Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №280/1222/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1222/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Новікова І.В.) в адміністративній справі №280/1222/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просила суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скасувати рішення відповідача №084150006250 від 08.01.2026;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1984 по 01.07.1987 та з 02.09.1987 по 02.02.1990, починаючи з 21.08.2025.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що їй було протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на те, що вона не має необхідної кількості страхового стажу. Позивач зазначає, що органом ПФУ було протиправно відмовлено у зарахуванні до її страхового стажу періодів роботи з 01.09.1984 по 01.07.1987 та з 02.09.1987 по 02.02.1990. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.08.2025 №083850017949 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 21.08.2025 пенсію за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.09.1984 по 01.07.1987 та з 02.09.1987 по 02.02.1990.

В задоволенні решти вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки періоди її роботи з 01.09.1984 по 01.07.1987 у Республіці Білорусь та з 02.09.1987 по 02.02.1990 у Республіці Молдова не можуть бути зараховані до страхового стажу без підтвердження факту невиплати їй пенсії відповідними державами відповідно до вимог Порядку №562. Крім того, період роботи з 02.04.1990 по 01.05.1994 не підлягає зарахуванню, оскільки перетинається з періодом проходження строкової військової служби з 28.10.1991 по 20.06.1992. У зв`язку з цим, на думку скаржника, рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно, а суд першої інстанції безпідставно зобов`язав пенсійний орган зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити позивачу пенсію. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача призначити пенсію, втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 21.08.2025 звернулася до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 28.08.2025 №083850017949, прийнятим з принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач, не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Приписами пункту «а» частини 3 цієї статті визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивач оскаржує відмову у призначенні пенсії за віком, оформлену рішенням від 28.08.2025, а також незарахування до її страхового стажу періодів трудової діяльності на території Республіки Білорусь та Республіки Молдова.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 у період з 01.09.1984 по 01.07.1987 вона працювала на посаді старшої піонервожатої в Республіці Білорусь, а з 02.09.1987 по 02.02.1990 - охоронцем військової частини НОМЕР_2 в Республіці Молдова.

Трудова книжка позивача в частині спірних періодів оформлена відповідно до вимог законодавства: містить відомості про займані посади, записи внесені на підставі відповідних наказів, засвідчені підписами уповноважених осіб та скріплені печатками. Належність та достовірність зазначених записів відповідачем не спростовані.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність у позивача необхідного страхового стажу тривалістю 32 роки. Зокрема, відповідач не зарахував до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.09.1984 по 01.07.1987 у Республіці Білорусь та з 02.09.1987 по 02.02.1990 у Республіці Молдова, пославшись на положення пункту 2 статті 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, якими передбачено певні умови зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, зокрема підтвердження факту нездійснення іншою державою пенсійних виплат за такі періоди.

Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо відсутності підтвердження факту неотримання позивачем пенсійних виплат в інших державах, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних доказів того, що позивач у заяві від 21.08.2025 не зазначила відповідної інформації або не виконала інші передбачені Порядком №562 вимоги.

Крім того, враховуючи, що обов`язок щодо отримання підтвердження від компетентних органів інших держав покладається саме на органи Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на перевірку зазначених обставин, зокрема направлення відповідних запитів до компетентних органів Республіки Білорусь та Республіки Молдова.

В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, покладених в основу апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції також враховує й положення пунктів 1.8, 4.2 та 4.7 розділу IV Порядку №22-1, відповідно до яких право особи на призначення пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, а у разі неналежного оформлення документів або відсутності необхідних документів орган, що призначає пенсію, повідомляє заявника про необхідність їх дооформлення або подання додаткових документів у тримісячний строк.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що після подання заяви про призначення пенсії відповідач повідомляв позивача про необхідність підтвердження факту нездійснення іншою державою пенсійних виплат за спірні періоди трудової діяльності.

За таких обставин, враховуючи, що трудова книжка позивача містить належні записи про її роботу у спірні періоди, саме по собі посилання пенсійного органу на відсутність відповідного підтвердження не може бути підставою для неврахування таких періодів трудової діяльності при визначенні страхового стажу позивача.

З урахуванням наведених норм законодавства та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.08.2025 №083850017949 та наявність підстав для відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання пенсійного органу призначити їй з 21.08.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1984 по 01.07.1987 та з 02.09.1987 по 02.02.1990.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що період роботи позивача з 02.04.1990 по 01.05.1994 не підлягає зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з його перетинанням із періодом проходження строкової військової служби з 28.10.1991 по 20.06.1992, оскільки зазначений період роботи не є предметом спору у цій справі.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, оскільки відповідач вже реалізував надані йому повноваження та прийняв рішення, яке в межах цієї справи визнано протиправним і скасовано.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року в адміністративній справі №280/1222/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак