Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №440/11993/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 440/11993/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 07.07.26 по справі № 440/11993/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 06.06.2011 по 30.04.2021;

зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 06.06.2011 по 30.04.2021 у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради";

зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням періоду з 06.06.2011 по 30.04.2021, зарахованого до стажу відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням проведених виплат;

під час ухвалення рішення суду у справі зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області подати звіт про виконання судового рішення у 10-денний строк з дня набрання ним законної сили.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є пенсіонером та з 26.01.2021 їй призначено пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-ІV). Позивач зазначила, що з 06.06.2011 по 30.04.2021 вона працювала у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської міської ради", а у липні 2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії із урахуванням стажу роботи у закладах з надання психіатричної допомоги у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку, чим порушив право ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) частково задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 06.06.2011 по 30.04.2021.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 06.06.2011 по 30.04.2021 у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" та здійснити з 01.08.2025 перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням періоду з 06.06.2011 по 30.04.2021, зарахованого до стажу відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за вирахуванням фактично сплачених коштів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 440/11993/25 протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 та винести рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відсутні підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки в даному випадку, справа ще перебуває на розгляді, а рішення, винесене судом по суті справи не набрало законної сили, тому заява про встановлення судового контролю є недопустимою і неправомірною на даній стадії процесу. Також вказує, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до частини 2 статті 114 Закону України № 1058-ІV з 26.02.2021. Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу тривалістю 25 років 07 місяців 23 дні (враховано по 30.04.2021). Страховий стаж за період роботи на посадах молодшої медсестри палатної Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні імені О.Ф.Мальцева (з 26.12.2018 - Комунальне підприємство “Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня імені О.Ф.Мальцева Полтавської обласної ради”, з 22.05.2020 Комунальне підприємство “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”) з 06.06.2011 по 30.04.2021 обчислено з урахуванням норм частини 2, 3 статті 24 Закону в одинарному розмірі. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Отже, підстави для перерахунку пенсії із врахуванням стажу роботи після 01.01.2004 в подвійному розмірі відсутні. 18.07.2025 до ГУ ПФУ в Полтавській області надійшло звернення позивача з приводу пільгового обчислення страхового стажу за період з 06.06.2011 по 30.04.2021, зареєстроване в Управлінні за № 12307/Д-1600-25 від 24.07.2025. 20.08.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області на вказану заяву надано відповідь за № 13697-12307/Д-02/8-1600/25 5 від 20.08.2025 в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян".

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 відповідно до Закон України № 1058-IV.

18.07.2025 позивачем подано до ГУ ПФУ в Полтавській області, у якій просила, зокрема, зарахувати період роботи з 06.06.2011 по 30.04.2021 у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської міської ради" до стажу роботи для обчислення пенсії у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вказаних періодів, з моменту призначення пенсії, з урахуванням проведених виплат .

Відповідач у листі від 20.08.2025 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку пенсії, оскільки з 01.01.2004 згідно статті 24 Закону України № 1058-ІV страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку, внаслідок чого підстав для застосування норм статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" немає.

Позивач не погоджуючись з вказаним, звернулась до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-ІV період роботи у психіатричних закладах охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі. Передбачене статтею 60 Закону України №1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону України № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. А тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова ГУ ПФУ в Полтавській області у зарахуванні періоду роботи позивачки з 06.06.2011 по 30.04.2021 у Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської міської ради" до стажу роботи для обчислення пенсії у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є неправомірною. Також судом враховано, що позивач не оскаржила рішення про призначення їй пенсії за віком з урахуванням стажу роботи в одинарному розмірі. Із заявою про перерахунок пенсії за віком позивачка звернулась 18.07.2025, яка отримана пенсійним органом 24.07.2025, а тому суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії з 01.08.2025.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

За Преамбулою Закону України № 1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов`язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, пунктом 7 частини першої статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 26 Закону України № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.

Частиною 2 статті 24 Закону України № 1058-ІV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Стаття 62 Закону України № 1788-XII встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).

Судом встановлено, що позивач працювала в КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” у період з 06.06.2011 по 30.04.2021.

На підтвердження вказаного позивачем додано трудову книжку серії НОМЕР_1 та довідку КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” від 20.01.2021 №29.

Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 29 від 20.01.2021, КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання” психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” і за період з 06.06.2011 (наказ №83-к від 03.06.2011) виконувала обслуговування психічно хворих, до інших робіт не залучалась за професією, посадою молодша медсестра палатна 2а відділення, що передбачена Списком № 2 розділ XXIV “Охорона здоров`я та соціальна допомога” (у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини — молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині) - підстава Постанова КМ України № 461 від 24.06.2016 за період з 06.06.2011 по 31.12.2020 - 9 років 6 місяців 26 днів; підстава для видачі первинні документи, а саме: особова картка форма № П-2, накази з особового складу, особові рахунки по нарахуванню заробітної плати за 2011-2020 роки. Робота в психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу у подвійному розмірі на підстав Закону України “Про внесення змін до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1110-ІV від 10.07.2003.

Вимогами частини четвертої статті 24 Закону України № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV визначено, що положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту “е” ст. 55 Закону України № 1788-XII (в редакції, чинній на час призначення пенсії) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років.

Водночас, згідно зі статтею 60 Закону України № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 22.02.2000 № 1489-III “Про психіатричну допомогу” (далі – Закон України № 1489-III) заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги; фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

У примітці 2 Переліку № 909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Згідно з Переліком закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 28.10.2002 № 385, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, до закладів охорони здоров`я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.

Таким чином, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України № 1788-XII, не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 24 Закону України № 1058-IV та ст. 60 Закону України № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, від 11.02.2025 у справі № 420/8637/24 які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування.

Суд апеляційної інстанції враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України № 1058-IV та Законом України № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України №1058-IV.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України № 1788-ХІІ, то він мав би виключити з останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.

Отже, із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду з 06.06.2011 по 30.04.2021 у подвійному розмірі.

Щодо вимоги позивачки про встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382 – 382-3 КАС України.

За приписами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Частиною 4 статті 382-1 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Водночас суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Колегія суддів звертає увагу, що саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані.

У зв`язку з викладеним, враховуючи, що заява позивача про встановлення судового контролю подана не пізніше ніж тридцять днів після відкриття провадження та відповідні процесуальні дії є диспозитивним правом суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов`язку подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 по справі № 440/11993/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий