Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №320/10755/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/10755/24 Головуючий у І інстанції - Кушнова А.О.

Суддя-доповідач - Ясиновський І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Ясиновського І.Г.

суддів: Оксененка О.М., Чуприни О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання неправомірною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просила визнати неправомірною та скасувати постанову Відповідача від 01.11.2023 №13229/ТД/ФС/ДПС-113 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки не відповідає вимогам, встановленим Податковим кодексом України, в частині визначення підстав призначення перевірки та суб`єкта, який підлягає перевірці.

Також ФОП ОСОБА_1 зазначає, що у її діях відсутні ознаки порушення положень статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки, станом на час проведення фактичної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області, щодо всіх працівників були виконані вимоги стосовно працевлаштування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення у формі постанови, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Зокрема, Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці зазначило, що податкова перевірка була призначена та проведена посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Відповідачем наголошено, що повідомлення про прийняття працівників на роботу було подане Позивачем до податкового органу вже після проведення перевірки.

Крім того, Відповідач зазначив, що прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта фактичної перевірки, складеного органами ДПС України, відповідає вимогам чинного законодавства України.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 21.07.2015 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ФОП ОСОБА_1 здійснює діяльність за такими видами КВЕД: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 56.30 Обслуговування напоями.

12.06.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області проведена фактична перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатом проведення якої складено акт перевірки від 22.06.2023 №13229/10-36-24-06/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статті 24 Кодексу законів про працю України - використання найманої праці трьох працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) без укладення трудових договорів та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу.

ОСОБА_4 під час перевірки було надано письмові пояснення, в яких вона зазначила, що працює адміністратором кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на ФОП ОСОБА_5 , яка здійснює діяльністю за тією ж адресою, за якою і проводилась перевірка. Також вказала, що з ФОП ОСОБА_5 трудовий договір уклала 01.06.2023.

З урахуванням, зокрема і вказаних пояснень, 01.11.2023 Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці прийняло постанову №13229/ТД/ФС/ДПС-113 про накладення на Позивача штрафу у розмірі 134 000 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення - статті 24 Кодексу законів про працю України, в частині допуску до виконання роботи без оформлення трудових відносин працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення трудових договорів з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Колегія суддів звертає увагу, що право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною 2 статті 259 Кодексу законів про працю України.

Отже, податковий орган має повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями законодавства про працю у частині вимог щодо оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та фіксації відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України), може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (пункт 80.2 статті 80 ПК України).

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 ПК України.

Так, пунктом 86.1 статті 86 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для юридичних осіб, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

При цьому, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вказані правопорушення шляхом накладення штрафу або застосування попередження за законом (частина 4 статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96), є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є територіальним органом Держпраці, що відповідно до положення про нього, затвердженого наказом Держпраці, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Пунктом 8 Положення № 96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, зокрема з податковими органами.

Таким чином, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи або застосовувати попередження в порядку, визначеному законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23, від 18 вересня 2024 року у справі № 240/7766/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 120/17056/23, від 09 вересня 2026 року у справі № 300/1733/25.

Щодо доводів Позивача про відсутність в наказі Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки підстав для проведення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, згідно ч.1 вказаної статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Крім того, варто зауважити, що згідно з частиною 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані, зокрема, подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Статтею 79 КАС України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, ФОП ОСОБА_1 під час звернення до суду з даним адміністративним позовом, самостійно визначила обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема, протиправністю наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки, ФОП ОСОБА_1 копію такого наказу, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, не надала.

Також, ФОП ОСОБА_1 не повідомила суд про неможливість подання такого доказу (копії наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки), не надала доказів, які підтверджують, що вона здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання такого доказу. Окрім того, Наказ Головного управління ДПС у Київській області не є предметом спору у цій справі, а відтак суд не надає йому правову оцінку.

Таким чином, доводи Позивача про відсутність в наказі Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки підстав для проведення фактичної перевірки, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є необґрунтованими.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 не наведено належного обґрунтування, яким чином вплинули на результат перевірки певні недоліки в оформленні наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки.

Щодо порушення Позивачем вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є наявність ознак трудових правовідносин між Позивачем та громадянами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Як вбачається з акта перевірки, фактична перевірка Позивача посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області була проведена 12.06.2023.

ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказала, що станом на 12.06.2023 нею вже використовувалась офіційна праця, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що ФОП ОСОБА_1 до позовної заяви додано копії трудових договорів від 12.06.2023 №33 та №34 з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , проте вони не містять ані підпису роботодавця ані підписів працівників.

Крім того, згідно квитанцією №2 до повідомлення про прийняття на роботу/укладення гіг-контракту (а.с. 68зв.), поданого Позивачем до органу ДПС України, останнє доставлене 12.06.2023 о 20:58:37 - тобто після встановлення факту допуску до роботи вказаних працівників.

Також, у повідомленні про прийняття на роботу/укладення гіг-контракту (а.с. 68), поданому Позивачем до органу ДПС України 12.06.2023, міститься дата початку роботи працівників, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 13.06.2023.

Колегія суддів зазначає, що згідно з письмовими поясненнями, ОСОБА_3 працює у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на посаді офіціанта в кафе «Буфет» з кінця травня 2023 року, трудовий договір не укладала.

Таким чином, матеріалами справи встановлено допущення Позивачем до роботи працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без відповідного оформлення трудових відносин.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова Відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення видана на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий-суддя: І.Г. Ясиновський

Судді: О.М. Оксененко

О.В. Чуприна