Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/32112/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/32112/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Сластьон А.О.) в адміністративній справі №160/32112/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 р. по 17.03.2025 р., із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2022 р. по 17.03.2025 р., із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01.07.2022 р. по 19.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період: з 01.07.2022 р. по 31.12.2022 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р., із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Однак відповідачем за період проходження військової служби з 01.07.2022 до 17.03.2025 не у повному розмірі виплачувалася індексація грошового забезпечення, а також у період з 01.07.2022 до 19.05.2023 не виплачувалося у повному розмірі грошове забезпечення. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року до участі у справі залучено співвідповідача - Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 до 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 до 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період: з 01.07.2022 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Розподіл судових витрат у справі не здійснювався.

Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, позовну заяву в цій частині залишити без розгляду, а в іншій частині - відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, не навівши поважних причин його пропуску. Також вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, безпідставно визначивши для розрахунку грошового забезпечення прожитковий мінімум, встановлений на 2022-2023 роки та помилково поклав на нього обов`язок щодо виплати індексації грошового забезпечення за спірні періоди. Скаржник також не погоджується із визначенням березня 2018 року базовим місяцем для проведення індексації та зазначає, що судом не враховано раніше виплачені позивачу суми індексації. Крім того, наголошує, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки нарахування грошового забезпечення здійснює військова частина НОМЕР_2 , тоді як НОМЕР_1 виконує функцію його виплати.

Позивач та відповідач-1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач в оскаржуваний період з 01.07.2022 до 17.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка в свою чергу у вищевказаний період знаходилася на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

18.09.2025 позивач через свого представника звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з приводу невиплати у повному розмірі грошового забезпечення та її індексації.

Листом від 28.10.2025 № 1542/12180 Військова частина НОМЕР_2 вказала, що в період з січня 2022 року по червень 2022 року військова частина НОМЕР_2 знаходилася на фінансовому забезпечення у військовій частині НОМЕР_3 , а з липня 2022 по теперішній час знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 .

Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення та індексації ОСОБА_1 повідомлено, що видатки, пов`язані з грошовим забезпеченням, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Грошове забезпечення та індексація були виплачені ОСОБА_1 у повному обсязі, у військової частини відсутні підстави для перерахунку та виплати грошового забезпечення та індексації ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач із такою позицією відповідачів не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як базового місяця та зобов`язав відповідача-2 здійснити відповідні нарахування і виплату. Крім того, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідні роки, та зобов`язав здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як базового місяця індексації.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частинами першою-третьою статті 9 Закону Закон №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За правилами статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі- Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі постанова КМ від 09.12.2015 №1013) внесено зміни до окремих положень Порядку №1078.

За приписами пункту 6 постанови КМУ №1013 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.12.2015.

За правилами пункту 2 Порядку № 1078 (у редакції постанови КМ від 09.12.2015 №1013) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції постанови КМ від 09.12.2015 №1013) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції постанови КМ від 09.12.2015 №1013) якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (далі - постанова КМУ №1294).

Відповідно до пункту 13 указаної постанови КМУ вона набрала чинності з 01.01.2008 і її норми діяли до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018.

Отже, у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку №1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, за подібних у цій справі обставин надавав оцінку нормам абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду цієї справи.

Згідно із викладеною позицією Верховного Суду, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

При цьому слід зазначити, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Застосовуючи вказаний у справі №400/3826/21 підхід та ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку №1078 можна прийти до висновку що березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

За такої умови відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача, військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 15.08.2023 у справі № 400/3784/22 та інших підкреслював, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Наведена позиція Верховного Суду ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб, застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, у цій справі необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Суд апеляційної інстанції встановив, що питання визначення конкретного розміру індексації-різниці, належної позивачу за спірний період, та її нарахування не є предметом спору у цій справі.

Як вбачається з наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки про нарахування грошового забезпечення від 15.10.2025, за окремі місяці спірного періоду позивачу дійсно нараховувалися та виплачувалися суми індексації грошового забезпечення.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано раніше виплачені позивачу суми індексації, оскільки сам факт здійснення таких виплат не спростовує встановленого судом права позивача на проведення індексації із застосуванням березня 2018 року як базового місяця. При цьому раніше виплачені суми індексації підлягають врахуванню відповідачем-2 під час виконання судового рішення, що виключає можливість їх повторної виплати. Отже, посилання скаржника на здійснення окремих виплат індексації не свідчить про необхідність відмови у позові та не спростовує висновків суду першої інстанції в цій частині.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за весь визначений судом період з 01.07.2022 по 17.03.2025, оскільки такий період включає 2023 рік, протягом якого дію Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено в частині застосування Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон №2710-IX) дію Закону України №1282-XII було зупинено на 2023 рік.

Відтак у 2023 році положення Закону України №1282-XII щодо індексації грошових доходів не підлягали застосуванню, а тому правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за цей період були відсутні.

При цьому Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, прийнятий на виконання вимог Закону України №1282-XII, не може застосовуватися всупереч положенням закону, дію якого на відповідний період зупинено.

Оскільки відповідні положення Закону №2710-IX є чинними та неконституційними не визнавалися, у 2023 році відсутні правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.06.2024 у справі №200/2319/23, зазначивши про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період дії відповідних законодавчих обмежень.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 та зобов`язання його нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, оскільки у цей період відповідачі діяли відповідно до вимог чинного законодавства.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як базового місяця індексації, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та раніше виплачених сум індексації.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік.

Як вже зазначалось вище, приписами частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ унормовано, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

З огляду на викладене, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Колегія суддів наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01.01.2018 встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII);

- станом на 01.01.2020 встановлений в розмірі 2027,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IX);

- станом на 01.01.2021 встановлений в розмірі 2189,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX);

- станом на 01.01.2022 встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX);

- станом на 01.01.2023 встановлений в розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX).

За наведених обставин, з 29.01.2020 грошове забезпечення військовослужбовців повинно розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який щороку збільшувався в законах про Державний бюджет України, у зв`язку з чим і настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

Суд також зазначає, що з урахуванням приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 № 260, одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразова грошова допомога при звільненні охоплюються поняттям грошове забезпечення та є його складовими елементами.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704»(далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, з 20.05.2023 вказані зміни врегулювали питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем-2 протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 01.07.2022 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.

За таких обставин, з урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність судового захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.07.2022 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків і зборів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 77 КАС України відхиляє доводи скаржника про те, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки саме на неї покладено обов`язок щодо виплати позивачу грошового забезпечення, а відтак вона є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Щодо доводів відповідача-2 про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У постанові від 28.07.2022 у справі №300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Виходячи з наведено, колегія суддів констатує, що Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Такий правовий висновок в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України є застосовним до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спір у цій справі стосується нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 17.03.2025, а також грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, які з огляду на питання дотримання строку звернення до суду доцільно розмежувати на періоди до 19.07.2022 та після цієї дати.

Отже, правовідносини за період з 01.07.2022 по 18.07.2022 не обмежуються строком звернення до суду.

Щодо періоду з 19.07.2022 по 17.03.2025 колегія суддів встановила, що позивач через свого представника звертався до відповідача-1 із заявою про здійснення перерахунку та виплату належних йому сум індексації та грошового забезпечення.

Листом від 28.10.2025 відповідач-1 відмовив у проведенні такого перерахунку, зазначивши, що індексацію та грошове забезпечення позивачу виплачено у повному обсязі. До вказаного листа була також долучена довідка про нараховане грошове забезпечення позивача від 15.10.2025.

З огляду на відсутність доказів належного повідомлення позивача про складові та розмір нарахованого йому грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 17.03.2025, колегія суддів дійшла висновку, що перебіг тримісячного строку звернення до суду в цій частині розпочався з 28.10.2025 - дня отримання відповіді відповідача-1, коли позивач дізнався про можливе порушення своїх прав.

За таких обставин, враховуючи, що позов подано 17.11.2025, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як базового місяця індексації з урахуванням вимог абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку №1078 лише за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 17.03.2025, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в цій частині.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Абзац другий та третій резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі №160/32112/25 – змінити та викласти їх в наступній редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 17.03.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та раніше виплачених сум індексації.».

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі №160/32112/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак