Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/13346/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13346/26

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Дата ухвалення рішення: 29 травня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 р. у справі №420/13346/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2016– 2018 роки, у розмірі 6188,89 грн, на коефіцієнти у розмірах 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, починаючи з 07 листопада 2025 року, та у розмірі 1,121, починаючи з 01 березня 2026 року, для забезпечення індексації пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести, починаючи з 07 листопада 2025 року, перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2016– 2018 роки, у розмірі 6188,89 грн, на коефіцієнти збільшення у розмірах 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, а починаючи з 01 березня 2026 року — на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115, та у зв`язку з цим здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 у повному обсязі за рахунок видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не за рахунок видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду;

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення його пенсії за 2016– 2018 роки у розмірі 6188,89 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, починаючи з 07 листопада 2025 року, та 1,121, починаючи з 01 березня 2026 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення зазначеного показника на коефіцієнти 1,11 - з 01 травня 2020 року, 1,11 - з 01 березня 2021 року, 1,14 - з 01 березня 2022 року, 1,197 - з 01 березня 2023 року, 1,0796 - з 01 березня 2024 року, 1,115 - з 01 березня 2025 року та 1,121 - з 01 березня 2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про протиправність дій Головного управління щодо непроведення перерахунку пенсії позивача. Зазначає, що пенсію позивачу призначено із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2016-2018 роки у розмірі 6188,89 грн, а її подальша індексація здійснювалася відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанов Кабінету Міністрів України.

Апелянт вказує, що з 01 березня 2025 року пенсію позивача перераховано із застосуванням проіндексованого показника середньої заробітної плати у розмірі 8913,83 грн, а з 01 березня 2026 року - 9992,42 грн. На думку апелянта, законодавством передбачено проведення щорічної індексації з урахуванням порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим підстави для додаткового збільшення показника середньої заробітної плати, врахованого при обчисленні пенсії позивача, відсутні.

Крім того, відповідач посилається на те, що адміністративний суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки його рішень, дій чи бездіяльності на відповідність критеріям, установленим статтею 2 КАС України.

Також апелянт вважає необґрунтованим стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судових витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, посилаючись на положення статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Посилаючись на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 15 вересня 2019 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

При призначенні пенсії позивачу застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2016– 2018 роки у розмірі 6188,89 грн.

У квітні 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV із застосуванням щорічних коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати, який був безпосередньо врахований при призначенні йому пенсії.

Листом від 15.04.2026 №1500-1906-8/56357 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, зазначивши, що при здійсненні індексації пенсії застосовується показник середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року у розмірі 3764,40 грн відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 (далі – Порядок №124).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що під час проведення щорічної індексації пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії конкретної особи при її призначенні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що положення пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124, у частині визначення базовим показником середньої заробітної плати (доходу) в Україні величини станом на 01 жовтня 2017 року у розмірі 3764,40 грн суперечать положенням Закону №1058-IV, який має вищу юридичну силу. Відтак суд застосував положення Закону №1058-IV та дійшов висновку про необхідність використання під час індексації пенсії позивача показника середньої заробітної плати у розмірі 6188,89 грн, який безпосередньо враховувався для обчислення його пенсії.

З огляду на наведене суд першої інстанції визнав протиправними дії відповідача щодо непроведення відповідного перерахунку пенсії позивача та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 6188,89 грн на визначені Кабінетом Міністрів України коефіцієнти збільшення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене конституційне право гарантується державою та реалізується, зокрема, шляхом встановлення законодавчого механізму призначення, перерахунку та індексації пенсій.

Водночас згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, реалізовуючи повноваження щодо призначення та перерахунку пенсій, органи Пенсійного фонду України зобов`язані керуватися вимогами закону, а прийняті на його виконання підзаконні нормативно-правові акти можуть застосовуватися лише в межах та у спосіб, що не суперечать закону.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV), а також Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 (далі – Порядок №124).

Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що цей Закон встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV з метою забезпечення індексації пенсій щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався під час обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення, визначеного відповідно до закону.

Таким чином, законодавець безпосередньо визначив як об`єкт щорічної індексації пенсій, так і спосіб його збільшення. Об`єктом такого перерахунку є показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався при обчисленні пенсії конкретної особи, тоді як індексація здійснюється шляхом застосування до цього показника відповідного коефіцієнта збільшення.

Отже, положення частини другої статті 42 Закону №1058-IV не передбачають можливості довільного визначення органом Пенсійного фонду України іншого показника середньої заробітної плати (доходу) для проведення щорічної індексації вже призначеної пенсії.

Водночас Законом України від 15 лютого 2022 року №2040-ІХ внесено зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до яких індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, розрахованого відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Отже, законодавець, делегувавши Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення порядку проведення індексації пенсій та відповідного коефіцієнта збільшення, не змінив визначеного частиною другою статті 42 Закону №1058-IV об`єкта індексації та не наділив Кабінет Міністрів України повноваженнями визначати інший показник, який підлягає збільшенню під час проведення індексації конкретної пенсії.

На виконання вимог частини другої статті 42 Закону №1058-IV постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 цього Закону.

Порядок №124 визначає механізм реалізації передбаченого законом щорічного перерахунку пенсій та порядок застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу), визначеного Кабінетом Міністрів України.

Водночас положення пункту 5 Порядку №124 у частині визначення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні станом на 01 жовтня 2017 року як базового показника для проведення індексації підлягають застосуванню лише в тій мірі, у якій вони узгоджуються з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV. У частині, що визначає інший, ніж передбачений законом, показник для проведення індексації пенсії конкретної особи, такі положення застосуванню не підлягають.

Такий висновок узгоджується з вимогами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або міжнародному договору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначав, що суди не повинні застосовувати положення підзаконних нормативно-правових актів у тій частині, у якій вони суперечать закону, незалежно від того, чи були такі акти предметом окремого судового оскарження. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19.

Таким чином, при вирішенні цього спору визначальне значення мають приписи частини другої статті 42 Закону №1058-IV, тоді як положення Порядку №124 підлягають застосуванню лише остільки, оскільки вони не суперечать зазначеній нормі закону.

Оцінюючи встановлені у справі обставини крізь призму наведеного правового регулювання, колегія суддів виходить із такого.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, при призначенні позивачу пенсії за віком відповідачем для її обчислення було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2016– 2018 роки у розмірі 6188,89 грн.

Саме показник у розмірі 6188,89 грн був безпосередньо врахований відповідачем при обчисленні пенсії позивача під час її призначення. Отже, відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV саме цей показник є об`єктом щорічного збільшення при проведенні індексації пенсії позивача. Застосування відповідачем під час індексації іншого показника – 3764,40 грн, визначеного станом на 01 жовтня 2017 року, не відповідає встановленому законом механізму індексації.

Разом з тим відповідач, здійснюючи щорічні перерахунки пенсії позивача, виходив із положень Порядку №124 та відповідних постанов Кабінету Міністрів України, застосовуючи для проведення індексації показник середньої заробітної плати, визначений станом на 01 жовтня 2017 року, у розмірі 3764,40 грн.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки вони ґрунтуються на помилковому розумінні співвідношення положень Закону №1058-IV та Порядку №124.

Зміст частини другої статті 42 Закону №1058-IV не надає органу Пенсійного фонду України права на власний розсуд визначати показник середньої заробітної плати (доходу), який підлягає збільшенню під час проведення індексації.

Відповідно, у спірних правовідносинах відповідач був зобов`язаний здійснювати індексацію пенсії позивача шляхом застосування встановлених Кабінетом Міністрів України коефіцієнтів збільшення саме до показника середньої заробітної плати (доходу), який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії позивача, тобто до показника у розмірі 6188,89 грн.

Посилання апелянта на те, що відповідач діяв відповідно до Порядку №124 та щорічних постанов Кабінету Міністрів України, не спростовують наведеного висновку, оскільки саме по собі дотримання положень підзаконного нормативно-правового акта не може свідчити про правомірність дій суб`єкта владних повноважень, якщо такі дії не відповідають вимогам закону, який має вищу юридичну силу.

При цьому колегія суддів враховує, що Порядок №124 визначає механізм проведення перерахунку та порядок застосування коефіцієнта збільшення, однак не може розглядатися як такий, що надає органу Пенсійного фонду України повноваження змінювати показник, який відповідно до закону був врахований при обчисленні пенсії конкретної особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при проведенні індексації пенсії позивача не дотримався вимог частини другої статті 42 Закону №1058-IV, оскільки застосував інший показник середньої заробітної плати (доходу), ніж той, який був врахований при обчисленні пенсії позивача.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Так, у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі №160/15379/24, від 20 лютого 2025 року у справі №560/12058/24, від 28 липня 2025 року у справі №420/18490/24, а також у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №200/5836/24 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого під час проведення щорічної індексації пенсії збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії конкретної особи. При цьому положення Порядку №124 підлягають застосуванню лише в частині, що не суперечить частині другій статті 42 Закону №1058-IV.

Із наведених постанов Верховного Суду вбачається, що підзаконні нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише в тій частині, у якій вони не суперечать Закону №1058-IV та не змінюють визначений ним механізм проведення індексації пенсій.

Колегія суддів враховує наведені висновки Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та не вбачає підстав для відступу від них, оскільки фактичні обставини цієї справи та характер спірних правовідносин є подібними до тих, що були предметом розгляду Верховного Суду.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції фактично втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, також є необґрунтованими.

У спірних правовідносинах відповідач не наділений дискреційними повноваженнями щодо визначення показника середньої заробітної плати (доходу), який підлягає збільшенню при проведенні щорічної індексації. Такий показник безпосередньо визначається частиною другою статті 42 Закону №1058-IV та залежить від показника, який був врахований при обчисленні пенсії конкретної особи.

Відтак, зобов`язуючи відповідача провести перерахунок пенсії відповідно до передбаченого законом механізму індексації, суд першої інстанції не підміняв суб`єкта владних повноважень та не здійснював дискреційних повноважень замість нього, а зобов`язав відповідача виконати обов`язок, прямо встановлений законом. Таке зобов`язання є належним способом захисту порушеного права позивача та спрямоване на приведення дій відповідача у відповідність до вимог законодавства.

Доводи апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат також не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із положень Кодексу адміністративного судочинства України та результатів розгляду справи. За наслідками часткового задоволення позовних вимог суд стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Посилання апелянта на положення статті 73 Закону №1058-IV не спростовують правильності вирішення судом першої інстанції питання щодо судових витрат, оскільки питання розподілу судового збору в адміністративній справі вирішується відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням результатів розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни розподілу судових витрат, визначеного судом першої інстанції.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо проведення індексації пенсії позивача із застосуванням іншого показника середньої заробітної плати (доходу), ніж того, який був врахований при обчисленні його пенсії, та про необхідність проведення відповідного перерахунку відповідно до вимог частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не містять правових аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування чи зміни.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук