Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/33466/23 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/33466/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/33466/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року позовну заяву задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в період з 06.04.2023 року по 19.04.2023 рік та з 14.05.2023 року по 23.05.2023 рік.

Рішення суду від 13.05.2024 року у справі № 160/33466/23 набрало законної сили 19.11.2024 року.

10 квітня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просив змінити спосіб і порядок виконання рішення із зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в період з 06.04.2023 року по 19.04.2023 рік та з 14.05.2023 року по 23.05.2023 рік, на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн щомісячно, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в сумі 78 924,74 грн. за банківськими реквізитами.

В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що станом на 30 березня 2026 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 13.05.2024 у справі № 160/33466/23, яке набрало законної сили відповідачем не виконано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/33466/23 заяву ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив на апеляційну скаргу до суду від відповідача не надходив.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення, нарахування і виплата якого була предметом позову у цій справі, не належить до зазначених у нормі ч.3 ст. 378 КАС України виплат, оскільки виплата грошового забезпечення, не є видом пенсії або соціальної виплати.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами, та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 378 КАС України.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, були внесені суттєві зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Так, відповідно до змісту частини 1 ст. 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024 року), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України вбачається, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Так, саме поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Обґрунтовуючи необхідність зміни способу та порядку виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/33466/23, позивач посилається на ч.3 ст. 378 КАС України, проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, грошове забезпечення, нарахування і виплата якого була предметом позову у цій справі, не належить до зазначених у нормі ч.3 ст. 378 КАС України виплат, оскільки виплата грошового забезпечення, не є видом пенсії або соціальної виплати.

Отже, зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

У даному випадку вимога щодо стягнення коштів позивачем не заявлялась, отже у відповідності до приписів ст. 245 КАС України лише суд мав повноваження прийняти рішення про зобов`язання вчинити дії.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, які стали підставою для зміни способу та порядку виконання судового рішення за своєю правовою природою є іншою позовною вимогою про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження Дніпропетровським окружним адміністративним судом під час прийняття рішення 13 травня 2024 року.

Аналізуючи норми статті 378 КАС України у системному зв`язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовувалася необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни до вказаних правовідносин.

Таким чином, зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа № 21-394а14) та Верховного Суду від 30 липня 2019 року (справа № 281/1618/14-а).

З огляду на вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/33466/23 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова