Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/35864/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/35864/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Озерянська С.І.) в адміністративній справі №160/35864/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.12.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо незастосування з 01 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби ОСОБА_2 у період з 01 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо незастосування з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби ОСОБА_2 у період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом та 01 січня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо незастосування з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у "зв`язку із проходженням військової служби ОСОБА_2 у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що відповідач протиправно нараховував та виплачував її сину грошове забезпечення за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 без застосування під час визначення його складових розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та не здійснив перерахунок і виплату належних сум відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, чим допустив протиправну бездіяльність.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував її право як матері загиблого військовослужбовця на отримання належних її сину, але не виплачених сум грошового забезпечення. Вказує, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок грошового забезпечення її сина за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Також позивач посилається на положення Порядку №260 щодо виплати членам сім`ї грошового забезпечення, не отриманого військовослужбовцем у разі його смерті.

Відповідачем подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на зазначену апеляційну скаргу, яке мотивоване тим, що відповідач фактично позбавлений можливості підготувати та подати відзив, оскільки поштовим зв`язком апеляційну скаргу не отримував, а в ЄСІТС текст зазначеної апеляційної скарги відсутній, примірник скарги до матеріалів справи не долучено.

Дослідивши доводи вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки, згідно з даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», апеляційну скаргу позивача разом із додатками доставлено до електронного кабінету відповідача в ЄСІТС 13.05.2026 о 19:14 год, що підтверджується відповідною довідкою, наявною в матеріалах справи.

Протягом наданого судом в ухвалі від 11.05.2026 строку відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Згідно свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до посвідчення від 20.09.2024 серії НОМЕР_2 позивач має статус члена сім`ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2025 року позивача серед іншого повідомлено, що відповідно до п. 7 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення із списків частини включно.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму станом на початок календарного року протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право на перерахунок грошового забезпечення є особистим правом військовослужбовця та не переходить у порядку правонаступництва до іншої особи. При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів нарахування, але невиплати загиблому сину позивача належних сум грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність у позивача права вимагати перерахунку та виплати відповідних сум, оскільки право на такий перерахунок було пов`язане виключно з особою військовослужбовця.

Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Приписами частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

З огляду на викладене, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, на відміну від величини, визначеної станом на 01.01.2018.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, пунктом 2 якої пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн шляхом її множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704.

Постановою №481 передбачено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення відповідних категорій осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік. Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, окремі положення пункту 2 постанови №481 визнано протиправними та нечинними.

Водночас постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є ненарахування та невиплата загиблому сину позивачки належних сум грошового забезпечення за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату таких сум позивачці, як матері загиблого військовослужбовця.

Згідно з п. 6-1 ст. 18 Закону №2011-ХІІ членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

У разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне та не виплачене йому до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті)), після здійснення актового запису про смерть такого військовослужбовця, виплачується особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок захоплення військовослужбовця в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - особам, зазначеним у пункті 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а у разі їх відсутності - включається до складу спадщини військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув).

Грошове забезпечення виплачується спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Отже, з наведених положень законодавства вбачається, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне та не виплачене йому до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення, у тому числі основні та додаткові його види, підлягає виплаті визначеним законом членам його сім`ї, а за їх відсутності – включенню до складу спадщини. Водночас предметом спадкування можуть бути лише ті грошові суми, право на які виникло у спадкодавця за життя та які залишилися ним неотриманими.

Сторонами не заперечується, що за життя ОСОБА_2 , померлому сину позивачки, не було нараховано грошове забезпечення у розмірі, визначеному із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Відповідно до статей 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Зокрема, передбачено можливість переходу до членів сім`ї, а у разі їх відсутності – включення до складу спадщини, сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Разом з тим, не входять до складу спадщини права та обов`язки, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Таким чином, предметом спадкування можуть бути конкретні грошові суми, право на отримання яких виникло у спадкодавця за життя та які не були ним одержані, тоді як особисте право на призначення або перерахунок відповідної виплати не переходить до спадкоємців.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі №243/13575/19 наведено тлумачення положень статті 1227 ЦК України щодо видів грошових сум, які можуть переходити до членів сім`ї спадкодавця або входити до складу спадщини. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що право на перерахунок певних виплат, яке належало виключно спадкодавцю як їх одержувачу, пов`язане з його суб`єктивним правом, а тому у членів сім`ї чи спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. При цьому необхідно розмежовувати випадки, коли особа вимагає перерахунку або призначення певної виплати, та випадки, коли спадкодавцю неправомірно припинили вже належну йому виплату.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.10.2024 у справі №520/15186/23, відповідно до якого у разі, якщо за життя військовослужбовець не ставив питання про перерахунок грошового забезпечення та не звертався з відповідними вимогами до суду, особа, яка не є носієм такого суб`єктивного права, не набуває права вимагати відповідного перерахунку.

Як вже зазначалося вище, позовні вимоги позивачки ґрунтуються на бездіяльності відповідача щодо ненарахування її сину грошового забезпечення за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також на вимозі про зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату належних сум позивачці, як матері загиблого військовослужбовця.

Позивач та відповідач не заперечують, що за життя ОСОБА_2 не звертався до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення за вказаний період у розмірі, визначеному із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Колегія суддів зазначає, що право на перерахунок грошового забезпечення є суб`єктивним правом військовослужбовця, яке виникає за наявності передбачених законом умов та нерозривно пов`язане з його особою. Таке право не переходить у порядку правонаступництва до іншої особи.

Отже, оскільки ОСОБА_2 за життя не набув права на отримання конкретно визначених та нарахованих йому сум грошового забезпечення за результатами відповідного перерахунку, у позивачки як його матері не виникло права вимагати здійснення такого перерахунку та виплати сум, донарахованих за його результатами.

Посилання позивачки на положення Порядку №260 щодо виплати членам сім`ї грошового забезпечення, не отриманого військовослужбовцем у разі його смерті, не спростовує наведених висновків суду, оскільки зазначені положення регулюють порядок виплати належного та не виплаченого військовослужбовцю грошового забезпечення, а не набуття членами його сім`ї самостійного права вимагати перерахунку такого грошового забезпечення.

Аналогічні правові висновки щодо неможливості правонаступництва за вимогами, нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця, Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах від 27.09.2023 у справі №420/16546/21, від 05.12.2023 у справі №420/18164/21, від 10.07.2024 у справі №420/10899/21 та від 14.11.2024 у справі №560/3390/23.

З урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивачки права вимагати перерахунку грошового забезпечення її загиблого сина за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 та виплати сум, донарахованих за результатами такого перерахунку, оскільки відповідне право було особистим правом військовослужбовця та за його життя ним не реалізоване.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року в адміністративній справі №160/35864/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак