Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №583/3639/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3639/26

2/583/1854/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Ярошенко Т.О.

з участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на окремий об`єкт нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

14.07.2026 року до суду звернулася позивачка з вказаним позовом, який мотивує тим, що вона є власником частини домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Інша частина зазначеного нерухомого майна належить ОСОБА_2 . Спірне домоволодіння складається з двох окремих житлових будинків, які мають різні поштові адреси, а саме №23 та № НОМЕР_1 , окремі комунікації, є самостійними об`єктами нерухомості та використовуються сторонами незалежно одна від одної, спільне користування майном фактично припинено. Позивачка обізнана, що ОСОБА_2 без її участі вже здійснила юридичне оформлення своєї частки як окремого об`єкта нерухомості, якому присвоєно окрему поштову адресу 23-А, але в Державному реєстрі речових прав та правовстановлюючих документах і надалі зберігається запис про спільну часткову власність, що на думку позивачки порушує її права як власника та перешкоджає оформленню документів. На підставі вищевикладеного просить визнати за ОСОБА_1 право власності на належну їй частину домоволодіння як на окремий самостійний об`єкт нерухомого майна, а саме на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (А-1,А1, а1,В,в, №1, №2) відповідно до технічного паспорту від 28.02.2019, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15.07.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04.08.2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду, витребувано від КП «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт» інвентарні справи на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_1 .

Від ОСОБА_2 відзиву в установлений законом строк до суду не надійшло, будь яких заяв суду не надала.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами у відповідності до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

У відповідності до норм ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала повністю.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви суду.

Судом установлено з матеріалів інвентарної справи на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що згідно договору купівлі-продажу від 17.12.1991 року, зареєстрованого в реєстрі №1230, ОСОБА_3 , який діяв по довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , уклали договір, згідно якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будов: а-тамбур, Б-сарай, В-сарай, в-погреб, Д-літня кухня, д-сіни, №І-ворота, №2 – забор, Г-погріб в АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці розміром 910 кв.м. Вказана частина жилого будинку та надвірні будови належали продавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону, виданого Охтирською держнотконторою від 28.06.1991 року за реєстром №1683 та зареєстрованого в Охтирському БТІ від 08.07.1991 року за №8009 (а.с. 6-7, інв.справа а.с 76).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 592777 від 20.05.2003 власниками об`єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.1984 року, частка – та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.1991 року, частка – ; опис об`єкта А,а – жиловий будинок, матеріали стін дерев`яні, вартість 5910, відсоток зносу 72, В - сарай, матеріали стін дощаті, вартість 242, в- погріб, матеріали стін бетонні, вартість 230, Д,д – літня кухня з прибудовою, матеріали стін цегляні, вартість 7966, №1-3 – огорожа, матеріали стін металеві, дощаті, вартість 964 (інв.справа а.87).

Згідно договору купівлі-продажу від 03.06.2003 року, зареєстрованого в державному реєстрі приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу за № 2533, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купила частину житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці знаходиться один дерев`яний, цегляний жилий будинок, жилою площею 79,3 кв.м., зазначений літерою А.а та господарчі споруди: сарай В, погріб в, літня кухня з прибудовою Д,д, огорожа 1-3 (інв. справа а. 88), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №754110 від 11.06.2003 року.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 1164776 від 05.08.2003 власниками об`єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу ВАК 649902/03.06.2003/приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. реєстр 2533, частка – та ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.1991 року,Охтирська держнотконтора, частка – ; опис об`єкта А,а – жиловий будинок, матеріали стін дерев`яні, вартість 5910, відсоток зносу 72, В - сарай, матеріали стін дощаті, вартість 242, в- погріб, матеріали стін бетонні, вартість 230, Д,д – літня кухня з прибудовою, матеріали стін цегляні, вартість 7966, №1-3 – огорожа, матеріали стін металеві, дощаті, вартість 964. Загальна площа 73,9 кв.м., житлова площа 49,1 кв.м.(інв.справа а.100).

З матеріалів інвентарної справи за адресою АДРЕСА_1 (на даний час перейменовано на ОСОБА_7 ) встановлено, що згідно рішення Третейського суду Сумської області при Асоціації «Арбітраж» від 30.03.2009 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ.А2Ж, загальною площею 104,4 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 (інв.справа а. 25-28).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.04.2009 року постановлено видати наказ на виконання рішення третейського суду Сумської області при асоціації «Арбітраж» від 30.03.2009 року у справі № 01/04-2009, яким визнати за фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 право власності на жиловий будинок літ.А2Ж, загальною площею 104,4 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

На виконання вищевказаної ухвали 09.04.2009 року Господарським судом Сумської області видано наказ №5/136-09 про примусове виконання рішення.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22490010 від 15.04.2009 року власником будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду Сумської області від 30.03.2009, ухвала суду від 09.04.2009 Господарський суд Сумської області, наказ від 09.04.2009 року Господарський суд Сумської області, частка 1/1.

Позивачкою надано звіт з оцінки майна частини житлового будинку з прибудовою тамбуром та господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого ринкова вартість становить 410400 грн (а.с.9).

ОСОБА_1 надано технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 28.02.2019 року, який містить технічні характеристики домоволодіння (а.с.10-14).

ОСОБА_1 є також власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0500 га, кадастровий номер 5910200000:12:016:0017, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с.16).

Проаналізувавши вищевказані обставини справи суд виходить з наступного.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Частка кожного із співвласників у праві спільної часткової власності є ідеальною часткою у праві на все спільне майно та сама по собі не є конкретно визначеною частиною речі.

Як убачається з матеріалів справи, позивачці належить 1/2 частка у праві спільної часткової власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 358 ЦК України співвласники здійснюють право спільної часткової власності за своєю згодою, а кожен із них має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Разом з тим встановлення фактичного порядку користування конкретними частинами спільного майна саме по собі не припиняє права спільної часткової власності та не перетворює такі частини на самостійні об`єкти права власності.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

При цьому згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, а у разі поділу спільного майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Таким чином, набуття співвласником права власності на конкретно визначену частину нерухомого майна як на окремий об`єкт потребує встановлення можливості виділу відповідної частки або поділу спільного майна в натурі, з урахуванням прав та інтересів іншого співвласника.

Звертаючись до суду, позивачка просить визнати за нею право приватної власності на належну їй 1/2 частину домоволодіння як на окремий самостійний об`єкт нерухомого майна, зазначивши конкретний склад будівель та споруд, що мають належати їй.

Разом з тим заявлена вимога за своїм змістом не є вимогою про визнання права власності на вже існуючий та самостійно визначений об`єкт нерухомого майна, оскільки право власності позивачки на 1/2 частку спірного домоволодіння відповідачкою не заперечується та підтверджується правовстановлюючими документами.

Фактично позивачка прагне змінити об`єкт свого права власності — з 1/2 частки у праві спільної часткової власності на конкретно визначений об`єкт нерухомого майна. Така зміна правового режиму майна можлива шляхом його поділу в натурі між співвласниками, а не шляхом самостійного визнання за одним із них права власності на частину спільного майна як на окремий об`єкт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 звернула увагу, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться саме поділ, оскільки при визначенні частки одного співвласника в натурі визначається також частина майна, яка залишається іншому співвласнику. У такому випадку суд має визначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися в результаті його поділу та належать кожному зі співвласників.

Отже, задоволення заявленої позивачкою вимоги у запропонований нею спосіб фактично призвело б до зміни правового режиму спірного майна без проведення його поділу між усіма співвласниками та без визначення правового статусу майна, що залишається у власності відповідачки.

При цьому посилання позивачки на те, що фактично домоволодіння складається з двох окремих житлових будинків, які мають різні поштові адреси та використовуються сторонами незалежно один від одного, саме по собі не свідчить про припинення права спільної часткової власності та виникнення у позивачки права приватної власності на конкретний окремий об`єкт нерухомості.

Сам по собі фактичний порядок користування майном не змінює правового режиму спільної часткової власності та не є правовою підставою для автоматичного виникнення права приватної власності на окрему річ.

Також суд враховує, що технічний паспорт на нерухоме майно не є правовстановлюючим документом, а лише фіксує технічні характеристики та фактичний стан об`єкта на момент проведення технічної інвентаризації.

Тому сам по собі технічний паспорт не підтверджує виникнення у особи права власності на визначений у ньому об`єкт.

Наявний у матеріалах справи технічний паспорт від 28 лютого 2019 року може свідчити про фактичний склад та технічні характеристики будівель і споруд, однак не є доказом того, що внаслідок фактичного користування сторонами різними частинами домоволодіння припинилося право спільної часткової власності та виникли два самостійні об`єкти права власності.

Крім того, для вирішення питання про можливість поділу домоволодіння в натурі суду необхідно встановити технічну можливість такого поділу з урахуванням будівельних норм та правил, можливість утворення самостійних об`єктів нерухомого майна, їх складу, площі, вартості та співвідношення з ідеальними частками співвласників. Верховний Суд також наголошує, що у спорах про поділ нерухомого майна в натурі має бути встановлена можливість такого поділу відповідно до будівельних норм і правил.

Таким чином, позивачкою обрано спосіб захисту, який не відповідає характеру спірних правовідносин та не забезпечує комплексного вирішення питання щодо правового статусу всього майна, яке перебуває у спільній частковій власності сторін.

Крім того, відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, необхідною передумовою судового захисту є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання відповідного права позивача.

Разом із тим у ході розгляду справи судом не встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 порушує, не визнає або оспорює право позивачки ОСОБА_1 на належну їй 1/2 частку у праві спільної часткової власності на спірне домоволодіння.

Навпаки, з наведених позивачкою обставин убачається, що сторони фактично користуються різними частинами домоволодіння, а спір між ними виник не щодо належності позивачці її 1/2 частки як такої, а у зв`язку з бажанням позивачки оформити належну їй частку як окремий самостійний об`єкт нерухомого майна.

При цьому сам по собі факт наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право спільної часткової власності не свідчить про порушення відповідачкою права позивачки, оскільки такий запис відповідає правовстановлюючим документам, на підставі яких позивачці належить 1/2 частка у праві власності на домоволодіння.

Позивачкою не надано доказів того, що відповідачка чинить їй перешкоди у володінні, користуванні чи розпорядженні належною їй часткою, оспорює право позивачки на таку частку або вчиняє будь-які дії, внаслідок яких це право не може бути реалізоване.

Посилання позивачки на те, що невідповідність відомостей про правовий статус домоволодіння фактичному порядку користування перешкоджає їй отримати компенсацію за пошкоджене майно, провести його відновлення, реконструкцію та вільно розпоряджатися належною їй частиною домоволодіння, саме по собі не свідчить про порушення її прав саме відповідачкою.

Суд звертає увагу, що позивачкою не наведено конкретних дій чи бездіяльності відповідачки, якими порушено її право власності, а також не надано доказів існування спору між сторонами щодо належності позивачці 1/2 частки у праві власності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обраний спосіб захисту має відповідати змісту права, характеру його порушення, невизнання або оспорення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання за позивачкою права приватної власності на 1/2 частину домоволодіння як на окремий самостійний об`єкт нерухомого майна є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Висновок суду.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи зібрані у справі докази в цілому, так і кожний доказ окремо, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог понесені судові витрати залишити за позивачкою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 5, 7, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на окремий об`єкт нерухомого майна відмовити за необґрунтованістю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 24.09.2026 року.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду Т.О. Ярошенко