Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №359/2624/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/429/2026

Справа № 359/2624/25

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Брова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

07 березня 2025 року представник позивача адвокат Вичіков В.В. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, уточнивши який 13 серпня 2025 року просив : стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 30 вересня 2024 року в сумі 73 632 грн. 56 коп., а також моральну шкоду в сумі 10000 грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп., та витрати н проведення оцінки вартості матеріального збитку, завданого позивачу в сумі 4000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 вересня 2024 року о 10 год. 25 хв. в м.Бориспіль, по вул. Котляревського, 1, водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив п.п.2.3б, 13.1 ПДР України, а саме: не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. 25 жовтня 2024 року постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Автомобіль відповідача ОСОБА_2 марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 не був застрахований договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». ОСОБА_1 звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та з заявою про виплату відшкодуванням майнової шкоди, однак Моторно (транспортним) страховим бюро України було відмовлено у виплаті страхового відшкодування майнової шкоди. Згідно звіту від 03 липня 2025 року №21057 про визнання вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість матеріального збитку транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 складає 73 632 грн. 56 коп., вартість робіт з проведення оцінки складає 4000 грн. 00 коп. Крім того, позивачу було завдано моральної шкоди яка полягає у тому що з вини відповідача життя потерпілого ОСОБА_1 зазнало суттєвих негативних змін. Так, позивач відчув сильний психологічний стрес через пошкодження його автомобіля, втратив можливість користуватися автомобілем протягом тривалого часу, що призвело до зниження якості життя, обмеження соціальної активності. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 10 000 грн. 00 коп. Враховуючи вищевикладене позивач вимушений звернутися до суду з позовом про відшкодування вказаних витрат та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 13 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для виправлення недоліків.

Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження з викликом і повідомленням сторін та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

30 квітня 2025 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що свою вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнає, та погоджується сплатити добровільну реальну вартість ремонту автомобіля. Однак, експертна оцінка позивачем не проводилась, а наданий позивачем перелік ремонтних робіт містить неточності.

03 червня 2025 року від представника позивача адвоката Вичікова В.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому представник просив позовні вимоги задовольнити (а.с. 68-70).

Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Бориспільського міськрайонного суду Яковлєвою Л.В.

Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони та їх представники до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Разом з тим, позивач подав до суду заяву, якою просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши подані сторонами заяви, оцінивши надані під час судових засідань пояснення сторін та покази допитаних свідків, а також письмові докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що 30 вересня 2024 року о 10 год. 25 хв. в м.Бориспіль, по вул. Котляревського, 1, водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив п.п.2.3б, 13.1 ПДР України, а саме: не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. 25 жовтня 2024 року постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Зазначена постанова суду набрала законної сили (а.с. 13).

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне право-порушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена така постанова, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоду було завдано не з її вини.

Однак, матеріали справи не містять належних доказів щодо відсутності вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподію-вача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 645/6088/18.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, наявність винних дій ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 30 вересня 2024 року, є доведеною та не підлягає доказуванню. Крім того, відповідач визнав свою вину.

Відповідно до Звіту № 21057 від 03 липня 2025, складеного ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику КТЗ «Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 ,ОСОБА_1 унаслідок ДТП складає 73632 грн. 56 коп. (а.с. 86-94).

Транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 , належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , яке міститься в матеріалах справи (а.с. 114).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Tiguan», НОМЕР_2 , на момент ДТП не була застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно підпункту «г» пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 19).

Також, автомобіль відповідача ОСОБА_2 марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 не був застрахований договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Листом Моторно (транспортного) страхового бюро України № 3-01б/857 від 09 січня 2025 року відмолено позивачу у регламентній виплаті (а.с. 17).

Відповідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожній особі надано право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, визначаючи один із способів захисту цивільних прав та інтересів відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішень-нями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебез-печних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Оскільки відповідач винен у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль позивача, то він має відшкодувати позивачу завдану майнову шкоду, що становить 73 632 грн. 56 коп.

Відповідно пункту 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У даній справі встановлено протиправність поведінки відповідача ОСОБА_2 , що спричинило пошкодження майна позивача, що, відповідно до положень ст. 23 ЦК України, є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Судом встановлено, що порушення правил безпеки руху з боку відповідача ОСОБА_2 заподіяло позивачу моральні страждання з приводу пошкодження його майна, які полягали у порушенні його звичайного способу життя, втраті звичних життєвих зв`язків, позбавлення його протягом певного часу можливості користуватися автомобілем, необхідності витрачати кошти із сімейного бюджету на захист власних інтересів, а також обумовило необхідність звертатися до суду, що спричинило незручності у його житті та порушило нормальні життєві стосунки.

Відтак, при вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача, суд вважає, що такий відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань позивача. Тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 становить 10 000 грн. 00 коп., яка відповідно підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При звернення до суду позивач сплатив 1211 грн. 20 коп., що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції №0.0.4260689465.1 від 19 березня 2025 року.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Відповідно п.п.1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Позивачем у справі подані докази понесених витрат пов`язаних з проведенням експертизи у строк визначений ст. 141 ЦПК України.

Відповідно акту приймання – передачі виконаних робіт від 03 липня 2025 року загальна вартість робіт по проведенню оцінки складає 4000 грн. 00 коп. (а.с. 85).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на проведення експертизи у розмірі 4000 грн.00 коп.

В свою чергу, питання щодо стягнення витрат на правову допомогу не вирішуються даним судовим рішенням, оскільки представником позивача/позивачем не подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та може бути вирішено в порядку ст. 246 ЦПК України.

Враховуючи вказане та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 223, 258-259, 263-268, 353, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 30 вересня 2024 року в сумі 73 632 (сімдесят три тисячі шістсот тридцять дві) гривні 56 (п`ятдесят шість) копійок, а також моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - НОМЕР_5 , паспорт – відомості відсутні, адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - НОМЕР_6 , паспорт – відомості відсутні, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 22 вересня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва