Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №400/11880/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11880/25

Перша інстанція: суддя Величко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 14.07.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року у справі №400/11880/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року по справі №400/11880/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсації невикористаної щорічної додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року - без змін.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року набрало законної сили 03.03.20206 року.

На виконання вказаного рішення суду 19.03.2026 року видано виконавчі листи.

12.07.2026 року (вхід.№20264/26/06-42 від 13.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати вищезазначену ухвалу суду по справі №400/11880/25; направити заяву представника позивача про встановлення судового контролю для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, оскільки встановлення судового контролю за виконанням рішення є правом, а не обов`язком суду, а звернення із заявою в порядку ст.382 КАС України до суду є передчасним, оскільки доказів виконання рішення суду в порядку Закону України «Про виконавче провадження» не надано.

Вирішуючи спірне питання в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст.129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до вимог ч.2-3 ст.14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до вимог ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У відповідності до зазначених правових норм, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року у справі №400/11880/25 , яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Так, за приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2026 року (вхід.№20264/26/06-42 від 13.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду порядку 382 КАС України.

В обгрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду набрало законної сили 03 березня 2026 року. Незважаючи на обов`язковість судового рішення, станом на день подання цієї заяви воно не виконано. Також заявник вказає, що минуло понад три місяці з дня набрання рішенням законної сили, однак відповідач не здійснив виплату належних йому коштів

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 5 статті 382 КАС України встановлено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною першою статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що основна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому, аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема, у випадку, якщо: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у рішенні від 26.06.2013 року, зазначив про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

У Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Також, Конституційний Суд України в рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.

Водночас, аналіз положень абзацу першого частини першої статті 382 КАС України вказує на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.

Встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України є однією з повноцінних форм забезпечення виконання судових рішень, яка встановлена з метою фактичного виконання судового рішення на користь позивача.

У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст.382 КАС України.

На переконання колегії суддів, без надання оцінки даним обставинам, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування норм ст.382 КАС України, є передчасним.

З огляду на вищезазначене, висновки суду першої інстанції, що викладені у оскаржуваній ухвалі, колегія суддів вважає передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже, таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.

На переконання колегії суддів, належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було. Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів судового контролю за судовим рішенням у цій справі шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня отримання цієї постанови.

При цьому, колегія суддів роз`яснює, що відповідно до частини другої статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, що має наслідком скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про встановлення судового контролю.

Згідно з вимогами ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду та прийняття нового судового рішення про задоволення заяви позивача.

Керуючись ст.ст. 241, 242; 308, 311, 312, 317, 321; 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №400/11889/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – скасувати, та прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - задовольнити.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року по справі №400/11889/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 у строк протягом 30 днів з моменту отримання даної постанови подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року по справі №400/11880/25.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко