Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №287/1481/25 — Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/1481/25

провадження 2/287/281/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Нижника Г.П.,

за участю секретаря судового засідання Корнєйчук О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що упродовж судових засідань у цивільній справі № 287/521/24, які відбувалися з 23.07.2024 по 14.10.2024, відповідачка, на думку позивача, поширювала щодо нього недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Зокрема, позивач зазначає, що ОСОБА_2 повідомляла про нього, що чоловік ОСОБА_3 через нього помер; що він показував відповідачці дулі; що він довів її чоловіка до смерті; що він прийшов до будинку та вигнав звідти брата з дружиною; що заволодів будинком; що вигнав батька до сараю, де той проживає; що він обляпав будинок ОСОБА_3 брудом та яблуками; що він разом із дружиною заляпав будинок ОСОБА_2 ; що він крав дрова та постійно їх краде; що показував відповідачці дулі та висловлювався щодо неї у принизливій формі; що вона розповіла сусідам про те, що позивач краде та незаконно перевозить дрова, а також що він привіз невиписані дрова.

Позивач вважає зазначені відомості недостовірними, такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, та просить визнати їх недостовірними і такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, а також зобов`язати відповідачку спростувати їх.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь судові витрати у розмірі 1211,20 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 справу передано до провадження судді Нижнику Г.П.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 26.11.2025 позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статей 175 та 177 ЦПК України.

05.12.2025 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 09.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 05.03.2026.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 05.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.05.2026, яке відкладено на 15.06.2026 за неявки відповідачки.

У зв`язку зі складністю справи, відповідно до частин 1, 6 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення у судовому засіданні 25.06.2026 о 16 год 45 хв.

З метою з`ясування обставин справи, які не були досліджені при розгляді справи, ухвалою суду від 25.06.2026 поновлено судовий розгляд в цивільній справі та призначено судове засідання у справі на 14.09.2026.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Пояснив, що відповідачці відомо місце його роботи, а тому, на його думку, вона навмисно поширювала вигадану інформацію, яка не відповідає дійсності та порочить його честь і гідність, оскільки стосується безпосередньо його особи. Зазначив, що відповідні висловлювання відповідачка робила під час судових засідань у цивільній справі № 287/521/24.

Позивач зазначив, що відповідачка навмисно вигадала події, у вчиненні яких його звинувачувала. Він прослухав аудіозаписи судових засідань та відобразив у позовній заяві висловлювання відповідачки, які, на його думку, порочать його честь і гідність. Вважав, що такі висловлювання не є міркуваннями чи суб`єктивною оцінкою, оскільки відповідачка конкретно зазначала про певні події, які нібито вчинені ним, та звинувачувала його у вчиненні конкретних дій, яких він не вчиняв.

Позивач наголосив, що у позовній заяві зазначив виключно ті висловлювання, які відповідачка висловлювала під час розгляду цивільної справи № 287/521/24, не додаючи до них жодних власних тверджень.

На спростування твердження відповідачки про те, що він вигнав із будинку свого брата з його дружиною, позивач надав копію свідоцтва про право на спадщину, відповідно до якого житловий будинок успадкував він. Зазначив, що таке оформлення спадщини було погоджено з його братом та здійснено за пропозицією останнього.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Пояснила, що, на її думку, позивач не заслуговує на повагу до його честі та гідності, оскільки з 2014 року судиться з нею та неодноразово ініціював судові процеси. Зазначила, що позивач проживає по сусідству, а через його поведінку, на її думку, її чоловік зазнав значних переживань та, як вона вважає, це призвело до погіршення його стану та смерті. За її словами, її чоловік протягом 12 років був змушений брати участь у судових справах, ініційованих позивачем, тому і помер два роки тому.

Зазначила, що після того, як позивач почав проживати по сусідству, між ними постійно виникали конфлікти щодо дерев, кущів та інших питань, які, за її словами, позивач вирішував шляхом звернення до суду.

Відповідачка підтвердила, що під час розгляду іншої цивільної справи дійсно висловлювала твердження, зазначені позивачем у позовній заяві, однак вважала їх правдивими. При розгляді тієї справи нею надані фотографії на підтвердження її висловлювань.

Водночас відповідачка заперечила лише проти твердження про те, що вона розповідала сусідам про те, що позивач краде та незаконно перевозить дрова, зазначивши, що нікому з сусідів цього не розповідала. Наголосила, що висловлені нею відомості є її власними та вона вважає їх правдивими.

Суд, дослідивши матеріали справи, у тому числі звукозаписи судових засідань у цивільній справі № 287/521/24, надані сторонами докази та надані сторонами пояснення, встановив такі обставини.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 14.10.2024 у цивільній справі № 287/521/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей відмовлено.

З досліджених судом звукозаписів судових засідань у цивільній справі № 287/521/24 встановлено, що ОСОБА_2 дійсно висловлювалася щодо ОСОБА_1 з приводу обставин, зазначених у позовній заяві у цій справі.

Так, під час судового засідання 23.07.2024 відповідачка, зокрема, висловлювала твердження про те, що чоловік ОСОБА_3 помер через ОСОБА_1 ; що останній показував їй дулі; що він довів її чоловіка до смерті; що прийшов до будинку та вигнав брата з дружиною; що заволодів будинком; що вигнав батька до сараю та що батько проживає у сараї. Відповідні висловлювання зафіксовані на аудіозаписі судового засідання від 23.07.2024.

Під час цього ж судового засідання відповідачка також висловлювала твердження про те, що ОСОБА_1 обляпав будинок ОСОБА_3 брудом та яблуками, а також що він разом із дружиною заляпав будинок ОСОБА_2 . Вказані висловлювання зафіксовані на аудіозаписі судового засідання від 23.07.2024.

Під час судового засідання 11.09.2024 ОСОБА_2 висловлювала твердження про те, що ОСОБА_1 краде дрова, постійно їх краде, показував їй дулі та висловлювався щодо неї у певній формі. Також відповідачка зазначала, що вона нібито розповіла всім сусідам про те, що позивач краде дрова та незаконно їх перевозить, а також що він привіз невиписані дрова.

Зміст зазначених висловлювань відповідачки загалом відповідає переліку відомостей, наведеному позивачем у позовній заяві. При цьому під час дослідження звукозаписів суд не встановив, що позивач доповнив наведені у позовній заяві відомості твердженнями, які не були висловлені відповідачкою під час розгляду цивільної справи № 287/521/24.

На підтвердження недостовірності твердження відповідачки про те, що позивач прийшов до будинку та вигнав звідти брата з його дружиною, позивач надав суду свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24.10.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано спадкоємцем майна, що залишилося після смерті його матері ОСОБА_4 , зокрема житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Зі змісту зазначеного свідоцтва вбачається, що до складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 81,7 кв. м, житловою площею 47,3 кв. м. Свідоцтво про право на спадщину видано ОСОБА_1 .

Таким чином, наявними у справі письмовими доказами підтверджується належність зазначеного житлового будинку позивачу на праві власності у порядку спадкування. Водночас саме по собі зазначене свідоцтво не містить відомостей про обставини проживання у будинку інших осіб, їх виселення чи припинення права користування ним, а тому такі обставини підлягають оцінці судом з урахуванням усіх доказів у справі.

Відповідачка під час розгляду цієї справи не заперечувала факту висловлення нею відомостей, наведених позивачем у позовній заяві, однак зазначила, що вважала їх правдивими. Зокрема, вона підтвердила, що висловлювала твердження про крадіжку позивачем дров та інші обставини, на які посилається позивач.

Разом із тим щодо твердження про те, що вона розповідала сусідам про крадіжку позивачем дров та їх незаконне перевезення, відповідачка заперечила факт поширення такої інформації серед сусідів, зазначивши, що це є її власними відомостями, які вона вважає правдивими.

Отже, судом встановлено, що спірні висловлювання щодо позивача були фактично висловлені відповідачкою під час судових засідань у цивільній справі № 287/521/24, що підтверджується дослідженими судом звукозаписами та не заперечується самою відповідачкою. Водночас питання про характер цих висловлювань, їх віднесення до фактичних тверджень чи оціночних суджень, а також можливість їх судового захисту в межах заявленого позову підлягає вирішенню судом при правовій оцінці встановлених обставин.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно усталеної судової практики інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченні на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2026 у справі № 711/9266/23 зазначив, що позови про захист честі, гідності та ділової репутації щодо приниження, яке відбулося внаслідок повідомлення учасником справи відомостей про іншого учасника цієї ж справи, не підлягають окремому судовому розгляду, якщо такі відомості були доказом у справі та оцінювалися судом при ухваленні судового рішення, оскільки процесуальним законом передбачено спеціальний порядок їх дослідження та оцінки.

Судом установлено, що спірні висловлювання ОСОБА_2 були зроблені не поза межами судового процесу та не з метою їх самостійного поширення серед третіх осіб, а безпосередньо під час розгляду цивільної справи № 287/521/24, учасником якої вона була. Зміст цих висловлювань стосувався взаємовідносин сторін, обставин виникнення між ними конфлікту та обставин, на які відповідачка посилалася під час обґрунтування своєї позиції у відповідній цивільній справі.

Таким чином, спірні висловлювання були частиною пояснень відповідачки, наданих нею суду під час розгляду іншої цивільної справи, а їх сприйняття та оцінка відбувалися безпосередньо в межах відповідного судового провадження.

При цьому суд враховує, що характер висловлювань відповідачки необхідно оцінювати не ізольовано від контексту їх висловлення, а з урахуванням конкретної ситуації, у якій вони були зроблені, характеру взаємовідносин сторін та предмета спору у цивільній справі № 287/521/24.

Зі змісту досліджених судом звукозаписів судових засідань убачається, що висловлювання відповідачки були емоційними та стосувалися тривалого конфлікту між сторонами як сусідами. Висловлюючи свою позицію, ОСОБА_2 передавала власне сприйняття подій, що відбувалися між нею та позивачем, та пов`язувала з поведінкою останнього виникнення конфліктних ситуацій і негативні наслідки цих відносин для її сім`ї.

Суд враховує, що наведені відповідачкою відомості були висловлені не поза межами відповідного судового провадження, а у зв`язку з розглядом спору між сторонами, при цьому частина з них стосувалася обставин, на які відповідачка посилалася на обґрунтування своєї позиції та які підлягали перевірці судом у межах тієї справи. Отже, правова оцінка таких відомостей має надаватися з урахуванням спеціального порядку дослідження та оцінки доказів, установленого процесуальним законом.

Суд враховує, що частина висловлювань за своїм буквальним змістом може містити посилання на конкретні обставини. Водночас у сукупності з іншими висловлюваннями та з урахуванням контексту їх висловлення вони відображали передусім суб`єктивне сприйняття відповідачкою тривалого конфлікту з позивачем, її ставлення до його поведінки та оцінку причин і наслідків цього конфлікту.

Отже, оцінка наведених позивачем висловлювань має здійснюватися не ізольовано від змісту пояснень відповідачки, а з урахуванням контексту їх висловлення, предмета спору та процесуального характеру відповідного повідомлення.

Суд також враховує, що сама по собі наявність у висловлюваннях відповідачки негативної характеристики позивача не є достатньою підставою для їх спростування. Для задоволення позову за правилами статті 277 ЦК України необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин, зокрема факт поширення інформації, її недостовірність, належність саме до позивача та порушення його особистих немайнових прав.

У цій справі позивачем не доведено, що висловлювання відповідачки, зроблені виключно в межах судового розгляду цивільної справи № 287/521/24, призвели до обмеження його можливості реалізовувати особисті немайнові права або іншим чином порушили такі права поза межами відповідного судового провадження.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання недостовірними та такими, що порушують його честь, гідність і ділову репутацію, висловлювань відповідачки, а також про їх спростування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі статей 15, 16, 201, 277, 297 ЦК України, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .

Суддя: Г. П. Нижник