядку виконання рішення суду спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист".

Таким чином, у цій справі наявні всі обставини, з якими абзац другий частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує самостійну підставу для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а зміна способу виконання із зобов`язання вчинити дії на стягнення нарахованої суми є єдиним дієвим заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав ОСОБА_1 . Відмовивши у задоволенні заяви виключно з мотиву ненабуття заявником статусу стягувача, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 цього Кодексу підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

А отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення заяви представника позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року - скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Змінити спосіб і порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №320/35784/24.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.06.2025 у розмірі 323897,17 грн (триста двадцять три тисячі вісім дев`яносто сім гривня вісімдесят сім копійок).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3461 (три тисячі чотириста шістдесят одна) грн 12 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 24 вересня 2026 року)