Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №577/3445/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р.Справа № 577/3445/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Буток Т.А., повний текст складено 14.08.26 року по справі № 577/3445/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Конотопського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до Конотопського ВП ГУНП в Сумської області, в якому просила скасувати постанову серії ГВА № 708095 від 13.06.2026 за ст. 183 КУпАП, закрити провадження у справі

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.07.2026 замінено первісного відповідача Конотопський районний відділ Головного управління Національної поліції в Сумській області на належного відповідача Головне управління Національної поліції в Сумській області.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2026 адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ГВА № 708095 від 13.06.2026, якою ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 (вісімсот п`ятдесят, 00) грн. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ст.183 КУпАП закрито. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 665 грн. 60 коп..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2026 та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач здійснила виклик на спеціальну лінію 102 та повідомила про факт вчинення домашнього насильства відносно неї. Прибувши на місці події, нарядом поліції встановлено, що факт домашнього насильства відносно ОСОБА_1 не підтвердився, що підтверджує відеозапис, який додано до відзиву. Вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП винесена з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, просила суд відмовити Головному управлінню Національної поліції в Сумській області, рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2026 залишити без змін.

Відповідач підтримав апеляційну скаргу, у своїх поясненнях покладався на викладені в ній доводи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, заслухавши думку сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 13.06.2026 року інспектором СПДП ВП Конотопського РВП ГУ НП в Сумській області було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ГВА № 708095, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП і з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп.

Зі змісту постанови слідує, що ОСОБА_1 13.06.2026 року біля 11 год. 44 хв., перебуваючи в с. Підлипне м. Конотоп Сумської області, вул. Миру, 20, повідомила про факт вчинення домашнього насильства відносно неї, у зв`язку з чим зробила неправдивий виклик на спец лінію 102, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183 КУпАП, на останню накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн. 00 коп.

Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення серії ГВА №708095 від 13.06.2026 за твердженням відповідача відбулося через допущене позивачем вчинення завідомо неправдивого виклику спецслужб поліції та повідомлення про подію, якої насправді не було.

Статтею 183 КУпАП передбачено, що завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія судів зауважує, що диспозиція ст.183 КУпАП передбачає об`єктивну сторону правопорушення – виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає жодної необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статті 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 513/899/16-а.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Зі змісту адміністративного позову слідує, що 13.06.2026 року ОСОБА_1 перебувала у стресовій ситуації, оскільки вважала, що порушуються права її сина з боку батька, а також, що на неї був здійснений сильний психологічний тиск, були погрози фізичного характеру. Позивач зауважує, що її виклик на спецлінію « 102» був викликаний тривогою та бажання захистити права малолітнього сина.

На переконання колегії суддів відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження того, що уповноваженими посадовими особами перед винесенням відносно позивача постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності було перевірено та надано оцінку усім обставинам, які зумовили позивача зателефонувати на лінію « 102».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з`ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення представником відповідача разом із відзивом на позовну заяву на адресу суду першої інстанції надіслано відеозапис.

Колегія суддів зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото, аудіо або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення не лише у випадку фіксації правопорушення, здійсненої у автоматичному режимі, а й у інших випадках, чого в даному випадку поліцейським, при складенні постанови не зроблено.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

В оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на технічний засіб, на який здійснено фіксування вказаного правопорушення. Відомості про те, що до оскаржуваної постанови додається відеозапис також відсутні. Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП суду відповідачем не надано.

Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що інспектор, не перевірив та не надав оцінку обставинам, які зумовили позивача зателефонувати на спеціальну лінію «102» та притягнув її до адміністративної відповідальності.

Так, ст.1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про запобігання та протидію домашнє насильство " до повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать: 1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них; 2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашнього насильства, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України; 3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; 4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників.

Відповідно до пункту 2 частини першої ст. 10 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству", пункту 18 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (зі змінами), Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (зі змінами), з метою запобігання та протидії домашньому насильству затверджено Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2019 року № 369/180 (далі - Порядок № 369/180).

Так, зокрема, відповідно до п.п. 1, 2 розділу ІІ Порядку № 369/180 оцінка ризиків проводиться за факторами небезпеки/ризиків щодо вчинення домашнього насильства, передбачених у формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства згідно з додатком до цього Порядку, шляхом спілкування/бесіди з постраждалою від такого насильства особою або її представником, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

За результатами заповнення форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства поліцейський уповноваженого підрозділу поліції визначає рівень небезпеки, який ураховується під час винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника, вжиття інших заходів для припинення такого насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, надання допомоги постраждалим особам.

Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов`язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин у даній адміністративній справі, дії позивача щодо повідомлення на спецлінію « 102» Національної поліції з приводу домашнього насильства, не можуть бути кваліфіковані як завідомо неправдиве повідомлення (виклик) поліції, і відповідно, не можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП.

З огляду на надані пояснення позивачем, досліджені докази, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, оскільки позивач, маючи побоювання, щодо психологічного тиску на неї та її дитину, мала правомірні очікування щодо отримання у цій ситуації допомоги від працівників поліції, і такий виклик працівників поліції не можна розцінювати як завідомо неправдивий.

Будь-яких доказів наявності прямого умислу в діяннях позивача, як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, до матеріалів справи представником відповідача не надано та під час розгляду справи судом не встановлено.

При цьому, як зазначалось вище, сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не дає підстав стверджувати про вчинення позивачем інкримінованого їй правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ГВА №708095 від 13 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП слід скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі

Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2026 по справі № 577/3445/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 24.09.2026 року