Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №287/1369/22 — Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/1369/22

1-кп/287/81/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції)

потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)

представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060520000107 від 11.10.2021 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новий Любар, Любарського району, Житомирської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, одруженого, не працюючого, на утриманні має двох неповнолітніх дітей 2012 та 2021 року народження, має інвалідність ІІ-ї групи, не депутата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

11.10.2021 близько 05 години 00 хвилин ОСОБА_4 , не дотримавшись вимог ст. ст. 14,16 Закону України «Про дорожній рух», в порушення вимог пунктів 2.9а, 9.9а, 9.10, 9.11, 15.1, 15.9г, 15.10г, 15.11, 15.14 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «AUDI B4», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », виїхав на перехрестя автодоріг «Київ - Ковель» та «с. Лопатичі», де зупинив автомобіль перпендикулярно смуги для руху, заглушив двигун та виключив прилади освітлення.

Тоді ж водій ОСОБА_4 , в порушення вимог Правил дорожнього руху України, а саме п. 2.9а, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, п. 9.9а, відповідно до якого водій зобов`язаний у разі вимушеної зупинки на дорозі увімкнути аварійну сигналізацію, п. 9.10, відповідно до якого разом з аварійною сигналізацією водій повинен встановити знак аварійної зупинки, п. 9.11, відповідно до якого водій у разі несправності аварійної сигналізації зобов`язаний встановити знак аварійної зупинки, п. 15.1, відповідно до якого водій у разі зупинки на дорозі повинен це робити у спеціально відведених місцях, п. 15.9г, відповідно до якого водію заборонено робити зупинку на пішохідному переході або ближче 10 метрів від нього, п. 15.10г, відповідно до якого водію заборонено стоянку у місцях, де заборонено зупинку, п. 15.11, відповідно до якого водію заборонено в темну пору доби зупинятися на дорозі, п. 15.14, відповідно до якого водій у разі вимушеної зупинки, у місці де зупинку заборонено, зобов`язаний вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, продовжив стояти перпендикулярно смуги для руху, чим створив малопомітну перешкоду для руху автомобіля «RENAULT МЕGAN», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 в результаті чого між вказаними автомобілями відбулося зіткнення.

У результаті даної дорожньо-транспортної події, пасажир автомобіля «AUDI B4», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді забійної рани правої скроневої ділянки, забою сечового міхура з гематурією, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, косого перелому у верхній третині правого стегна зі зміщенням, перелому правої великогомілкової кістки у нижній третині, перелому правої великогомілкової кістки у середній та нижній третині, перелому п`ятого ребра справа, які по ступеню тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня за критерієм тривалості розладу здоров`я. Окрім цього, у результаті даної дорожньо-транспортної події водій автомобіля «RENAULT МЕGAN», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої малогомілкової кістки без зміщення, які по ступеню тяжкості відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Також в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримали тілесні ушкодження пасажири автомобіля «RENAULT МЕGAN», номерний знак НОМЕР_2 , а саме ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого внутрішньо-суглобового крайового перелому основної фаланги основи першого пальця лівої кисті, які по ступеню тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді неускладненого компресійного перелому тіла третього хребця поперекового відділу хребта, які по ступеню тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 2.9а, 9.9а, 9.10, 9.11, 15.1, 15.9г, 15.10г, 15.11, 15.14 Правил дорожнього руху знаходяться у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки та виникнення даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Прокурор у судовому засіданні просить суд визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити покарання обвинуваченому за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк чотири роки. Вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України повністю підтверджена у ході судового розгляду. На думку прокурора, наданий стороною захисту висновок додаткової судової автотехнічної експертизи від 31.10.2025 за № 021-09(Е)/25 є неналежним та недостовірним доказом. Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого відсутні та обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп’яніння. Просить суд звернути увагу при ухваленні судового рішення про обставини вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані алкогольного сп’яніння, оскільки керування у такому стані є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 прокурор підтримує та вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі. Також, прокурор просить стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення під час досудового розслідування експертиз в загальному розмірі 5491 грн. 84 коп. Речові докази: автомобіль марки «RENAULT МЕGAN», номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль марки «AUDI B4», номерний знак « НОМЕР_1 » повернути власникам. Окрім цього, прокурор вважає, що слід обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід до вступу вироку в законну силу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав частково та суду показав, що 11.10.2021 на момент зіткнення транспортних засобів він перебував в автомобілі разом з потерпілим ОСОБА_8 . При цьому заперечує, що він керував автомобілем, як зазначено в обвинувальному акті, але підтвердив, що автомобіль опинився на перехресті, при цьому раніше він керував зазначеним автомобілем. Пояснив, що автомобілем «AUDI» користувався тільки він особисто. Визнає, що перед ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння. Після ДТП він нічого не пам`ятає, також не пам`ятає як втікав з місця події. Потерпілому ОСОБА_6 заподіяну шкоду на даний час не відшкодовував. Також, ОСОБА_4 відносно заявленого цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 заперечує в повному обсязі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_11 в судовому засіданні просить визнати ОСОБА_4 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та виправдати його у зв`язку з недоведеністю вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Заперечує стосовно цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 та вважає, що у задоволені позову слід відмовити. Відзив на позов обвинувачений та його захисник до суду не надали.

Потерпілий ОСОБА_6 відносно призначення міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 вважає, що обвинуваченого слід покарати відповідно до санкції статті КК України, за якою він обвинувачуєтьсяу виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п’ять років. При цьому потерпілий повідомив, що обвинувачений не відшкодував йому заподіяної шкоди. Заявлений цивільний позов потерпілий підтримує повністю з підстав у ньому зазначених та просить задоволити.

Представник потерпілого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що підтримує думку ОСОБА_6 стосовно міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 . Також, підтримав заявлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченого та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь потерпілого ОСОБА_6 заподіяної шкоди, вважає, що заявлені позовні вимоги слід задоволити в повному обсязі. На думку представника потерпілого, моральна шкода обгрунтовується тим, що потерпілий переніс біль, лікувався, мав втрату працездатності, а також обвинувачений затягував розгляд справи, тому потерпілий був у стресовому стані.

Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у встановленому законодавством порядку, в матеріалах справи наявні заяви потерпілих , у яких просять розглядати справу без їхньої участі.

Потерпілий ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією актового запису про смерть (т.4, а.с.2).

Представник Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, що стверджується матеріалами справи. Заяви про відкладення розгляду справи та відзиву на позов до суду не надходило.

Учасники судового провадження вважають, що розгляд справи можливо проводити без участі потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та представника Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ».

Відповідно до ст. 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду.

Суд заслухав думку учасників судового засідання, дослідив обвинувальний акт та інші матеріали справи, прийшов до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та представника Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ».

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Окрім часткового визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю та об`єктивно стверджується іншими зібраними по справі та дослідженими у судовому засіданні доказами:

-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.10.2021 із схемою та фото таблицею ( т. 4, а.с. 112-120);

-протоколом проведення слідчого експерименту з ОСОБА_6 від 19.04.2022 ( т.4, а.с. 125-128);

- висновком експерта № СЕ-19/106-21/10923-ІТ від 15.12.2021 ( т. 4, а.с. 129-137);

- висновком експерта № СЕ-19/106-22/3478-ІТ від 11.05.2022 ( т. 4, а.с. 139-142);

- висновком експерта № 154 від 09.07.2022, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я та тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості ( т. 4, а.с. 144-145);

- висновком експерта № 148 від 30.06.2022, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості ( т. 4, а.с. 146);

- висновком експерта № 146 від 29.06.2022, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості ( т. 4, а.с. 147);

- висновком експерта № 147 від 29.06.2022, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості ( т. 4, а.с. 148);

- висновком експерта № СЕ-19/106-21/10924-ІТ від 24.11.2021 ( т. 4, а.с. 149-157);

- висновком експерта № СЕ-19/106-21/10927-ІТ від 25.11.2021 ( т. 4, а.с. 159-167);

-диском з відеозаписом з автомобільного відеореєстратора ( т. 4, а.с. 174);

-довідкою про результати токсикологічного дослідження крові ОСОБА_12 на вміст алкоголю за № 3202 від 13.10.2021, з якої вбачається, що вміст алкоголю у крові ОСОБА_12 становив 1,92 проміле, що свідчить про стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_12 на момент освідування ( т. 4, а.с. 178);

-показаннями потерпілого ОСОБА_6 , який суду повідомив, що 11.10.2021 близько 05.00 год. ранку він керуючи власним автомобілем марки «RENAULT МЕGAN», номерний знак НОМЕР_2 , зі швидкістю близько 90 км/год, їхав з м. Сарни в напрямку м. Києва. Разом з ним в автомобілі перебували ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . На вулиці було темно та дорожнє покриття буле сухе. На перехресті автодоріг «Київ - Ковель» та «с. Лопатичі», він побачив автомобіль, який стояв поперек дороги без освітлення, тому різко загальмував, але зіткнення уникнути не вдалося. Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. В автомобілі з яким відбулось зіткнення, знаходились обвинувачений ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_8 . З обвинуваченим ОСОБА_4 він спілкувався на місці ДТП та відчував від нього сильний запах алкоголю. Після зіткнення автомобілі до приїзду поліції не переміщувались. В його автомобілі був відеореєстратор та відеозапис надавався працівникам поліції. Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, тому звертався у лікарню ( т. 4, а.с. 35-36);

- показаннями потерпілого ОСОБА_10 , який суду повідомив, що зранку 11.10.2021 він разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 їхали автомобілем марки «RENAULT МЕGAN», яким керував ОСОБА_6 , з м. Сарни в напрямку м. Києва. Він сидів на передньому пасажирському сидінні, при цьому задрімав, відкрив очі коли вже побачив перед їх автомобілем інший автомобіль та відразу відбулось зіткнення. Після ДТП він виліз з автомобіля та чекав швидку допомогу на краю дороги. Автомобіль, з яким вони зіткнулись був без увімкнених фар. Внаслідок ДТП він отримав травму хребта, тому тривалий час лікувався. В автомобілі ОСОБА_6 був відеореєстратор. Крім того, потерпілий показав, що він не бачив з яким освітленням вони їхали, ОСОБА_6 на момент зіткнення по телефону не розмовляв та цигарку не палив. Вважає, що обвинуваченого слід покарати на розсуд суду ( т. 4 , а.с. 36-37);

- показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який суду повідомив, що зранку 11.10.2021 він їхав автомобілем марки «RENAULT МЕGAN», під керуванням ОСОБА_6 , з м. Сарни до м. Києва на роботу. Він перебував на задньому пасажирському сидінні за місцем водія. Також, у автомобілі перебували ОСОБА_10 та третій пасажир. Він сидів на передньому пасажирському сидінні, заснув під час руху, раптово почув крики та відчув удар від зіткнення, прокинувшись побачив дорогу, АЗС та що сталося зіткнення з іншим автомобілем, який стояв посеред дороги, пасажир якого внаслідок ДТП був заблокований в автомобілі. Водій «AUDI» намагався втекти з місця ДТП. Потім приїхала швидка допомога та потерпілих забрали до лікарні. Обвинувачений погрожував йому, коли вони їхали в автомобіля швидкої допомоги до лікарні. На його думку, ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки від нього відчувався запах перегару. Вважає, що обвинуваченого слід покарати на розсуд суду (т 4, а.с. 207-209).

- показаннями свідка ОСОБА_13 , який суду повідомив, що 11.10.2021 він прямував на роботу до м. Києва на автомобілі марки «RENAULT МЕGAN», на роботу разом з ОСОБА_6 , який перебував за кермом та ОСОБА_10 , ОСОБА_9 . Вони їхали з м. Сарни до м. Києва приблизно о 04.00-05.00 год. ранку, зі швидкістю 90-100 км/год, при цьому потрапили в ДТП на перехресті біля АЗС, оскільки зіткнулись з автомобілем, який стояв посеред дороги без увімкненого світла в темну пору доби. Під час зіткнення він сидів на задньому сидінні за переднім пасажиром, розмовляв з іншими. В іншому автомобілі був водій та пасажир, якого внаслідок ДТП було заблоковано в автомобілі. Водій іншого автомобіля намагався покинути місце ДТП. В автомобіля ОСОБА_14 він бачив відеореєстратор, тому подія ДТП мала бути на ньому зафіксована ( т. 3, а.с. 192-193).

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України; обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання доказів недопустимими відсутні.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Розглядаючи кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Стосовно тверджень захисника обвинуваченого про те, що відповідно до висновку експерта від 31.10.2025 за № 021-09(Е)/25 за результатами проведення додаткової судової автотехнічної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди за матеріалами кримінального провадження № 12021060520000107, внесеного до ЄРДР 11.10.2021 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286-1 КК України, встановлено невідповідність дій водія автомобіля «RENAULT МЕGAN», н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 вимогам п. 12.2 ПДР, які перебувають у причинному зв`язку з виникненням пригоди, суд зазначає наступне.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК).

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (частина 1 статті 89 КПК).

Згідно з приписами статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення; жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На думку суду, висновок експерта від 31.10.2025 за № 021-09(Е)/25 за результатами проведення додаткової судової автотехнічної експертизи не спростовує встановлених судом фактичних обставин, а саме невідповідність дій обвинуваченого ОСОБА_4 вимогам пунктів 2.9а, 9.9а, 9.10, 9.11, 15.1, 15.9г, 15.10г, 15.11, 15.14 Правил дорожнього руху, які є причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої потерпілі отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Суд не вбачає підстав для визнання ОСОБА_4 невинуватим у вчинення кримінального правопорушення та його виправдання з підстав наведених захисником обвинуваченого, оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено, що дорожньо-транспортна пригода мала місце з вини обвинуваченого, який створив аварійну обстановку, що спричинило виникнення зазначеної дорожньо-транспортної пригоди з відповідними наслідками.

Також, суд вважає в даному випадку відсутні підстави для визнання висновку додаткової судової автотехнічної експертизи від 31.10.2025 за № 021-09(Е)/25 неналежним та недостовірним доказом, оскільки судом досліджено зазначений висновок у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні та зазначений висновок не спростовує вину ОСОБА_4 у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України.

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до вимог п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно з якими досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст. ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який є особою з інвалідністю ІІ-ї групи, не працюючий, одружений, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей 2012 та 2021 року народження, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, на диспансерному обліку у психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває.

Суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції частини 1 статті 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки, оскільки суд вважає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 вказаного Кодексу, визначена цим вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження інших кримінальних правопорушень.

Також з огляду на відношення обвинуваченого ОСОБА_4 до вчиненого, думку потерпілого ОСОБА_6 , який вважає, що обвинуваченому слід призначити реальне покарання, думку потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які вважають, що обвинуваченого слід покарати на розсуд суду, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відсутність щирого каяття обвинуваченого з приводу вчиненого, невжиття обвинуваченим жодних дій для компенсації заподіяної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

В частині призначення додаткового покарання суд звертає увагу на наступне. Так, санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає право суду залежно від обставин, що мають значення, призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

На думку суду , враховуючи обставини вчинення злочину ОСОБА_4 , а саме грубість самого порушення Правил дорожнього руху , тяжкість наслідків, які настали у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, а також враховуючи інші обставини, що мають значення, а саме: характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який має інвалідність ІІ-ї групи, тому суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 додаткове покарання у мінімальному розмірі у виді трьох років позбавлення права керування транспортними засобами.

Стосовно заявленого потерпілим ОСОБА_6 цивільного позову суд зазначає наступне.

Так, потерпілий ОСОБА_6 у поданому цивільному позові просить суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення майнову шкоду в розмірі 8912,55 грн. та моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн. , а всього стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 308912,55 грн. Також, потерпілий просить стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на його користь шкоду, пов`язану з лікуванням ОСОБА_6 в розмірі 1011,00 грн., шкоду пов`язану з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 18025,00 грн., моральну шкоду в розмірі 951,80 грн. та шкоду пов`язану зі знищенням автомобіля «RENAULT МЕGAN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 111041,27 грн., а всього стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» грошові кошти у сумі 131029,07 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова ОП Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

На час настання ДТП діяв Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 (далі - Закон №1961-IV), який втратив чинність 01.01.2025 у зв`язку з введенням в дію Закону України №3720-IX від 21.05.2024 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) також зазначено, що:

«Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування».

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, касаційний суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

За змістом ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Судом під час розгляду справи встановлено, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки «AUDI B4», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував ОСОБА_4 , був забезпечений чинним полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № 202734274, строк дії якого охоплював дату вчинення ДТП (т. 4, а.с. 195).

Звертаючись до суду з даним позовом, потерпілий ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення майнову та моральну шкоду у загальній сумі 308912,55 грн. Також, потерпілий просив стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на його користь шкоду, пов`язану з лікуванням ОСОБА_6 шкоду пов`язану з тимчасовою втратою працездатності, моральну шкоду та шкоду пов`язану зі знищенням автомобіля у загальній сумі 131029,07 грн. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення потерпілого ОСОБА_6 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», яким було застраховано цивільно-правову відповідальність щодо експлуатації транспортного засобу, що був учасником ДТП, із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку.

Також, потерпілим не надано доказів відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування, ухилення страховика від виконання своїх обов`язків або наявності інших обставин, які б виключали обов`язок страхової компанії здійснити виплату страхового відшкодування.

При цьому розмір заявлених позовних вимог про стягнення майнової шкоди не перевищує встановлених законом лімітів відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Окрім цього, у цивільному позові не звернуто увагу на ст. 1194 ЦК України, яка встановлює особливості відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність та не вказано на можливу неспроможність страховика Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» виплатити страхове відшкодування.

Суду не доведено, що страховик припинив існування чи що МТСБУ не є універсальним правонаступником , а обов`язок винуватця ДТП є абсолютним.

Суд враховує, що інститут обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямований на забезпечення відшкодування шкоди потерпілій особі страховиком у межах страхових сум, визначених законом та договором страхування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди безпосередньо на особу, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації якого була належним чином застрахована, за відсутності передбачених законом підстав суперечило б правовій природі та меті обов`язкового страхування.

Враховуючи, що на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб, яким керував ОСОБА_4 , був забезпечений чинним полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, доказів звернення потерпілого ОСОБА_6 до страховика за отриманням страхового відшкодування матеріали справи не містять, як і доказів неможливості отримання такого відшкодування від страхової компанії, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів заявлених сум майнової та моральної шкоди, а також шкоди, пов`язану з лікуванням ОСОБА_6 , шкоди пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності та шкоди пов`язаної зі знищенням транспортного засобу.

З даного приводу суд звертає увагу сторін, що доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на проведення під час досудового розслідування експертиз становлять: судової транспортно-трасологічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10923-ІТ від 15.12.2021) - 1372 гривні 96 копійок, судової експертизи механізму та обставин ДТП (висновок експерта № СЕ-19/106-22/3478-ІТ від 11.05.2022) – 1372 гривні 96 копійок, судової експертизи технічного стану транспортного засобу (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10924-ІТ від 24.11.2021) – 1372 гривні 96 копійок, судової експертизи технічного стану транспортного засобу (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10927-ІТ від 25.11.2021) – 1372 гривні 96 копійок, що підтверджується матеріалами справи. Зазначені витрати слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Також, суд вважає, що у зв`язку з недоведеністю прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України у даному випадку відсутні підстави для обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, тому клопотання прокурора про обранняОСОБА_4 запобіжного заходу не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись: ст.ст. 50, 65 , 66, 67, ч.1 ст. 286-1 КК України; ст.ст. 15, 16, 22, 999, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ст. ст. 100, 128, 174, 177, 325, 370, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової транспортно-трасологічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10923-ІТ від 15.12.2021) в розмірі 1372 гривні 96 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової експертизи механізму та обставин ДТП (висновок експерта № СЕ-19/106-22/3478-ІТ від 11.05.2022) в розмірі 1372 гривні 96 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10924-ІТ від 24.11.2021) в розмірі 1372 гривні 96 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу (висновок експерта № СЕ-19/106-21/10927-ІТ від 25.11.2021) в розмірі 1372 гривні 96 копійок.

Речовий доказ: автомобіль марки «RENAULT МЕGAN», реєстраційний номер НОМЕР_2 повернути власнику ОСОБА_6 .

Речовий доказ: автомобіль марки «AUDI B4», реєстраційний номер « НОМЕР_1 » повернути володільцю ОСОБА_4 .

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (в порядку ст. 128 КПК України) - відмовити.

Вирок суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1