Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/29839/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29839/25

Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі з дати призначення пенсії з 04.11.2024 р. періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р., та здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум - з дати призначення пенсії з 04.11.2024 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи в Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі з 04.11.2024 р. періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р., та здійснити з 04.11.2024 р. перерахунок й виплату недоотриманої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що страховий стаж до 01.01.2004 обчислюється з урахуванням норм ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До страхового стажу в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону 1788 невраховано періоди роботи позивача: з 01.08.1993 по 31.12.2003 на посаді лікаря-інтерна, та лікаря - анестезіолога в міській лікарні №11 м. Одеса, оскільки не надано уточнюючих довідок. Крім того, апелянт зазначає, що згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 04.11.2024 р. та отримує дострокову пенсію за віком згідно ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", обчислену як працюючій особі при страховому стажі 46 років 11 місяців (враховано по 31.10.2024 р.).

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить наступні відомості про спірні періоди трудової діяльності: записи № 6-9 на стор.6-9 трудова діяльність в Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р.

Згідно форми РС-право, періоди трудової діяльності позивача: з 01.08.1993 р. по 16.09.1996 р., з 17.09.1996 р. -31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 30.09.2024 р., з 01.10.2024 р. по 31.10.2024 р. зараховано без застосування кратності.

18.08.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив перевірити його пенсійну справу щодо правильності обчислення його страхового стажу; зарахувати до його страхового стажу в подвійному розмірі всі періоди роботи на посадах анестезіологічної служби, здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоотриману пенсію (а.с. 25).

Відповідач листом від 25.08.2025 р. № 1500-0202-8/142416 повідомив, що згідно зі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. Тобто страховий стаж до 1 січня 2004 року обчислюється з урахуванням норм статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Періоди роботи з 01.08.1993 р. по 31.12.2003 р. на посаді лікаря-інтерна, та лікаря анестезіолога в міській лікарні №11 м. Одеса, не зарахований в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки не надано уточнюючих довідок. Проводити обчислення стажу в подвійному розмірі після 01.01.2004 немає правових підстав, оскільки це не передбачено статтею 24 Закону (а.с. 24).

Позивач вважаючи дії відповідача щодо зарахування спірного стажу без застосування кратності протиправними, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що робота позивача на вищезазначених посадах у відділеннях анестезіології терапії дає йому право на перерахунок пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі.

За наведених обставин суд дійшов до висновку про те, що відповідач, не зарахувавши ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи в Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р. діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, суд зауважив, що у даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а не дії як вказує позивач, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не вчинено жодних дій щодо зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу в подвійному розмірі.

Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи в Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу до страхового стажу в подвійному розмірі з 04.11.2024 р. періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р., та здійснити з 04.11.2024 р. перерахунок та виплату недоотриманої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2004 року) зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Так, відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №303 від 8 жовтня 1997 року проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.

Згідно роз`яснення, наданого Міністерством охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 28 травня 2002 року №10.02.11/450 та від 21 червня 2002 року №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 року у справі №462/1713/17, підтвердив, що робота у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії має зараховуватися до стажу роботи в подвійному розмірі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначену норму процесуального закону, суд при вирішенні даної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2020 року у справі №462/1713/17.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , записи в останній виконані чітко, зрозуміло, та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені. При цьому, від відповідача відсутні будь-які зауваження щодо заповнення трудової книжки позивача.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 у спірний період позивач працював в Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р.

З огляду на вказані норми та обставини справи робота позивача на вищезазначених посадах у відділеннях анестезіології терапії дає йому право на перерахунок пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі.

Колегія суддів звертає увагу, що автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється.

Посилання апелянта на відсутність підстав для подвійного зарахування стажу роботи позивача після 01.01.2004 року з огляду на набрання чинності 01.01.2004 року Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 24 якого не містить положень, аналогічних ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, положення Закону №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

У постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004 року.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки норми ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинними на теперішній час, а положення ст.24 Закону №1058-IV не скасовують та не зупиняють їх дію, незарахування відповідачем до стажу позивача у подвійному розмірі з 04.11.2024 р. спірних періодів його роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р. є протиправним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17.

Щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано усі передбачені законом умови для отримання позитивного результату, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган обов`язку зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі з 04.11.2024 р. періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури з анестезіології та реанімації з 01.08.1993 р. по 15.09.1996 р. та на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з 16.09.1996 р. по 31.10.2024 р., та здійснити з 04.11.2024 р. перерахунок й виплату недоотриманої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

З огляду на зазначене доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є безпідставними.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький