Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/9049/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9049/26

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

Дата і місце ухвалення: 07 липня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 420/9049/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 НГУ щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період 2016–2019 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 НГУ: нарахувати індексацію грошового забезпечення за період 2016– 2019 років; виплатити належні суми;

- стягнути солідарно з військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 НГУ: суму індексації грошового забезпечення; інфляційні втрати за весь період прострочення; 3% річних від простроченої суми; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, – січень 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в оскаржуваних частинах, ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подали апеляційні скарги, обґрунтовані посиланнями на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянтів, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не визначив, який із відповідачів є зобов`язаним здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року, який охоплюється первісно заявленою позивачем вимогою про нарахування та виплату індексації за 2016– 2019 роки. Апелянт зазначає, що протягом цього періоду він фактично продовжував проходити військову службу, а нарахування та виплату йому грошового забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_1 , у зв`язку з чим саме остання, на його думку, є належним відповідачем щодо відповідних вимог.

Крім того, апелянт вважає необґрунтованою відмову у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. На думку апелянта, підстав для застосування січня 2008 року як базового місяця не було, оскільки при визначенні розміру грошового забезпечення позивача враховувалися відповідні підвищення його складових, а положення Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, не дають підстав для визначення січня 2008 року базовим місяцем.

Зважаючи на зазначене, апелянти просять скасувати рішення суду першої інстанції у відповідних частинах та прийняти нове судове рішення з урахуванням наведених в апеляційних скаргах доводів.

У відзиві на апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України зазначила, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у спірний період лише з 03 липня 2018 року, а тому військова частина НОМЕР_2 не є належним відповідачем щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року. При цьому відповідач зазначив, що у вказаний період військова частина НОМЕР_2 не здійснювала нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення. На підтвердження зазначеного відповідач послався на витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03 липня 2018 року № 139 та інформаційну довідку № 218 від 17 квітня 2026 року. Крім того, військова частина НОМЕР_2 зазначила про нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за грудень 2018 року – серпень 2019 року на загальну суму 1 086,81 грн.

У письмових запереченнях на відзив військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України позивач зазначив, що у період з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року нарахування та виплату йому грошового забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_1 , у зв`язку з чим вважав саме її належним відповідачем щодо вимог про нарахування та виплату індексації за цей період. На підтвердження своєї позиції позивач послався, зокрема, на витяг з наказу від 02 липня 2018 року № 141, відповідно до якого військова частина НОМЕР_1 здійснювала виплату йому премії за період з 01 червня 2018 року по 01 липня 2018 року.

Також позивач звернув увагу на те, що відповідно до інформаційної довідки № 218 від 17 квітня 2026 року військовою частиною НОМЕР_2 відображено нарахування індексації грошового забезпечення за грудень 2018 року – серпень 2019 року на загальну суму 1 086,81 грн, однак, на його думку, зазначена довідка сама по собі не підтверджує фактичної виплати цих сум. Крім того, позивач звернув увагу на відображене у вересні 2019 року від`ємне значення індексації у розмірі 6,67 грн та вказав на необхідність з`ясування підстав такого коригування.

Щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України позивач не погодився з доводами військової частини НОМЕР_2 та підтримав свою позицію щодо можливості стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних у зв`язку з простроченням виплати належних сум грошового забезпечення. Щодо компенсації втрати частини доходів позивач зазначив про можливість її нарахування та виплати одночасно з виплатою основної суми заборгованості.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з послужного списку про проходження служби ОСОБА_1 до 16 травня 2018 року позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера групи комплектування та проходження служби рядовим, сержантським і старшинським складом відділу кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 16 травня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділення кадрів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яку він обіймав до 30 серпня 2019 року, коли його було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Вважаючи, що відповідачами не забезпечено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині періоду з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є державною гарантією та підлягає нарахуванню і виплаті у встановленому законодавством порядку. Суд першої інстанції зазначив, що підвищення посадових окладів військовослужбовців у спірний період не відбувалося, а тому базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення за вказаний період має бути січень 2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації-різниці, суд першої інстанції виходив із того, що у березні 2018 року розмір підвищення грошового доходу позивача становив 9 557,45 грн, тоді як сума можливої індексації за цей місяць становила 4 463,15 грн. У зв`язку з тим, що розмір підвищення доходу перевищив суму можливої індексації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації-різниці за березень 2018 року.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд першої інстанції зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки на момент розгляду справи заборгованість з індексації грошового забезпечення позивачу не була виплачена.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що спірні правовідносини не є цивільно-правовими, а виплата грошового забезпечення військовослужбовцям регулюється спеціальним законодавством. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про незастосовність положень статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на проведення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, з огляду на таке.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовців належить до доходів, які підлягають індексації за наявності визначених законодавством умов.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

При визначенні права на індексацію та її розміру істотне значення має місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу), з якого обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації.

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 380/11904/21 зазначив, що підставою для визначення базового місяця є підвищення посадового окладу, а початком відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць такого підвищення. При цьому для визначення базового місяця має значення збільшення грошового доходу за рахунок постійних складових.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21 та від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20. Зокрема, у справі № 400/1118/21 Верховний Суд зобов`язав військову частину нарахувати та виплатити військовослужбовцю індексацію грошового забезпечення за період з 27 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.

При цьому у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 420/8564/22 Верховний Суд, застосовуючи положення Порядку № 1078, також послався на зазначені правові висновки щодо визначення базового місяця для проведення індексації.

Отже, для зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовця має значення саме підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не будь-яка інша зміна розміру грошового забезпечення або окремої його складової.

Як правильно встановив суд першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 було змінено механізм проведення індексації грошових доходів населення, однак цією постановою не було підвищено посадові оклади військовослужбовців.

Натомість чергове підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Таким чином, у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, яке б зумовлювало зміну базового місяця для проведення індексації.

За таких обставин для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року підлягає застосуванню січень 2008 року як базовий місяць.

Отже, доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 про те, що після прийняття постанови № 1013 базовим місяцем для нарахування індексації має бути грудень 2015 року або січень 2016 року, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

Щодо вимог про нарахування та виплату індексації-різниці у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення у березні 2018 року колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзаців третього – шостого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення грошових доходів у місяці підвищення визначаються розмір підвищення доходу та розмір індексації, яка могла бути нарахована у цьому місяці без урахування такого підвищення. Якщо розмір підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, особі належить індексація-різниця, яка виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) або до настання іншої передбаченої законодавством обставини.

Такий підхід до застосування пункту 5 Порядку № 1078 послідовно сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21 та від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21.

Для вирішення питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу у місяці підвищення (А) та суму індексації, яка могла бути нарахована у цьому місяці без урахування такого підвищення (Б), після чого порівняти зазначені величини.

Матеріалами справи встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року становив 15 250,75 грн, а за березень 2018 року – 24 808,20 грн.

При визначенні розміру підвищення доходу враховуються складові грошового забезпечення, які мають постійний характер. Одноразові виплати до складу такого підвищення не включаються.

Відтак, за наведеними у справі даними, розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (А) становить 9 557,45 грн.

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року визначається відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на березень 2018 року, та величини приросту індексу споживчих цін, що склалася на цей час.

Як встановлено судом першої інстанції, сума можливої індексації у березні 2018 року (Б) становила 4 463,15 грн.

Таким чином, розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (9 557,45 грн) перевищує суму можливої індексації (4 463,15 грн).

За таких обставин передбачена пунктом 5 Порядку № 1078 умова для виникнення права на індексацію-різницю відсутня.

Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2026 року у справі № 380/24326/24 також виходив із необхідності встановлення розміру підвищення доходу та суми можливої індексації у місяці підвищення для вирішення питання про наявність права на індексацію-різницю.

Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у березні 2018 року у позивача не виникло права на нарахування та виплату індексації-різниці.

При цьому наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення за попередній період із застосуванням січня 2008 року як базового місяця сама по собі не зумовлює виникнення права на індексацію-різницю після підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року. Питання щодо наявності такого права вирішується за спеціальним алгоритмом, установленим пунктом 5 Порядку № 1078, з урахуванням фактичного розміру підвищення доходу та суми можливої індексації саме у місяці такого підвищення.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не визначив належного відповідача за період з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено витягом з послужного списку, з 16 травня 2018 року позивача призначено на посаду начальника відділення кадрів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Водночас сам по собі запис у послужному списку про проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 не є достатнім для висновку про те, що саме ця військова частина здійснювала нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за кожний день зазначеного періоду.

Разом з тим зазначена обставина не має вирішального значення для вирішення вимоги про нарахування та виплату індексації-різниці, яка є предметом апеляційного оскарження.

Як зазначено вище, право на індексацію-різницю визначається за результатами порівняння розміру підвищення грошового доходу у місяці підвищення та суми індексації, яка могла бути нарахована у цьому місяці без урахування такого підвищення.

Установлено, що у березні 2018 року розмір підвищення грошового доходу позивача становив 9 557,45 грн, що перевищує суму можливої індексації у розмірі 4 463,15 грн. Отже, у позивача не виникло права на індексацію-різницю.

За таких обставин незалежно від того, яка саме військова частина здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу у період з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року, зазначена обставина не може вплинути на висновок про відсутність у нього права на індексацію-різницю, оскільки таке право не виникло у березні 2018 року.

Посилання позивача на наказ військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2018 року № 141 щодо виплати премії за період з 01 червня по 01 липня 2018 року також не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначена обставина не змінює встановленого у березні 2018 року співвідношення між розміром підвищення грошового доходу та сумою можливої індексації та не створює самостійної підстави для виникнення права на індексацію-різницю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача щодо періоду з 16 травня 2018 року по 02 липня 2018 року не дають підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про нарахування та виплату індексації-різниці.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати колегія суддів зазначає таке.

Правові засади здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють громадянам компенсацію втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу, на умовах і в порядку, визначених цим Законом.

Компенсація здійснюється у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за відповідний період.

Отже, для виникнення права на компенсацію необхідним є встановлення, зокрема, факту нарахування відповідного доходу, його невиплати у встановлений строк та затримки такої виплати не менш як на один календарний місяць.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 зазначив, що для застосування Закону № 2050-III необхідне встановлення сукупності передбачених законом умов, зокрема факту затримки виплати доходу не менш як на один календарний місяць та фактичного отримання доходу, виплата якого була затримана.

У цій справі судом першої інстанції встановлено протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано відповідача здійснити відповідні нарахування і виплату.

Водночас на час апеляційного перегляду належна позивачу індексація фактично не виплачена.

За таких обставин відсутні встановлені у справі обставини, які б свідчили про фактичне отримання позивачем відповідного доходу після його затримки та давали можливість визначити період такої затримки для цілей застосування Закону № 2050-III.

Саме по собі визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації, а також зобов`язання здійснити її нарахування і виплату без фактичної виплати відповідного доходу не є достатньою підставою для стягнення компенсації його втрати за Законом № 2050-III.

За таких обставин позовна вимога про компенсацію втрати частини доходів є передчасною.

При цьому такий висновок не означає відсутності у позивача права на компенсацію за наявності в подальшому передбачених Законом № 2050-III умов. Питання щодо її нарахування та виплати може бути вирішене після фактичної виплати належного доходу з урахуванням періоду його затримки та за наявності інших передбачених законом умов.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача в частині вимоги про компенсацію втрати частини доходів не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 зазначила, що стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачає наявність грошового зобов`язання, строк виконання якого настав, та факту прострочення його виконання.

У цій справі позивач пов`язує вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних із невиплатою йому індексації грошового забезпечення.

Як встановлено вище, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язав відповідача здійснити відповідні нарахування і виплату.

Водночас на час апеляційного перегляду остаточний розмір належної позивачу індексації не був визначений та відповідна сума фактично не була виплачена позивачу.

За таких обставин на час вирішення спору не була визначена у грошовому еквіваленті остаточна сума основного зобов`язання щодо виплати індексації, щодо якої можливо встановити момент виникнення прострочення, його тривалість та здійснити розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на час розгляду цієї справи є передчасними.

При цьому колегія суддів не погоджується з можливим розумінням висновку суду першої інстанції як такого, що частина друга статті 625 Цивільного кодексу України не застосовується до спірних правовідносин лише з огляду на їх публічно-правовий характер.

Такий підхід сам по собі не відповідав би правовим висновкам Верховного Суду, оскільки визначальним для застосування статті 625 Цивільного кодексу України є наявність грошового зобов`язання, строк виконання якого настав, та факту його прострочення, а не лише правова природа правовідносин.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц розглядалося питання щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової допомоги, право на яку виникло у військовослужбовця.

Разом із тим наведені правові висновки не змінюють результату розгляду цієї справи, оскільки на час вирішення спору не було визначено остаточного розміру основного грошового зобов`язання відповідача щодо виплати індексації та, відповідно, не встановлено моменту виникнення і періоду прострочення такого зобов`язання.

Таким чином, відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є правильною за результатом, однак мотиви такої відмови підлягають уточненню.

Підставою для відмови у цій частині є не непоширення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України на спірні публічно-правові відносини, а відсутність на час розгляду справи необхідних умов для її застосування, а саме остаточно визначеної у конкретному розмірі суми грошового зобов`язання та встановленого періоду прострочення його виконання.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спростовують правильності рішення суду першої інстанції в цій частині.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та наведених вище висновків колегії суддів щодо правильності застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів не встановила передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення як апеляційної скарги ОСОБА_1 , так і апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ). Рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, а нових обставин, які б зумовлювали зміну розподілу судових витрат, не встановлено, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 420/9049/26 -без змін.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук