Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №620/6182/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6182/25 Головуючий у 1 інстанції: Лукашова О.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2018;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 01.11.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення грошового забезпечення для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення грошового забезпечення для розрахунку індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_2 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що проведення індексації здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджету Міністерства оборони України, водночас, у спірний період відповідного фінансового ресурсу для її нарахування та виплати не було, а механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди був відсутній. Крім того, апелянт стверджує, що суттєве збільшення сум грошового забезпечення у спірний період виключало необхідність проведення додаткової індексації, а у разі її обчислення у запропонований позивачем спосіб сума індексації становила б 0 грн. Також, апелянт вважає протиправним застосування січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін, оскільки, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 лише з 11 березня 2014 року. Окремо Військова частина НОМЕР_1 посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначаючи, що спір стосується проходження публічної служби, а тому, до нього підлягає застосуванню місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, при цьому позивач був виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення 23 травня 2022 року, тоді як із цим позовом звернувся лише 29 травня 2025 року. Апелянт також наголошує, що індексація за своєю правовою природою є державною соціальною гарантією, а не складовою грошового забезпечення, а доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

15 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

У спірний період Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , однак, позивач вважав, що відповідний розрахунок проведено неправильно, зокрема без застосування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року № 617/100ф, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2018 року по листопад 2018 року місяцем, за яким здійснювалося обчислення індексу споживчих цін, визначено березень 2018 року, а сума індексації за відповідний період становила 0,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 1294) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 13 Постанови № 1294 передбачено, що вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вказана постанова діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01 березня 2018 року.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII, для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII закріплено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Абзацом 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII передбачено, що до об`єктів індексації належить оплата праці (грошове забезпечення).

У силу частини 6 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За приписами статті 3 Закону № 1282-XII, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII закріплено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Положеннями частин 2-4 статті 4 Закону № 1282-XII передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, які поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

За змістом абзацу п`ятого пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пункт 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року у новій редакції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013.

Абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзацом другим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Згідно абз. 5 п. 5 Порядку № 1078, у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Пункт 10-2 Порядку № 1078 у редакції, яка застосовувалася з 01 грудня 2015 року, передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у звязку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообовязкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 23 травня 2022 року був виключений зі списків особового складу частини.

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року Військовою частиною НОМЕР_1 не було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №235/6153/16-а вказав наступне: «… індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи».

З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Таким чином, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за наявності передбачених законодавством підстав є обов`язком відповідача та не може ставитися у залежність від його розсуду.

Щодо визначення місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року, було встановлено розміри посадових окладів військовослужбовців. У подальшому розміри посадових окладів військовослужбовців були змінені лише з 01 березня 2018 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 704.

При цьому, після внесення постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 змін до Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації пов`язується саме з підвищенням тарифної ставки (окладу), а не зі збільшенням грошового забезпечення за рахунок інших його складових. Так, абзацом другим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення, а абзацом п`ятим цього пункту передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.

Оскільки після набрання чинності Постановою № 1294 у січні 2008 року та до 01 березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбувалося, для визначення суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року підлягає застосуванню індекс споживчих цін, обчислений з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадового окладу.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 200/9297/19-а, в якій зазначено про застосування січня 2008 року при нарахуванні індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта про неможливість застосування січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін, з огляду на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 лише з 11 березня 2014 року.

Так, пунктом 10-2 Порядку № 1078 у редакції, яка застосовувалася з 01 грудня 2015 року, передбачено, що для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, з 01 грудня 2015 року визначальним для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення тарифної ставки (окладу) за відповідною посадою, а не дата зарахування особи до списків особового складу військової частини чи початку проходження нею військової служби у цій військовій частині.

Оскільки, у період з 01 січня 2008 року до 28 лютого 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбувалося, обставина проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з березня 2014 року не змінює порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими й доводи апелянта про те, що суттєве збільшення розміру грошового забезпечення у спірний період виключало необхідність проведення його індексації, а у разі здійснення розрахунку у запропонований позивачем спосіб сума індексації становила б 0 грн.

Як зазначалося вище, згідно з абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078, у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, саме по собі збільшення загального розміру грошового забезпечення військовослужбовця за рахунок його окремих складових, за відсутності підвищення тарифної ставки (посадового окладу), не є підставою для зміни місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін, та не усуває обов`язку щодо проведення індексації грошового забезпечення.

При цьому, апелянтом не наведено обставин та не надано доказів того, що у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відбулося підвищення саме посадового окладу за посадою, яку займав ОСОБА_1 , яке відповідно до положень Порядку № 1078 могло б вплинути на визначення місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

За таких обставин, посилання Військової частини НОМЕР_1 на збільшення грошового забезпечення позивача у спірний період та на відсутність належної до виплати суми індексації не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності її нарахування із застосуванням січня 2008 року.

Щодо доводів апелянта про відсутність у спірний період відповідного фінансового ресурсу для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а також відсутність механізму її нарахування та виплати за попередні періоди, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями пункту 6 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Разом з тим, передбачене пунктом 6 Порядку № 1078 проведення індексації у межах фінансових ресурсів відповідних бюджетів не скасовує встановленого законодавством обов`язку щодо проведення індексації грошового забезпечення та не може бути самостійною підставою для невиплати належних особі сум індексації.

Крім того, відсутність окремого механізму нарахування та виплати індексації за минулі періоди не звільняє відповідача від обов`язку провести відповідний розрахунок згідно з правилами, визначеними Законом № 1282-XII та Порядком № 1078.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності бюджетного фінансування та механізму нарахування індексації за попередні періоди як підстави для ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Щодо доводів апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 дійшла висновку, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю та поширюється, зокрема, на осіб, які проходять публічну службу. При цьому, положення статті 233 КЗпП України у частині строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, підлягають застосуванню до таких правовідносин як спеціальні щодо частини п`ятої статті 122 КАС України.

У свою чергу, Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформував висновок, відповідно до якого, правовідносини щодо виплати грошового забезпечення, які мали місце до 19 липня 2022 року, підлягають регулюванню положеннями статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було передбачено право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Верховний Суд у справі № 460/21394/23 окремо зазначив, що зазначене правило поширюється і на вимоги військовослужбовців щодо належного їм грошового забезпечення за відповідний період.

У даній справі вимоги ОСОБА_1 стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, тобто, правовідносин, які у повному обсязі виникли до 19 липня 2022 року. Крім того, зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивача виключено 23 травня 2022 року, тобто також до набрання чинності Законом № 2352-IX.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, яка не обмежувала будь-яким строком право особи на звернення до суду з вимогами про стягнення належних їй сум оплати праці (грошового забезпечення).

Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, та про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ненарахування та невиплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є протиправними, а така індексація підлягає нарахуванню та виплаті із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.