Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №520/19464/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р.Справа № 520/19464/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/19464/26

за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 26.06.2026 року, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем у виконавчому провадженні 78873537 про накладення штрафу;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, 19, код ЄДРПОУ 34908779) на користь Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Миру, 70, код ЄДРПОУ: 41336065) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування позову вказано, що постанова від 26.06.2026 року, винесена старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем, у виконавчому провадженні № 78873537 про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню. Департаментом соціального захисту населення на адресу для листування та електронну адресу Центрального ВДВС у м. Маріуполі було надіслано лист від 21 серпня 2025 року №30-790 про відсутність у Департамента соцзахисту населення Маріупольської міської ради доступу до серверів та нездійснення делегованих йому державою функцій щодо нарахування та здійснення соціальних виплат. З 27 лютого 2022 року департамент соціального захисту Маріупольської міської ради припинив виконання делегованої державою функції щодо підготовки виплатних документів та забезпечення фінансування державних соціальних виплат, у тому числі тих, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Департамент було відключено від усіх державних сервісів та програм нарахування та виплати державних допомог. Доступу до фізичних та електронних носіїв інформації (в тому числі щодо нарахування та виплат за рішеннями судів) теж не має, оскільки будівлю департаменту було знищено разом з серверними приміщеннями та архівними даними. Діяльність департаменту у частині виконання делегованих державою повноважень було призупинено. Також позивач вказував, що ні у 2022 році, ні у 2023, ні у 2024, 2025, 2026 році Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради в особі керівника не уповноважений на отримання бюджетних асигнувань на виплату допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», оскільки територіальна громада досі є тимчасово окупованою. Нарахування будь-якої державної грошової допомоги передбачає виконання делегованих державою повноважень: доступ фахівців департаменту до баз даних, власниками яких є Міністерство соціальної політики України, створення серверного приміщення з комплексною системою захисту інформації (КСЗІ), а подальша виплата державної грошової допомоги передбачає перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевому бюджету та взяття бюджетних зобов`язань, що не здійснюється органами казначейства, бо місто Маріуполь віднесено до тимчасово окупованих населених пунктів і на теперішній час є тимчасово окупованим. Таким чином, департамент не ухиляється від виконання судового рішення, він наразі тимчасово позбавлений такої можливості. За вказаних підстав, департамент не має можливості навіть перевірити стан виконання взагалі будь-якого рішення суду, за яким вже здійснювалося нарахування або виплата.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 у задоволенні адміністративного позову Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (просп. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, ЄДРПОУ 41336065) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Грецька, буд. 19, м. Маріуполь, Маріупольський р-н, Донецька обл., 87523, ЄДРПОУ 34908779), про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання судом належної оцінки обставинам справи, просить:

- рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 520/19464/26 скасувати;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.06.2026 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 78873537.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які безпосередньо стосуються можливості Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснювати повноваження, необхідні для виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7142/21. Вказує, що відповідні соціальні виплати здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету в межах передбачених бюджетних асигнувань, а їх проведення було пов`язане із визначеним законодавством механізмом фінансування та взаємодією відповідних органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Отже, питання виконання рішення суду у справі № 200/7142/21 полягало не у можливості Департаменту здійснити виплату за рахунок власних коштів, а у визначенні належного механізму її фінансування та проведення відповідно до чинного на той момент законодавства.

Також апелянт зазначає, що відповідачем не було використано всі доступні процесуальні можливості для забезпечення реального виконання судового рішення, хоча необхідність зміни способу і порядку його виконання була встановлена ним самим. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що невиконання рішення суду обумовлене виключно бездіяльністю позивача, є передчасним. При цьому, апелянт звертає увагу на обставину, яка, на його думку, має істотне значення для оцінки можливості Департаменту належним чином реагувати на подальші процесуальні дії суду у справі № 200/7142/21.

Також апелянт вказує, що для правомірного застосування штрафу за статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» недостатньо встановити лише факт невиконання судового рішення. Необхідним є також встановлення того, що рішення не виконано без поважних причин, з урахуванням конкретних обставин, які об`єктивно впливали на можливість його виконання.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі № 200/7142/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Хараджою О.С. від 15.08.2025 було відкрито виконавче провадження № 78873537 з виконання виконавчого листа № 200/7142/21, виданого 10.12.2024 Донецьким окружним адміністративним судом, на виконання рішення суду у справі № 200/7142/21.

Департаментом соціального захисту населення на адресу для листування та електронну адресу Центрального ВДВС у м. Маріуполі було надіслано лист від 21.08.2025 № 30-790 про відсутність у Департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради доступу до серверів та нездійснення делегованих йому державою функцій щодо нарахування та здійснення соціальних виплат. Також у зазначеному листі позивач просив державного виконавця врахувати надану ним інформацію.

Постановою старшого державного виконавця відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левченко Р.С. від 26.06.2026 у виконавчому провадженні № 78873537 на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради було накладено штраф за невиконання рішення суду у справі № 200/7142/21.

Позивач, вважаючи зазначену постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова була винесена державним виконавцем у межах наданих законом повноважень та у зв`язку з встановленим фактом невиконання рішення суду, а позивачем не доведено: перевищення державним виконавцем повноважень; відсутність у державного виконавця правових підстав для винесення постанови; невідповідність постанови вимогам закону; наявність обставин, які безумовно виключали можливість накладення штрафу; причинно-наслідковий зв`язок між обставинами, на які посилається позивач, та неможливістю виконання конкретного рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 2 ст. 18 Закону №1 404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно з ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За змістом ч. 1 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Положеннями ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для накладення на боржника штрафу є не лише встановлення факту невиконання судового рішення у визначений строк, а й установлення відсутності поважних причин такого невиконання.

Отже, до прийняття постанови про накладення штрафу державний виконавець повинен перевірити стан виконання судового рішення, з`ясувати причини його невиконання, дослідити надані боржником пояснення та докази і надати їм належну оцінку. Лише після встановлення того, що боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, однак не виконав його без поважних причин, державний виконавець набуває правових підстав для накладення на боржника штрафу відповідно до статтей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом юридичної відповідальності, а тому не може застосовуватися автоматично лише з огляду на сам факт невиконання рішення.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Залежно від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Зазначене вище узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 420/5465/18.

У постанові від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про правомірність накладення на боржника штрафу, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник повинен був виконати рішення, та з`ясувати причини його невиконання у встановлений строк. Сам факт невиконання судового рішення без з`ясування й оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності за статтею 75 Закону № 1404-VIII.

Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 17.08.2020 у справі № 160/4615/19, у якій вказано, що поважність причин невиконання судового рішення повинна оцінюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням того, наскільки відповідні обставини об`єктивно перешкоджали його виконанню.

Отже, із вищезазначеного вбачається, що застосування до боржника штрафу за невиконання судового рішення вимагає від державного виконавця встановлення двох взаємопов`язаних обставин: факту невиконання рішення у встановлений строк та відсутності об`єктивних, поважних причин його невиконання.

Із матеріалів справи встановлено, що після відкриття 15.08.2025 виконавчого провадження № 78873537 позивач направив державному виконавцю листа від 21.08.2025 № 30-790, в якому повідомив про обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду, що відповідачем не заперечується.

Зокрема, позивач у зазначеному листі повідомив, що всю територію Маріупольського району віднесено до тимчасово окупованих російською федерацією територій України. З 27 лютого 2022 року Департамент соціального захисту Маріупольської міської ради припинив виконання делегованої державою функції щодо підготовки виплатних документів та фінансування державних соціальних виплат, у тому числі тих, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також у зазначеному листі вказано, що Департамент було відключено від усіх державних сервісів і програм нарахування та виплати державних допомог. Доступу до фізичних носіїв інформації (в тому числі щодо нарахування та виплат за рішенням судів) теж немає, оскільки будівлю департаменту знищено разом із серверними приміщеннями та архівними даними.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що на дату винесення постанови про накладення штрафу на позивача відповідач був обізнаний про наведені Департаментом причини невиконання судового рішення та був зобов`язаний надати їм оцінку.

Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, єдиною зазначеною в ній підставою для накладення штрафу є формулювання: «Самостійно рішення боржником не виконано».

Колегія суддів констатує, що оскаржувана постанова про накладення штрафу не містить відомостей про перевірку виконавцем викладених у листі від 21.08.2025 обставин, оцінки їх об`єктивності та впливу на можливість виконання позивачем судового рішення, а також мотивів, з яких державний виконавець визнав наведені причини неповажними.

Матеріали справи не містять доказів того, що перед накладенням штрафу державний виконавець витребовував у позивача додаткові відомості або документи, перевіряв наявність у Департаменту доступу до відповідних інформаційних систем, з`ясовував повноваження органів, які після окупації міста Маріуполя здійснювали нарахування та виплату державних соціальних допомог, або перевіряв можливість виконання рішення за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902.

Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження також не містять інформації про проведення державним виконавцем відповідної перевірки.

Отже, державний виконавець фактично ототожнив факт невиконання рішення з його невиконанням без поважних причин, що суперечить положенням ст. 63 Закону № 1404-VIII.

При цьому суд не ставить під сумнів обов`язковість виконання виконавчого документу та не звільняє позивача від обов`язку його виконати, однак зауважує, що обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем встановлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.

Відсутність виконання рішення та наявність підстав для накладення штрафу за невиконання рішення суду не є тотожними поняттями.

Підставою для застосування штрафу є не просто невиконання боржником рішення суду, а його невиконання без поважних причин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач не довів установлення державним виконавцем відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не підтвердив проведення належної перевірки повідомлених боржником обставин та не обґрунтував наявності всіх передбачених статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII умов для накладення штрафу.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року по справі № 520/19464/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.06.2026 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 78873537.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 24.09.2026.