Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №420/1272/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1272/26

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

повний текст судового рішення

складено 13.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про стягнення коштів у відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січня 2026 року ОСОБА_2 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (надалі відповідач, ГУ ПІУ в Херсонській області), в якому просив суд:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у відшкодування моральної шкоди 600000 грн та у відшкодування матеріальної шкоди 396849,9 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб». Також позивач зазначав, що неодноразово звертався до суду за захистом своїх прав, пов`язаних з отриманням пенсії у належному розмірі, проте судові рішення, зокрема у справах №540/8029/21, №420/3163/23, №420/9393/23, №420/25299/23, №420/25229/23, не виконувались в повному обсязі. Так, у розрахунку заборгованості від 26.11.2025 №315, яка виникла у зв`язку з перерахунком пенсії на виконання судових рішень протягом 2019-2025 року, всього сума боргу становить 759082 грн. На підставі отриманих від відповідача довідок, позивач провів розрахунок компенсації втрати частини доходів від невиплаченої пенсії (боргу) з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, розмір якої становить 396846,9 грн., та розрахував суму коштів, яку відповідач має сплатити у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди (600 000 грн), внаслідок протиправних дій відповідача протягом 2019-2025 років.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року постановленою в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначенню ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт звертає увагу на те, що предметом спору в цій справі є вимога про відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої позивачу (який помер та який є батьком апелянта) протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області через нездійснення своєчасного перерахунку та виплати пенсійних сум за життя пенсіонера і який подав позов з розрахунком збитків особисто. Апелянт зазначає, що відшкодування матеріальних збитків (майнової шкоди) не в ходить до переліку права та обов`язки, які не входять до складу спадщини. Також позивач зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1230 Цивільного кодексу України, до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві договірних або деліктних правовідносинах.

Апелянт звертає увагу на практику Верховного Суду, за якої якщо за життя пенсіонер подав позов про стягнення матеріальних збитків (наприклад, неотримані доходи, пенсійні виплати, компенсації чи матеріальна шкода майну), після його смерті суд не має права закривати справу. Провадження зупиняється до вступу у справу спадкоємців (Постанови ВС у справах №910/4707/21 та № 757/15880/21-ц)

Таким чином, закриваючи провадження у справі в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції припустився грубої помилки та порушив норми матеріального права, оскільки дані правовідносини прямо допускають процесуальне правонаступництво.

Щодо правонаступництва у частині відшкодування моральної шкоди, апелянт вказує, що позивач помер в лікарні у віці 81 року від інфаркту міокарда, який стався через постійний нервовий стан внаслідок протиправних дій співробітників Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. У своїй позовній заяві його батько чітко зазначав, що протиправні дії та бездіяльність відповідача спричиняють йому постійні моральні страждання, які безпосередньо призвели до фізичного розладу та критичного ушкодження здоров`я, та надав відповідні докази.

При цьому апелянт звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 1230 Цивільного кодексу України, право на відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, яке було заявлене спадкодавцем за життя шляхом подання позову, переходить до спадкоємців. Оскільки моральна шкода була нерозривно пов`язана із погіршенням фізичного стану здоров`я літньої людини, право на її стягнення не припинилося, а увійшло до складу спадщини. Закриття справи в цій частині є грубим порушенням права спадкоємців на справедливий суд.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін, полиючись на приписи п.4 ч.1 ст. 1296, ст. 1227 ЦК України, та на те, що право на перерахування певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов`язане з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця бо ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню (частково) з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що позов в цій справі був поданий ОСОБА_2 , який перебував на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області, отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб».

Предметом спору в цій справі є відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Апеляційний суд звертає увагу, що, за змістом позову, під матеріальною шкодою позивач мав на увазі компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, самостійно провівши розрахунок цієї суми з урахуванням індексів споживчих цін (інфляції).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.04.2026 (а.с.83) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апелянт – ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 .

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 1230 ЦК України (в редакції чинній на час смерті позивача в цій справі) до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Апеляційний суд зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди нерозривно пов`язане з особою, якій така шкода завдана.

Отже, оскільки в цій справі відсутнє рішення, яке набрало законної сили, про присудження позивачу грошових коштів у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не допускають правонаступництва.

При цьому, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на ч.3 ст. 1230 ЦК України, якою, як вважає апелянт, передбачене, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, яке було заявлене спадкодавцем за життя шляхом подання позову, переходить до спадкоємців. За змістом Цивільного кодексу України, який розміщений на спеціалізованому ресурсі «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України, зокрема, частина 3 статті 1230, починаючи з 16.01.2003 передбачала, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Щодо позовних вимог, які були викладені позивачем як «відшкодування матеріальної шкоди», апеляційний суд зазначає таке.

Як було зазначено раніше, під матеріальною шкодою позивач мав на увазі компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, самостійно провівши розрахунок цієї суми з урахуванням індексів споживчих цін (інфляції).

Враховуючи зміст позовної заяви та апеляційної скарги, як позивач так і апелянт ототожнюють поняття «матеріальна шкода» та «компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Апеляційний суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів через затримку їх виплати та відшкодування матеріальної шкоди - це різні за своєю правовою природою інститути.

Відповідно до присів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, це гарантована законом індексація вже нарахованих, але вчасно не виплачених коштів. Така компенсація розраховується за індексом інфляції за весь період затримки і не вимагає доведення факту завдання шкоди чи вини у вигляді делікту, адже достатньо самого факту затримки виплат. При цьому ч.2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб» передбачений обов`язок виплати нарахованих сум пенсії, не отриманих пенсіонером з вини органу ПФУ, окрім іншого, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Матеріальна шкода (майнова шкода або збитки) - це реальні втрати майна, грошей чи недоотримані доходи, яких зазнала особа через протиправні дії чи порушення законодавства іншою особою. У свою чергу відшкодування матеріальної шкоди - це цивільно-правова відповідальність за завдані збитки згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України, яка виникає через правопорушення або завдану шкоду і передбачає повне відновлення порушеного майнового права. При цьому матеріальна шкода складається з реальних збитків (вартість пошкодженого чи знищеного майна (наприклад, розбитий автомобіль або пошкоджена квартира) та витрати на його відновлення) та упущеної вигоди (доходи, які людина могла б реально отримати за звичайних умов, але не отримала через порушення своїх прав).

Отже, компенсація втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не є відшкодуванням матеріальної шкоди в класичному деліктному розумінні, адже це гарантована законом індексація вже нарахованих, але вчасно не виплачених коштів (в цій справі сум пенсій).

За приписами ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Апеляційний суд зазначає, що Законом України № 2923-IX від 23.02.2023, який набув чинності з 22.05.2023, стаття 1230 ЦК України була доповнена частиною 4, якою визначено, що до спадкоємця переходить право на отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавець за його життя.

Таким чином, апеляційний суд встанови, що заявлена до стягнення сума, яку позивач вважає матеріальною шкодою, фактично є компенсацією втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка виплачується відповідно до закону, та яку позивач міг би отримати за життя у разі дотримання територіальним пенсійним органом норм чинного законодавства при виплаті сум пенсії з порушенням строків.

При цьому, компенсація втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не підпадає під приписи ст. 1219 ЦК України, та не є сумами, визначеними ст. 1227 ЦК України.

Оскільки до спадкоємця переходить право на отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавець за його життя, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини в частині позовних вимог про «відшкодування матеріальної шкоди», які фактично, за змістом позову, є вимогами про стягнення компенсацій втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, допускають правонаступництво.

У зв`язку із цим, суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог «щодо стягнення грошових коштів у відшкодування матеріальної шкоди».

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин необхідних для правильного вирішення питання щодо закриття провадження у справі, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржувана ухвала – скасуванню в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів у відшкодування матеріальної шкоди, які по суті є позовними вимогами про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, з направлення в цій частині справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 294, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у відшкодування матеріальної шкоди 396849,9 грн, які по суті є позовними вимогами про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, та направити справи в цій частині для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька