Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/2060/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2060/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Науменко Юлії Іванівни, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в адміністративній справі №160/2060/26

за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026р. у справі №160/2060/26 адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виготовлення та не надання до Головного управління Пенсійного фонду України оновленої довідки про грошове забезпечення ОСОБА_3 станом на 01.01.2026, для проведення перерахунку призначеної ОСОБА_2 на неповнолітню дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсії в разі втрати годувальника;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 станом на 01 січня 2026 року за посадою - начальник топографічної групи топографічного відділення топогеодезичного відділу НОМЕР_1 топогеодезичного центру Південного оперативного командування (20 тарифний розряд), яку займав останній, а у випадку відсутності такої посади - за прирівняною до неї посадою, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, в розмірах у відсотках, встановлених для відповідної категорії військовослужбовців за відповідною посадою та обчислених з урахуванням розмірів встановлених окладів станом на 2026 рік, для проведення перерахунку призначеної ОСОБА_2 на неповнолітню дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсії в разі втрати годувальника.

26.05.2026 адміністративним судом було видано виконавчий лист на виконання вищенаведеного рішення суду.

26.06.2026 засобами поштового зв`язку від ОСОБА_2 до суду надійшла заява в порядку ст. 383 КАС України, в якій остання просила зокрема визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 (справа №160/2060/26) посилаючись на те, що наведене рішення суду відповідачем не виконано; доказів направлення довідки на адресу ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та отримання такої довідки останнім не надано; зі змісту наявної в матеріалах виконавчого провадження копії довідки, складеної на виконання рішення суду, вбачається, що проведений відповідачем розрахунок не відповідає ні вимогами чинного законодавства, ні рішенню суду; довідка не містить такої складової як "надбавка за класність".

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в адміністративній справі №160/2060/26 заяву ОСОБА_2 про визнання протиправними рішень, дій, чи бездіяльності вчинених відповідачем на виконання рішення суду по адміністративній справі №160/2060/26 за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться в ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною ч. 4 ст. 383 КАС України визначено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20 сформувала правовий висновок, згідно з яким стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а та від 27 червня 2019 року у справі №807/220/18.

Отже, звернення рішення суду до примусового виконання, є обов`язковою передумовою подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження на вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключним заходом, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що виконавчий лист у вказаній справі звернуто до виконання у примусовому порядку відповідно до Закону № 1404-VIII, а позивачем не надано доказів того, що державним виконавцем, відповідно до ст. 18 Закону № 1404-VIII, використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 383 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону № 1404-VIII першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, якщо після винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишиться не виконаним, позивач має право звернутись із заявою в порядку ст. 383 КАС України.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в адміністративній справі №160/2060/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов