Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/25042/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25042/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року в адміністративній справі №160/25042/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 046150017065 від 11 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11 липня 1983 року: з 23 березня 1984 року по 18 лютого 1986 року в радгоспі « 40 років Жовтня», з 03 липня 1995 року по 31 грудня 1996 року в магазині № 4 с. Високе, з 30 жовтня 1997 року по 10 листопада 2001 року у фермерському господарстві «Горизонт», з 20 листопада 2001 року по 31 грудня 2003 року у селянському (фермерському) господарстві «Горизонт-1» та призначити пенсію за віком з 03 червня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року в адміністративній справі №160/25042/25 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 046150017065 від 11 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04 лютого 2025 року, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11 липня 1983 року з 23 березня 1984 року по 18 лютого 1986 року, з 03 липня 1995 року по 31 грудня 1996 року, з 30 жовтня 1997 року по 10 листопада 2001 року, з 20 листопада 2001 року по 31 грудня 2003 року, та з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення № 046150017065 від 11 лютого 2025 року, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що вік позивачки становить 60 років, а страховий стаж визначено у розмірі 14 років 08 місяців 28 днів.

При цьому до страхового стажу не враховано, зокрема, періоди роботи:

з 23 березня 1984 року по 18 лютого 1986 року в радгоспі « 40 років Жовтня» – у зв`язку з тим, що запис про звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи;

з 03 липня 1995 року по 31 грудня 1996 року в магазині № 4 с. Високе – у зв`язку з тим, що запис про звільнення не засвідчений печаткою підприємства;

з 30 жовтня 1997 року по 10 листопада 2001 року та з 20 листопада 2001 року по 31 грудня 2003 року – у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків та відомостей про роботу в Реєстрі застрахованих осіб.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, визначеного цією нормою.

У 2025 році для призначення пенсії за віком після досягнення особою 60 років необхідно мати не менше 32 років страхового стажу.

Разом з тим предметом спору у цій справі є не лише питання наявності у позивачки необхідного страхового стажу, а передусім правомірність визначення відповідачем такого стажу при розгляді заяви про призначення пенсії.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Отже, за загальним правилом саме належним чином оформлена трудова книжка є основним доказом трудової діяльності особи за відповідні періоди.

Як встановлено судом першої інстанції, факт роботи позивачки у періоди з 23 березня 1984 року по 18 лютого 1986 року та з 03 липня 1995 року по 31 грудня 1996 року підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11 липня 1983 року.

Неврахування відповідачем цих періодів обумовлено виключно недоліками оформлення записів про звільнення.

Разом з тим обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця та відповідальних за її ведення осіб.

Порушення роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може мати наслідком позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо сам факт роботи підтверджується наявними документами.

У цьому випадку недоліки у заповненні трудової книжки не свідчать про недостовірність відомостей щодо трудової діяльності позивачки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для неврахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 23 березня 1984 року по 18 лютого 1986 року та з 03 липня 1995 року по 31 грудня 1996 року виключно з мотивів неналежного оформлення записів про звільнення.

Щодо періодів роботи з 30 жовтня 1997 року по 10 листопада 2001 року та з 20 листопада 2001 року по 31 грудня 2003 року колегія суддів зазначає таке.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Таким чином, для періодів роботи до запровадження персоніфікованого обліку визначальним документом є трудова книжка, а відсутність відомостей у Реєстрі застрахованих осіб не може сама по собі спростовувати факт роботи особи у відповідний період.

Як встановлено матеріалами справи, спірні періоди роботи позивачки припадають на час до 01 січня 2004 року.

Відтак відсутність щодо таких періодів індивідуальних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб не може бути підставою для їх неврахування, оскільки система персоніфікованого обліку не могла містити відповідних відомостей за періоди до її запровадження.

Крім того, обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладається на страхувальника.

Застрахована особа не може нести негативних наслідків у вигляді неврахування до страхового стажу періоду фактичної роботи лише через неналежне виконання роботодавцем обов`язків зі сплати страхових внесків.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Отже, сам факт відсутності відомостей про сплату внесків або відповідних даних у Реєстрі застрахованих осіб не звільняв відповідача від обов`язку належним чином перевірити надані позивачкою документи та встановити фактичні обставини її трудової діяльності.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснював необхідні перевірки щодо достовірності записів у трудовій книжці позивачки або вживав заходів для отримання додаткових документів, які могли б підтвердити відповідні періоди роботи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивачки з 30 жовтня 1997 року по 10 листопада 2001 року та з 20 листопада 2001 року по 31 грудня 2003 року не могли бути виключені зі страхового стажу виключно через відсутність відомостей про сплату страхових внесків та даних персоніфікованого обліку.

Доводи апеляційної скарги про те, що страховий стаж позивачки є недостатнім для призначення пенсії за віком, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки суд не зобов`язував відповідача безпосередньо призначити позивачці пенсію, а зобов`язав повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду.

Тобто суд першої інстанції не підмінив орган Пенсійного фонду України у здійсненні його повноважень щодо остаточного визначення права позивачки на пенсію, а лише зобов`язав відповідача здійснити повторний розгляд заяви з урахуванням належних до зарахування періодів трудової діяльності.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів правомірності неврахування спірних періодів трудової діяльності позивачки.

Відтак рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року в адміністративній справі №160/25042/25 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області -залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року в адміністративній справі №160/25042/25 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник