Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/7159/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7159/26

Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

Дата ухвалення рішення: 22 червня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі № 420/7159/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

– визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 розміру пенсії з 01.01.2026 та з 01.03.2026 із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.01.2026 та з 01.03.2026 виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її розміру та без застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне та невсебічне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої), зокрема, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Апелянт вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 не є підставою для незастосування статті 2 Закону № 3668-VI, оскільки цим Рішенням визнано неконституційними відповідні положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тоді як положення Закону № 3668-VI, на переконання відповідача, залишилися чинними.

Крім того, апелянт зазначає, що з 01.01.2026 перерахунок та виплата пенсії позивачу здійснюються з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану», прийнятої відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Вказаною постановою передбачено застосування у період дії воєнного стану у 2026 році відповідних коефіцієнтів до сум пенсійних виплат, що перевищують десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Апелянт наголошує, що станом на час подання апеляційної скарги постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 є чинною, а тому вважає правомірним її застосування Головним управлінням під час виплати пенсії позивачу. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутніми підстави для визнання його дій протиправними.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2026, внаслідок якого її розмір становив 47 559,65 грн. Водночас з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії та застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, до виплати визначено 33 114,73 грн.

Також Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2026 з урахуванням індексації, внаслідок якого її розмір становив 50 154,65 грн. Водночас з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії та застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, до виплати визначено 33 114,73 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру та із застосуванням коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 фактично запроваджують додаткове регулювання умов виплати пенсій особам, пенсії яким призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тоді як відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону України № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до позивача коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, а також обмеження розміру його пенсії максимальним розміром.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на особливому статусі осіб, які перебувають на військовій службі, та зумовленій цим необхідності забезпечення їм належного рівня соціального захисту. Зокрема, Конституційний Суд України виходив із того, що встановлені державою соціальні гарантії для цієї категорії осіб мають особливий характер, оскільки пов`язані з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Абзацом третім преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

При цьому частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ прямо встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, наведене положення Закону №2262-ХІІ має істотне значення для вирішення цього спору, оскільки визначає спеціальний законодавчий порядок зміни умов та норм пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначені відповідно до цього Закону.

Судом встановлено, що відповідачем при перерахунку та виплаті пенсії позивачу з 01.01.2026 та з 01.03.2026 одночасно застосовано як обмеження максимальним розміром пенсії, так і коефіцієнти до відповідних сум перевищення, передбачені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778.

Саме правомірність застосування зазначених обмежень є предметом спору у цій справі.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії, зокрема призначеної (перерахованої) відповідно до Закону №2262-ХІІ, визначений у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Саме на наведені положення Закону №3668-VI посилається апелянт, обґрунтовуючи правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії позивача.

Разом із тим при вирішенні цього питання необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України, які мають безпосереднє значення для визначення правового регулювання спірних правовідносин.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Вказані положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України, приписи статті 2 Закону №3668-VI в частині поширення їх дії на осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ. Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що таке обмеження не забезпечує належного рівня соціальних гарантій, зумовлених спеціальним статусом осіб, які перебували на військовій службі та захищали суверенітет і територіальну цілісність України.

Отже, положення статті 2 Закону №3668-VI у частині, в якій воно поширює обмеження максимального розміру пенсії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може бути застосоване до спірних правовідносин.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин правова підстава для обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, була відсутня.

Аналогічні правові висновки щодо неприпустимості застосування обмеження максимального розміру до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21 та від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21.

За таких обставин посилання апелянта на чинність статті 2 Закону №3668-VI саме по собі не свідчить про наявність правової підстави для обмеження максимального розміру пенсії позивача, оскільки відповідні приписи цього Закону в частині їх поширення на пенсії за Законом №2262-ХІІ визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2022.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного положення Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Пунктом 1 постанови №1778 передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, зокрема коефіцієнтів 0,5, 0,4, 0,3, 0,2 та 0,1 залежно від розміру відповідного перевищення.

Таким чином, зазначеним нормативним регулюванням запроваджено спеціальний механізм визначення фактичної суми пенсії, яка підлягає виплаті, шляхом застосування коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує визначений законодавством розмір.

Разом із тим наведені приписи фактично змінюють умови виплати пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки передбачають виплату пенсії у меншому розмірі шляхом застосування спеціального механізму зменшення суми, що підлягає фактичній виплаті пенсіонеру.

При цьому частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ прямо визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена норма має спеціальний характер та встановлює законодавчий порядок зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Водночас Закон №2262-ХІІ не містить положень, які б передбачали застосування до призначених за ним пенсій коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, аналогічних встановленим постановою №1778, а також не містить положень, якими Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати нові підстави або механізми зменшення розміру вже призначених пенсій шляхом застосування таких коефіцієнтів.

Отже, для правомірного запровадження нового механізму зменшення суми пенсії, яка підлягає виплаті особі, пенсійне забезпечення якої здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ, необхідна відповідна законодавча підстава, узгоджена із вимогами частини третьої статті 1-1 цього Закону.

Натомість постанова Кабінету Міністрів України №1778 є підзаконним нормативно-правовим актом і не може самостійно змінювати встановлені спеціальним законом умови та норми пенсійного забезпечення.

При цьому сама стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не усуває вимог частини третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ та не змінює передбаченого цією спеціальною нормою порядку внесення змін до умов і норм пенсійного забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував на неприпустимості використання закону про Державний бюджет України для зміни, зупинення чи встановлення іншого правового регулювання правовідносин, які вже врегульовані іншими законами. Такий підхід, зокрема, викладено у рішеннях Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.

З огляду на наведене стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не може розглядатися як самостійна та достатня правова підстава для зміни встановлених Законом №2262-ХІІ умов виплати призначеної пенсії шляхом запровадження механізму її зменшення за допомогою коефіцієнтів.

При цьому колегія суддів враховує, що стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прямо передбачає застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, а постанова №1778 прийнята Кабінетом Міністрів України саме на виконання зазначеної норми.

Разом із тим наявність такого нормативного припису не звільняє суд від обов`язку перевірити його відповідність актам вищої юридичної сили та встановити, чи може він бути застосований до конкретних спірних правовідносин.

Саме по собі посилання апелянта на те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 є чинною та не визнана незаконною або неконституційною у встановленому порядку, не спростовує висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України чи закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, у цій справі підлягає оцінці не лише питання формальної чинності постанови Кабінету Міністрів України №1778, а передусім питання можливості її застосування до спірних правовідносин з урахуванням положень Конституції України та спеціального Закону №2262-ХІІ.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що запровадження в Україні правового режиму воєнного стану саме по собі є достатньою правовою підставою для зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсія яких призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану не змінює встановлених Законом №2262-ХІІ умов пенсійного забезпечення та не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати нові підстави або механізми зменшення розміру вже призначених пенсій, якщо відповідне повноваження прямо не передбачене законом.

У цьому контексті воєнний стан є особливим правовим режимом, який допускає передбачене Конституцією України та законами обмеження окремих прав і свобод, однак саме по собі його запровадження не створює повноважень органів державної влади, яких їм не надано законом.

При цьому стаття 46 Конституції України не включена до переліку прав і свобод, які відповідно до статті 64 Конституції України можуть бути обмежені в умовах воєнного стану на підставі відповідного указу Президента України.

Водночас навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану обмеження права на пенсійне забезпечення повинно мати належну законодавчу основу, бути встановленим у визначеному Конституцією та законами України порядку і відповідати спеціальному законодавчому регулюванню пенсійного забезпечення військовослужбовців.

За таких обставин посилання апелянта на сам факт дії воєнного стану не може бути достатньою правовою підставою для застосування до позивача механізму зменшення виплачуваної пенсії, встановленого постановою №1778.

Таким чином, положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778, у частині застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин усупереч спеціальним положенням Закону №2262-ХІІ, зокрема частині третій статті 1-1 цього Закону.

Застосування відповідачем зазначених коефіцієнтів призвело до фактичного зменшення суми пенсії позивача, що підлягає виплаті, порівняно з розміром пенсії, визначеним унаслідок її перерахунку.

При цьому правова підстава для обмеження максимального розміру пенсії позивача також відсутня, оскільки приписи статті 2 Закону №3668-VI в частині їх поширення на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022, а положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими безпосередньо встановлювалося відповідне обмеження, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.

Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження позивачу розміру пенсії максимальним розміром та застосування до відповідних сум перевищення коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, є протиправними.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи або неправильну оцінку наявних у справі доказів, апеляційна скарга не містить.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг мотивування залежить від характеру рішення, складності справи, доводів учасників справи та обставин конкретного спору.

Колегія суддів перевірила доводи, наведені в апеляційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення спору, однак дійшла висновку, що вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності зроблених ним правових висновків.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та застосовано норми матеріального і процесуального права, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

За таких обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі №420/7159/26 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі № 420/7159/26 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук