Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №420/22338/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22338/25

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ГУ ПФУ в Одеській області, ГУ ПФУ в Черкаській області, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області №231850003140 від 18.03.2025р. про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 27.06.1985р. по 20.09.1986р. на підставі трудової книжки та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 11.03.2025р. вона звернулась до органу ПФУ із заявою щодо призначення пенсії за віком.

Однак, 18.03.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу – 31 рік.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №23185000314 від 18.03.2025р. про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу пенсії ОСОБА_1 період роботи з 27.06.1985р. по 20.09.1986р. на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 19.01.1984р..

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву від 11.03.2025р. №411 про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96грн..

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, скасування рішення суду та прийняття по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка НОМЕР_1 від 19.01.1984р. містить відомості про підстави внесення записів, підписи осіб, відповідальних за ведення і видачу трудових книжок, а також відбитки печатки підприємства, записи виконані у хронологічній послідовності, не суперечать один одному, не мають підчисток та виправлень, формально відповідають вимогам, які висуваються законодавством до ведення трудових книжок.

Суд першої інстанції зазначив, що пенсійний орган не може перекладати тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці на позивачку, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки пенсії за віком.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ПФУ в Одеській області №231850003140 від 18.03.2025р. про відмову у призначенні пенсії є правомірними та належать задоволенню.

Також суд зазначив, що заява позивачки про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності – ГУ ПФУ в Одеській області, саме цей пенсійний орган є належним відповідачем за пред`явленими позовними вимогами щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 27.06.1985р. по 20.09.1986р. на підставі трудової книжки та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі та належної оцінки доказів, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 11.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком до ГУ ПФУ в Черкаській області (а.с.39-40).

На час звернення із заявою позивачці виповнилось 60 років 4 місяці.

Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності розглядало ГУ ПФУ в Одеській області.

18.03.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за №231850003140, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу – 31 рік.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 19.01.1984р. НОМЕР_1 :

- період роботи в колгоспі з 27.06.1985р. по 20.09.1986р., оскільки відсутні довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу;

- з 1.07.2000р. по 8.12.2003р., оскільки відсутні відомості про сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5. Період з 1.07.2000р. по 5.12.2002р. зараховано, як догляд за дитиною до 3-х років (а.с.4-5).

Не погодившись із вказаним рішенням ГУ ПФУ в Одеській області, позивачка звернулася до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі – Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.

Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивачки з 27.06.1985р. по 20.09.1986р. стала відсутність довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та інформації про перейменування та реорганізацію колгоспу.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне.

На момент заповнення трудової книжки позивачки діяли положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Приписами п.2.3 Інструкції №162 визначено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі – Постанова №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до п.1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно із п.18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Колегія суддів зазначає, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 19.01.1984р. наявні наступні записи трудової діяльності:

№1 – 11.10.1983р. позивачку зараховано на посаду вихователя дитячих ясел відділку №3 Радгоспу ім. XXI з`їзду КПРС (наказ №64 від 11.10.1983р.);

№2 – 1.07.1985р. розраховано за власним бажанням (наказ №103 від 1.07.1985р.);

№3 – 27.06.1985р. позивачку прийнято в члени колгоспу ім.Жданова (прот.№9 від 24.07.1985р.);

№4 – 20.09.1986р. звільнена за власним бажанням (прот.№10 від 30.09.1986р.).

Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.01.1984р. виконані у хронологічній послідовності, не суперечать один одному, оскільки з вищевказаного вбачається, що у трудовій книжці позивачки порушена хронологія.

Окрім того, у спірному записі про прийняття в члени колгоспу ім.Жданова протокол про прийняття в члени колгоспу винесений із порушенням тижневого строку всупереч приписам п.2.3 Інструкції №162.

Також судова колегія звертає увагу, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 19.01.1984р. не містить записів про встановлений і вироблений мінімум трудової участі у колгоспі імені Жданова.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі колгоспі імені Жданова позивачкою не надано.

У цьому контексті, судова колегія наголошує, що з огляду приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві і його виконання є необхідною, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або ж за фактичною тривалістю. Відсутність же обов`язкових записів у трудовій книжці, як належного доказу трудового стажу в спірний період, а також відсутність довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі, не може вважатися формальністю.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ГУ ПФУ в Одеській області, в даному випадку, правомірно відмовило позивачці у зарахуванні вказаного періоду роботи до страхового стажу.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з розрахунком страхового стажу (форми РС-право) ГУ ПФУ в Одеській області зарахувало позивачці наступні періоди:

- з 11.10.1983р. по 1.07.1985р.;

- з 2.07.1985р. по 29.09.1986р. як період догляду за дитиною до 3-х років.

Згідно із ч.3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

З наведеного слідує, що період трудової діяльності, який просить зарахувати позивачка, з 27.06.1985р. по 20.09.1986р. перетинається із вже зарахованими до страхового стажу періодом роботи в Радгоспі ім.XXI з`їзду КПРС та догляду за дитиною до 3-х років.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області №231850003140 від 18.03.2025р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ..

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на вищевикладене.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139,246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. скасувати.

Прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук