Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №320/46278/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/46278/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого – судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року про передачу справи за підсудністю у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сперчун Олександр Олександрович, АТ "Державний ощадний банк України" про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сперчун Олександр Олександрович, АТ "Державний ощадний банк України", в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25.07.2025 № 2064/5 “Про задоволення скарги”.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року адміністративну справу № 320/46278/25 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, Товариство з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду іншим складом суду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права. На думку апелянта, очевидним є те, що спір, позов щодо якого розглядається у справі, є публічно-правовим та не підлягає розгляду господарським судом.

Представник Міністерства юстиції України у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції залишити ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п.24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст.125 Конституції України).

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

Так, згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22).

Верховний Суд у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20 вказав, що визначення належної юрисдикції спору має здійснюватися на підставі аналізу предмета та характеру правовідносин, суб`єктного складу сторін та спеціальних правових норм, які відносять певні категорії спорів до компетенції господарських судів.

Згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20, відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство вирішуються всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Відтак зазначена норма визначає виключну підсудність таких спорів одному господарському суду, який акумулює всі майнові вимоги за участю боржника.

Так, судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваним наказом задоволено скаргу АТ "Державний ощадний банк України" та скасовано реєстраційні дії державного реєстратора, яким було внесено зміни до відомостей про юридичну особу, зокрема змінено кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності товариства.

Зокрема відповідно до відомостей ЄДР 23.07.2025 приватним нотаріусом Сперчуном О.О. проведено реєстраційні дії № 1000701070051049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу” та № 1000707780052049172 “Виправлення помилок (технічне)”, унаслідок яких змінено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та внесено відомості про структуру власності Товариства, 25.07.2025 приватним нотаріусом Шулік А.О. проведено реєстраційну дію № 1000701070053049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу”, унаслідок якої внесено відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) та змінено відомості про структуру власності Товариства.

Також судом першої інстанції встановлено, що реєстраційна дія №1000707780052049172 “Виправлення помилок (технічне)” є технічною реєстраційною дією, та невід?ємно пов?язана з попередньою реєстраційною дією № 1000701070051049172 “Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу”, та полягає у приведенні у відповідність відомостей ЄДР після міграції, тому оцінку зазначеним діям надано в сукупності.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 відкрито провадження у справі №910/11182/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Три О".

Тобто, на час розгляду даної справи юридична особа, щодо якої були внесені оспорювані реєстраційні зміни, перебуває у процедурі банкрутства, провадження у якій здійснюється господарським судом.

У пунктах 256-257 зазначеної постанови Верховного Суду вказано, що згідно з пунктами 3– 5 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасниками, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а також спори щодо правочинів з корпоративними правами.

За змістом принципу процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу, тобто вирішення одного й того ж спору у декількох судових справах у межах однієї або різних судових юрисдикцій, є неприпустимим. Вирішення справи в одному судовому процесі має усунути необхідність у повторному зверненні до суду для вжиття додаткових засобів судового захисту, що неодноразово підкреслювалося у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20 зазначено, що відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство вирішуються всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Відтак зазначена норма визначає виключну підсудність таких спорів одному господарському суду, який акумулює всі майнові вимоги за участю боржника.

Суд зазначає, що до критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Відтак, узагальнений підхід Верховного Суду України полягає в тому, що спори щодо майнових прав юридичної особи, що впливають на управління або структуру власності боржника у процедурі банкрутства, не можуть розглядатися в ізоляції від майново-корпоративного контексту, а мають бути розглянуті господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство відповідної юридичної особи. Такий підхід спрямований на уникнення подвоєння судових проваджень та недопущення суперечок щодо одного і того ж майнового правовідношення в різних юрисдикціях.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування спеціальних приписів статті 7 КУзПБ та передачу матеріалів справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, є обґрунтованим і відповідає меті концентрації спорів за участю боржника.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дана справа підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство, відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, що має спеціальний характер щодо відповідних спорів.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року про передачу справи за підсудністю у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРИ О” до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сперчун Олександр Олександрович, АТ "Державний ощадний банк України" про визнання протиправним та скасування наказу – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року про передачу справи за підсудністю у справі № 320/46278/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

М.І. Кобаль