Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №480/7044/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 480/7044/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, повний текст складено 29.07.26 по справі № 480/7044/25

за позовом ОСОБА_1

до Сумської обласної прокуратури

про стягнення заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просить суд стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 у розмірі 46850,76 грн (сорок шість тисяч вісімсот п`ятдесят гривень сімдесят шість копійок).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Законом №2352-ІХ від 01.07.2022, яким були внесені зміни до КЗпП, у статті 117 законодавець лише встановив максимальну межу періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку 6 місяцями, однак, у цій редакції норми КЗпП відсутнє положення, яке б забороняло працівникові при триваючому правопорушенні збоку роботодавця більше одного разу вимагати притягнення його до відповідальності за цю затримку по день фактичного розрахунку, який мав місце за межами 6-місячного строку. Вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, грошового забезпечення) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Звертає увагу, що з огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Вважає, що суд першої інстанції, ураховуючи, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 є законною та обґрунтованою, зобов`язаний був або задовольнити позов у розмірі, який визначений позивачем, або застосувати (за наявності підстав) критерії, наведені у згаданій вище Великою Палатою постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, та формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, викладену Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Сумська обласна прокуратура подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 без змін. Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у редакції Закону України №2352-IX від 01.07.2022, чинній з 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вказує, що із наведеної норми у чинній редакції вбачається, що законодавець встановив граничний розмір відповідальності роботодавця за весь період невиконання ним обов`язку провести повний розрахунок із звільненим працівником, обмеживши його шістьма місяцями і саме це обмеження, введене Законом №2352-IX, є визначальним для вирішення цього спору. Звертає увагу, що постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №480/6934/23, з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 58173,81 грн, з яких за період з 19.07.2022 по 30.10.2023, тобто за період дії чинної редакції ст.117 КЗпП України, стягнуто 46850,76 грн, розрахованих Верховним Судом виходячи з максимально можливого шестимісячного періоду (132 робочих дні), помножених на середньоденний заробіток позивача у розмірі 354,93 грн. Отже, у справі №480/6934/23 позивачу вже присуджено відшкодування за період дії чинної редакції ст.117 КЗпП України в розмірі, що відповідає граничній шестимісячній межі, встановленій законом. За таких обставин стягнення з відповідача додаткової суми 46850,76 грн за інший шестимісячний відрізок того самого прострочення з 01.05.2024 по 31.10.2024 призвело б до покладення на Сумську обласну прокуратуру відповідальності в обсязі, що перевищує встановлену законом межу, а це суперечить прямому припису ч.1 ст.117 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом керівника Сумської обласної прокуратури № 405к від 19.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 22.10.2021.

Проте при звільненні з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

У подальшому рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 по справі № 480/6934/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на підставі наказу керівника Сумської обласної прокуратури від 19.10.2021 №405к вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що становить 7631,00 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі №480/6934/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 по справі №480/6934/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні – скасовано. Прийнято нову постанову, якою у цій частині адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5 328 (п`ять тисяч триста двадцять вісім) гривень 49 (сорок дев`ять) копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні – відмовлено. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі № 480/6934/23 залишено без змін.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №480/6934/23 постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №480/6934/23 – змінено, доповнивши її мотивувальну частину мотивами цієї постанови. Абзац 4 резолютивної частини постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №480/6934/23 викладено у такій редакції: «Стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 58173 (п`ятдесят вісім тисяч сто сімдесят три) гривні 81 (вісімдесят одна) копійка, з урахуванням раніше виплачених сум». У іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №480/6934/23 залишено без змін.

Як встановлено із виписки з карткового рахунку позивача, платіжних інструкцій від 21.08.2025 №1048/3, від 21.08.2025 №1048/4, від 21.08.2025 №1048/5, на виконання вищевказаних рішень суду, відповідач 22.08.2025 року виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за затримку виплати вихідної допомоги при звільненні у загальному розмірі 50669,70 грн, з урахуванням утримання військового збору у розмірі 3290,24 грн та податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11844,87 грн.

Вважаючи, що наявні правові підстави для стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 у розмірі 46850,76 грн, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, уже було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, у тому числі за період після 19.07.2022 в межах шести місяців, то стягнення середнього заробітку за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 спричинить притягнення Сумської обласної прокуратури до відповідальності у більшому обсязі, ніж передбачено статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З матеріалів справи, а саме з витягу з наказу керівника Сумської обласної прокуратури № 405к від 19.10.2021 судом встановлено, що позивача звільнено з посади прокурора Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області з 22.10.2021.

При цьому вихідну допомогу при звільненні було перераховано на картковий рахунок позивача 22.08.2025.

Суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі (з 01.05.2024 по 31.10.2024) охоплюється періодом з 19.07.2022 по 21.08.2025, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

При цьому, як було встановлено вище, позивач раніше уже звертався до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Так, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024, зміненою постановою КАС ВС від 24.06.2025 по справі №480/6934/23, стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 58 173 (п`ятдесят вісім тисяч сто сімдесят три) гривні 81 (вісімдесят одна) копійка, з урахуванням раніше виплачених сум.

У постанові від 24.06.2025 по справі № 480/6934/23 КАС ВС дійшов висновку, що за період з 19.07.2022 до 30.10.2023 на користь позивача слід стягнути 46850 грн 76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованого як 354,93 (середньоденний заробіток) х 132 робочі дні (за 6 місяців).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні вже реалізував у справі № 480/6934/23 за його позовом до Сумської обласної прокуратури.

Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, уже було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, у тому числі за період після 19.07.2022 в межах шести місяців, то стягнення середнього заробітку за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 спричинить притягнення Сумської обласної прокуратури до відповідальності у більшому обсязі, ніж передбачено статтею 117 КЗпП України.

Апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, а також на постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі № 804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19 та від 19.05.2022 у справі №1640/3365/18, в яких зазначено, що обов`язок роботодавця відшкодувати працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не припиняється ухваленням судового рішення, а триває до дня фактичного розрахунку.

Проте наведені правові позиції сформульовані Верховним Судом до набрання чинності Законом №2352-IX та стосуються редакції статті 117 КЗпП України, яка не містила жодного обмеження строку, за який нараховується середній заробіток за час затримки розрахунку.

Саме відсутністю такого обмеження й зумовлений висновок про те, що обов`язок роботодавця відшкодувати завдані працівникові майнові втрати не припиняється судовим рішенням.

Із набранням же чинності Законом №2352-IX законодавець прямо обмежив розмір відповідальності роботодавця шістьма місяцями, тобто врахував і усунув саме ту обставину, на яку спирався Верховний Суд у наведених вище постановах.

За таких умов застосування правових висновків, сформульованих щодо попередньої редакції норми, до спірних правовідносин, які виникли в період дії нової редакції є помилковим, оскільки нівелює мету законодавчих змін.

Не є релевантним до спірних правовідносин і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 28.03.2025 у справі №360/572/21, оскільки предметом розгляду в зазначеній справі було питання про наявність підстав для стягнення вихідної допомоги за наявності судового рішення про скасування наказу про звільнення, а не питання про повторне стягнення відшкодування за статтею 117 КЗпП України в межах встановленого законом шестимісячного обмеження.

Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, на яку посилався і суд першої інстанції, то вона підтверджує компенсаційну природу відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та можливість застосування судом принципу пропорційності при визначенні його розміру.

Зазначена правова позиція не спростовує, а підтверджує правильність висновку суду першої інстанції, оскільки за наявності встановленого законом граничного, шестимісячного за обсягом розміру відшкодування, повторне стягнення в межах того самого періоду регулювання суперечило б саме компенсаційній, а не каральній меті цієї норми та принципу пропорційності.

Безпідставними є й доводи апелянта про порушення судом першої інстанції частини 2 статті 9 КАС України внаслідок виходу за межі позовних вимог.

Суд першої інстанції не змінював предмет позову, не присуджував позивачу інших сум і не застосовував іншого способу захисту, ніж заявлений та не виходив за межі заявленого позивачем періоду з 01.05.2024 по 31.10.2024 при вирішенні питання про задоволення чи відмову в позові.

Поділ судом першої інстанції загального періоду затримки розрахунку на періоди до і після набрання чинності Законом №2352-IX є складовою обов`язку суду визначити зміст спірних правовідносин та застосовну норму права.

Такий аналіз є необхідний, оскільки період прострочення відповідача частково регулювався різними редакціями однієї і тієї самої статті, а відтак не може розцінюватися як вихід за межі позовних вимог у розумінні статті 9 КАС України.

Необґрунтованим є довід апелянта про те, що проведення відповідачем повного розрахунку лише 22.08.2025 свідчить про наявність неохопленого відповідальністю роботодавця періоду з 31.10.2023 по 22.08.2025 та, відповідно, є підставою для стягнення середнього заробітку за період з 01.05.2024 по 31.10.2024.

Предметом спору в цій справі є не момент фактичного проведення розрахунку, а гранично допустимий законом розмір відповідальності роботодавця за період дії чинної редакції статті 117 КЗпП України.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Відтак, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 по справі № 480/7044/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко