Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №620/6422/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6422/25 Головуючий у 1-й інстанції: Лукашова О.Б.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо непроведення своєчасного остаточного розрахунку із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), станом на день звільнення зі служби в поліції - 31 липня 2024 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (м. Чернігів, проспект Перемоги, 74, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 175 173 грн. 52 коп. (сто сімдесят п`ять тисяч сто сімдесят три гривні, 52 копійки).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Національної поліції в Чернігівській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 175 173 грн. 52 коп. та в цій частині зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку від розміру 175 173, 52 грн., визначеного Чернігівським окружним адміністративним судом в Рішенні від 28.07.2025 року, з врахуванням об?єктивного стану положення ГУНП в Чернігівській області в умовах діючого воєнного стану та виходячи з критеріїв розумності та співмірності розміру стягнутого середнього заробітку (більше ніж чотири рази від суми заборгованості) по відношенню до розміру виплаченої заборгованості у розмірі 41 758, 67 грн.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення необхідно змінити в частині, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 07.11.2015 по 31.07.2024 ОСОБА_1 проходив службу в Головному управління Національної поліції в Чернігівській області.

Наказом відповідача № 413 о/с від 25.07.2024 позивача було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 31.07.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 620/12282/24 зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 рік - 14 діб, за 2023 рік - 14 діб та за 2024 рік - 14 діб.

На виконання вказаного рішення 29.05.2025 відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію у розмірі 38 569, 29 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі № 620/16571/25 зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017.

На виконання вказаного рішення 29.05.2025 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 3 190, 38 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Вважаючи, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, останній звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, всупереч вимогам статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, не провів із позивачем повного остаточного розрахунку в день його звільнення, оскільки належні позивачу суми грошової компенсації за невикористані відпустки та індексації грошового забезпечення були виплачені лише 29.05.2025 на виконання судових рішень, що свідчить про наявність підстав для застосування відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд першої інстанції виходив із того, що непроведення своєчасного остаточного розрахунку є триваючим правопорушенням, а право працівника на відшкодування виникає незалежно від того, що належні суми були виплачені за результатами виконання судових рішень, при цьому відсутність коштів або інші обставини не звільняють роботодавця від відповідальності. Встановивши, що остаточний розрахунок проведено із порушенням визначених законом строків, суд першої інстанції, керуючись чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка обмежує період компенсації шістьма місяцями, визначив розмір середнього заробітку за 184 календарні дні виходячи із середньоденного заробітку позивача 952, 03 грн., у зв`язку з чим дійшов довисновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення на користь позивача 175 173, 52 грн. (з утриманням установлених законом податків і обов`язкових платежів).

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення відсічі збройної агресії рф, у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин стягнення на користь позивача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною.

Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ внесено зміни до статті 117 КЗпП України.

За статтями 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Тобто, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 щодо чинної редакції статті 117 КЗпП України дійшла наступних висновків щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Період нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі служби в поліції з 31 липня 2024 року, саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.

Отже, датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення – 01 серпня 2024 року.

Виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем 29 травня 2025 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №620/12282/24 та рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №620/16571/25.

Тобто, період затримки розрахунку з 01 серпня 2024 року по 28 травня 2025 року.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що у цій справі період з 01 серпня 2024 року врегульовано чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Водночас, у межах цієї справи належить встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Отже, враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо спірного періоду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, та застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, спірний період становить - з 29 листопада 2024 року по 29 травня 2025 року, в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

За пунктами 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок №260, абзацом восьмим пункту 8 розділу ІІІ якого, серед іншого, визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку №100 та Порядку №260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 29 листопада 2024 року по 29 травня 2025 року складає 184 календарних днів.

Згідно з листом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 28 серпня 2024 року №21/Я-60 розмір середньоденного грошового забезпечення становить 952,03 грн.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 952,03 грн. Ч 184 = 175 173, 52 грн., що також було визначено судом першої інстанції.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов? ? ? ; язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, застосовуючи у цій справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, слід врахувати наступні обставини.

Суд апеляційної інстанції враховує, що починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що в свою чергу теж вплинуло на можливість відповідача виконати рішення суду в добровільному порядку.

Отже, розрахована апеляційним судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 листопада 2024 року по 29 травня 2025 року в сумі 175 173, 52 грн., є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (41 759, 67 грн.).

Колегія суддів звертає увагу, що коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 23,84 % (41 759, 67 грн. Ч 100 / 175 173, 52 грн.).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, розраховується наступним чином: 952,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) Ч 23,84 % (коефіцієнт істотності частки) = 226,89 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) Ч 184 (днів затримки розрахунку) = 41 747, 76 грн.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, апеляційний суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середня зарплата за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29 листопада 2024 року по 29 травня 2025 року становить 41 747,76 грн.

Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, однак помилково визначив не вірну суму, яку відповідач має виплатити позивачу за час затримки такого розрахунку.

За таких обставин, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь позивача, шляхом визначення його у розмірі 41 747,76 грн., з якої підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, однак він не вірно застосував до спірних правовідносин норми права та неповно встановив обставини справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною 4 ст. 317 КАС України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, однак неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, то колегія суддів вважає, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року підлягає зміні в частині мотивів щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь позивача, шляхом визначення його у розмірі 41 747,76 грн., з якої підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі. Також, оскільки в резолютивній частині рішення не правильно зазначено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь позивача, то резолютивна частина вказаного судового рішення також підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області – задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах.

Викласти абзац перший та третій резолютивної частини рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 01.08.2024 по 29.05.2025 (але у межах шести місяців) у розмірі 41 747,76 грн, з якої підлягають утриманню податки й інші обов`язкові платежі».

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.