Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №591/1652/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р.Справа № 591/1652/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Клименко А.Я., вул. Академічна, 13, м. Суми, Сумська, 40030, повний текст складено 15.07.26 року по справі №591/1652/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

треті особи Відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції , Департамент патрульної поліції

про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, 3-х осіб: відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції, Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд скасувати постанову серії ЕНА №6634357 від 08.02.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративного стягнення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121-3 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 грн. та закрити провадження по справі.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову серії ЕНА № 6634357 від 08.02.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Герасима Кондратьєва, 23, ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Герасима Кондратьєва, 23, ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму штрафу, сплаченого згідно квитанції № 81607855 від 08.02.2026 року в сумі 1190,00 (тисяча сто дев`яносто) гривень 00 копійок.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Герасима Кондратьєва, 23, ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу сумі 4000,00 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що наявні матеріали однозначно підтверджують факт наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, а отже постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6634357 від 08.02.2026 прийнята законно та обґрунтовано.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує доводи викладені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 08 лютого 2026 року поліцейським відділу поліції № 4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області сержантом поліції Трофименко Максимом Вікторовичем прийнято постанову серії ЕНА №6634357 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн.

Відповідно до оскаржуваної постанови суть правопорушення полягає у тому, що 08 лютого 2026 року о 19:27 по вул. Центральна в селищі Степанівка Сумського району водій керував транспортним засобом керував транспортним засобом в темну пору доби із неосвітленим заднім номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 метрів, чим порушив п. 2.9.в. ПДР – керування водієм транспортним засобом з номерним знаком, закритим іншим предметом чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знаку з відстані двадцяти метрів, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, порушення зафіксовано на нагрудний відеореєстратор ГПУ 2937.

Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження постанови за статтею 289 КУпАП позивачу роз`яснено, копію постанови вручено, про свідчить власноручний підпис ОСОБА_1 в оскаржуваній постанові.

Як вбачається з квитанції № 81607855 від 08.02.2026 року, ОСОБА_1 було сплачено штраф в сумі 1190,00 грн. на місці зупинки.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся із позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова винесена без належного з`ясування усіх обставин справи, за недоведеності складу адміністративного правопорушення та з істотним порушенням процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух” встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.

Відповідно до п.п. 2.9 «в» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Згідно з ч. 1 ст. 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» (станом на час виникнення спірних правовідносин) поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.

Із спірної постанови вбачається, що 08 лютого 2026 року о 19:27 по вул. Центральна в селищі Степанівка Сумського району водій керував транспортним засобом керував транспортним засобом в темну пору доби із неосвітленим заднім номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 метрів, чим порушив п. 2.9.в. ПДР – керування водієм транспортним засобом з номерним знаком, закритим іншим предметом чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знаку з відстані двадцяти метрів, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Факт керування ОСОБА_1 автомобілем в ході судового розгляду не оскаржувався та підтверджується матеріалами справи.

Суб?єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.121-3 КУпАП, характеризується виною у формі умислу. Тобто, для притягнення особи до відповідальності уповноважений орган повинен довести, що водій усвідомлював факт керування транспортним засобом із несправним освітленням номерного знаку та свідомо продовжував рух.

Разом із тим, як убачається зі змісту самої постанови, позивачу фактично ставиться у вину не відсутність освітлення номерного знаку як умисне діяння, а те, що водій керував транспортним засобом з номерним знаком, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дає можливості чітко визначити символи на відстані двадцяти метрів.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на відсутність і відповідних замірів, які підтверджують порушення позивачем вимог, встановлених пунктом 2.9. «в» ПДР України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Таким чином оскаржувана постанова містить неточності формування звинувачення.

Відповідач з посиланням на відеозапис як доказ з відеореєстратора зазначає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП України підтверджено в повному обсязі.

Судом досліджений відеозаписи з якого вбачається, що транспортний засіб позивача стоїть на узбіччі, на номерний знак направлено світло патрульного автомобіля, номерний знак не забруднений та не закритий сторонніми предметами, символи номерного знаку видно. Після зауваження працівника поліції про несправність підсвітки номерного заднього номерного знаку водій одразу усунув несправність, при цьому зазначив, що під час виїзду все працювало справно. Крім того, матеріали відеофіксації не містять беззаперечних доказів наявності у діях водія умислу на приховування номерного знаку чи керування автомобілем із завідомо неосвітленим знаком, що є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за вказаною статтею.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідачем не надано суду належних доказів щодо наявності вини у діях ОСОБА_1 , який перед виїздом перевірив та впевнився у технічній справності свого автомобіля, що не було спростовано відповідачем.

Усі обставини ґрунтуються виключно на припущеннях інспекторів і будь-яких доказів умисних дій відповідачем у вчинені правопорушення надано не було. За таких умов відсутність доказів не може тлумачитись на користь органу, що склав постанову, а сама постанова не може розглядатись як доказ вини. Це свідчить про необґрунтованість і незаконність винесеного рішення та підтверджує наявність підстав для його скасування.

У справі відсутні будь-які докази, які б з урахуванням пояснень позивача, про те що перед виїздом він перевіряв освітлення, підтверджували вину позивача у вчинені порушення, що є обов`язковою умовою для притягнення до адміністративної відповідальності. В разі виникнення несправності освітлення номера під час руху, водій про це об`єктивно міг не знати, а доказів про наявність умислу на приховування номерного знаку матеріали справи не містять.

Отже, факту скоєння позивачем 08.02.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП не підтверджено належними та допустимими доказами, а усі зазначені вище обставини свідчать про відсутність у діях позивача відповідного складу правопорушення станом на момент складення спірної постанови.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена відсутність підтвердження належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем 08.02.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121-3 КУпАП, а зазначені вище обставини свідчать про відсутність у діях позивача відповідного складу правопорушення станом на момент складення спірної постанови, отже постанова серії ЕНА № 6634357 від 08.02.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат: суми сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору у розмірі 532,48 грн. (зворот а.с. 15) та копію договору № 2026-02-10 від 10.02.2026 про надання правничої допомоги, з зазначенням суми договору.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, "Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів податкового органу щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відзив на позовну заяву не утримує."

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21.

Колегія суддів зазначає, що відсутність детального опису робіт у цій справі не заважає встановленню факту отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, оскільки обсяг наданих послуг та їх реальність підтверджується матеріалами справи, оскільки представником позивача складені та підписані такі документи: позовна заява з додатками, заява про судові витрати в суді першої інстанції з додатками, всі копії документів завірені представником позивача з дотриманням положень статті 94 КАС України.

Відтак, відсутність детального опису виконаних робіт із зазначенням часу розрахунку таких робіт, не слід вважати достатньою підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Таким чином, враховуючи ціну позову, обставини цієї справи та надані позивачем докази в їх сукупності та, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 4000 грн.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06.07.2026 по справі №591/1652/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич