Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №357/15335/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15335/26

Провадження № 2-а/357/505/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ярмола О. Я. , розглянувши у порядку письмового провадження, в м.Біла Церква адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просить суд скасувати постанову /серії ЕНА №7791985/ від 28.08.2026 року, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 425 грн., стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позову зазначено, що 28.08.2026 року близько 08 год.25 хв. позивач керуючи автомобілем «Volkswagen Transporte» д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Промислова, 2 в с. Фурси Білоцерківського району Київської області, був безпідставно зупинений інспектором Макухою Р.В., який повідомив, що причиною зупинки ТЗ є керування із не пристебнутим ременям безпеки.

Об 10:13:20 год. інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 ППП у м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП лейтенантом поліції Макуха Р.В. було винесено постанову /серії ЕНА № 7791985/ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

Позивач вважає, що у працівників поліції були вiдсутнi належні та достатнi докази для прийняття рішення про притягнення позивача до адмiнiстративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Крім того, оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог ст. 268 КУпАП, не роз`яснено право позивача на юридичну допомогу, чим порушено право позивача на захист.

Також, не отримавши доказів первісного порушення інспектор розпочав психологічний тиск, безпідставно звинувативши позивача у відсутності страхового поліса та перебуванні в стані наркотичного сп`яніння, та заявив, що оформлює направлення до КНП БМР Білоцерківська міська лікарня №1», зловживаючи становищем та обманним шляхом. Натомість, замість лікарні примусово доставили позивача до приміщення РТЦК та СП, та після з`ясування обстан справи, екіпаж повернув позивача до авто. Крім того інспектор вніс до постанови застарілі та недостовірні дані адреси проживання позивача, а тому постанова підлягає скасуванню, а справа про притягнення до адміністративної відповідальності - закриттю.

16.09.2026 року представник відповідача - Департамент патрульної поліції направив суду відзив на позовну заяву з додатками та відео доказом правопорушення. У відзиві зазначено, що матеріали відеофіксаці відображають дійсні обставини події, що спростовують невірні твердження Позивача.

Щодо доводів Позивача про неправомірність дій працівника поліції під час зупинки транспортного засобу та подальшого притягнення його до адміністративної відповідальності представник відповідача зазначив, що о 09 год. 26 хв. – працівником поліції було зафіксовано факт руху транспортного засобу Позивача та ознаки порушення Правил дорожнього руху. О 09 год. 27 хв. – поліцейський підійшов до транспортного засобу, назвав причину його зупинки та повідомив Позивачу відповідну підставу. Таким чином, вимоги ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» щодо повідомлення водія про конкретну причину зупинки були дотримані.

Саме тому здійснення поліцейським відеофіксації подій та спілкування з Позивачем є належним способом документування обставин події та не свідчить про порушення прав Позивача. При цьому, предметом подальшого розгляду справи стало не питання притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за керування із непристебнутим ременем безпеки, а невиконання ним законної вимоги працівника поліції щодо пред`явлення документів, передбачених законодавством. Отже, після зупинки транспортного засобу Позивач був зобов`язаний виконати вимогу працівника поліції щодо пред`явлення посвідчення водія. Однак, як вбачається з відеозапису, Позивач не лише не пред`явив посвідчення водія, а й фактично уникав спілкування з працівником поліції, залишаючись у транспортному засобі та не реагуючи належним чином на звернення поліцейського.

О 09 год. 36 хв. – працівник поліції постукав у скло транспортного засобу та запропонував Позивачу опустити скло для продовження спілкування, однак останній на зазначену пропозицію не відреагував. О 09 год. 49 хв. – працівник поліції повторно звернувся до Позивача з питанням щодо пред`явлення посвідчення водія та роз`яснив останньому, що невиконання відповідної вимоги тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену КУпАП. Натомість Позивач вимагав спочатку надати йому докази нібито вчиненого ним правопорушення, пов`язаного з ременем безпеки. У відповідь поліцейським було роз`яснено, що докази підлягають дослідженню безпосередньо під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а предметом розгляду є факт невиконання Позивачем законної вимоги щодо пред`явлення посвідчення водія. Таким чином, твердження Позивача про те, що його притягнуто до відповідальності за нібито непристебнутий ремінь безпеки, не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо дотримання процедури розгляду справи та права на правову допомогу, то представник відповідача зазначив, що о 09 год. 51 хв. – працівником поліції було розпочато розгляд справи про адміністративне правопорушення. Перед початком розгляду справи Позивачу було роз`яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також з`ясовано питання щодо бажання користуватися наданими законом правами. Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, а також оскаржувати постанову у справі. При цьому сам факт роз`яснення особі процесуальних прав не означає обов`язку поліцейського примусово залучати адвоката у разі, якщо особа самостійно не заявляє відповідного клопотання.

Як вбачається з відеозапису, Позивач був повідомлений про свої права, однак не заявив клопотання про залучення адвоката, не просив відкласти розгляд справи для отримання правничої допомоги та не заявляв інших клопотань, які б свідчили про його бажання скористатися відповідним правом. Отже, посилання Позивача у позовній заяві на те, що його право на правову допомогу було порушено, не підтверджується матеріалами справи та відеозаписом. Більше того, під час розгляду справи Позивач мав можливість висловити свою позицію щодо обставин правопорушення, однак фактично зводив свої заперечення до вимоги надати йому докази щодо порушення, пов`язаного з ременем безпеки, хоча предметом розгляду була інша адміністративна подія – невиконання вимоги поліцейського про пред`явлення посвідчення водія. О 10 год. 00 хв. – розгляд справи було завершено.

О 10 год. 13 хв. – за результатами розгляду справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП), працівником поліції винесено Постанову, якою Позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн 00 коп., що відповідає санкції цієї статті, з повідомленням порядку оскарження Постанови та наслідків її невиконання, передбачених ст. 307, 308 КУпАП. О 10 год. 21 хв. – Позивачу було вручено копію Постанови, що підтверджується його власноручним підписом. Таким підписом Позивач також підтвердив факт отримання копії Постанови та ознайомлення зі своїми правами

Щодо доводів Позивача про нібито службову недбалість працівника поліції під час встановлення його особи та зазначення в Постанові відомостей про місце проживання такі твердження також є безпідставними.

Як уже зазначалося, Позивач не повідомляв працівнику поліції свої персональні дані, не пред`являв документів, що посвідчують його особу, а також фактично уникав безпосереднього спілкування з працівником поліції. За таких обставин працівником поліції було здійснено встановлення особи Позивача за наявними інформаційними ресурсами Національної поліції України, зокрема ІПНП. З огляду на те, що Позивач самостійно не повідомив працівнику поліції свої актуальні персональні дані та не надав документів для їх перевірки, працівник поліції об`єктивно міг використати інформацію, яка містилася в інформаційній системі на момент складання Постанови.

При цьому відсутні будь-які докази того, що працівник поліції навмисно вніс до Постанови недостовірні відомості або мав можливість та обов`язок отримати від Позивача іншу інформацію, яку останній відмовлявся повідомляти. Отже, внесення до Постанови відомостей відповідно до інформації, наявної в інформаційній системі Національної поліції України, за відсутності сприяння Позивача у встановленні його персональних даних, не може свідчити про службову недбалість працівника поліції.

Окремо зауважили, що зазначення в Постанові адреси реєстрації особи не впливає на наявність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, не позбавило Позивача можливості реалізувати право на оскарження Постанови (що підтверджується фактом звернення до суду в межах установленого строку) і за жодних умов не є самостійною підставою для скасування Постанови. Щодо тверджень Позивача про фальсифікацію звинувачень та перевищення повноважень Твердження Позивача про нібито психологічний тиск, введення в оману та перевищення працівниками поліції своїх повноважень є оціночними судженнями Позивача та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами у розумінні ст. 251 КУпАП і ст. 72–74 КАС України.

Процесуальні дії та рішення у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2026 головуючим суддею визначено Ярмолу О.Я.

Ухвалою судді від 03.09.2026 року відкрито провадження у даній справі, повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.09.2026 року представник відповідача - Департаменту патрульної поліції через систему «Електронний суд» направив суду відзив на позов.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до наступного.

Згідно змісту оскаржуваної постанови слідує, що 28.08.2026 року інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 ППП у м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП лейтенантом поліції Макуха Р.В. було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, /серії ЕНА № 7791985/ відповідно до якої гр. ОСОБА_1 було притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та піддано штрафу в розмірі 425 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 28.08.2026 року о 09:29:55 в с. Фурси Білоцерківського району Київської області по вул. Промислова, 2, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Volkswagen Transporter» д.н.з. НОМЕР_1 , при зупинці працівникми поліції не пред`явив документи в п. 2.1 (а), 2.1 (б), а саме посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.4 «а» Правил дорожнього руху, та скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП

На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано докази відеофіксації з нагрудної боді-камери № 477595.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопо-рушення зобовязаний зясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що помякшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також зясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Так, відповідно до 2.1. ПДР - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Пунктом 2.4 а) ПДР встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не заперечує і не спростовує жодними доказами факт непред`явлення поліцейському посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

На відеозаписі з нагрудної камери, наданого представником відповідача, вбачається, що поліцейський підійшов до транспортного засобу, назвав причину його зупинки та повідомив позивачу відповідну підставу (09 год. 27 хв.)., після зупинки транспортного засобу ОСОБА_2 на вимогу поліцейського не пред`явив посвідчення водія, та фактично уникав спілкування з працівником поліції, залишаючись у транспортному засобі, зачинивши вікно (09 год. 36 хв., 09 год. 49 хв.).

Таким чином, твердження Позивача про те, що його притягнуто до відповідальності за нібито непристебнутий ремінь безпеки, без відповідних доказів, не відповідають фактичним обставинам справи.

Дійсно, доказів щодо керування позивачем автомобілем з непристебнутим ременем безпеки, до суду не надано, однак дане питання не було предметом дослідження під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки ОСОБА_1 ухилвся від встановлення його особи, відмовився надати документи, то такі дії позивача слугували підставою для притягнення його до адміністратвиної відповідальності за відмову надати працівнику поліції посвідчення водія та реєстраційного документа на ТЗ.

Позивач не спростував факт ненадання на вимогу поліцейського документи для перевірки.

Щодо доводів позивача, про те, що працівник поліції відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для отримання правової допомоги та належної підготовки, то суд вважає їх безпідставними, оскільки позивач не був позбавлений права скористатись правничою допомогою, запросивши адвоката під час розгляду справи, подавати клопотання. Натомість, з наданого відеодоказу вбачається, що позивач ухилявся від розгляду адміністративної справи, уникав спілкування, не виходив з автомобіля, закривав вікно, не бажав слухати роз`яснення працівника поліції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що факт порушення позивачем Правил дорожнього руху України та відповідно вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 126 КУпАП, підтверджено в ході судового розгляду.

Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2020 року по справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Таким чином, суд вважає, що обставини адміністративного правопорушення, викладені в оскаржуваній постанові, відповідають дійсності, а тому суд вважає, що у діях позивача на час розгляду справи наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення (ч.3 ст. 286 КАС України).

Під час судового розгляду стороною відповідачем були надані належні та допустимі докази в підтвердження вчинення адміністративного правопорушення позивачем, спростовано твердження останнього про його не винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП. Натомість, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.

Таким чином, рішення відповідача під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято без порушення вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286, 295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, адреса: / вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048.

Рішення надруковано та підписано 23.09.2026 року.

СуддяО. Я. Ярмола