Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №520/19097/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №520/19097/26

Суддя: Подобайло З.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 520/19097/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., повний текст складено 27.07.26 по справі № 520/19097/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд :

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020 та 2021;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення службового розслідування обставин травмування позивача, отриманого 17.10.2023 під час проведення навчань на полігоні, та щодо невидачі позивачу довідки про обставини травми за наслідками такого травмування;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування обставин травмування позивача, отриманого 17.10.2023, та видати позивачу довідку про обставини травми за результатами такого розслідування;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020 та 2021 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 (календарної та пільгової) станом на дату звільнення 12.03.2024 з урахуванням усіх періодів безпосередньої участі у бойових діях/заходах з забезпечення національної безпеки і оборони, та за результатами такого перерахунку здійснити перерахунок і виплату грошової компенсації за відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших виплат, розмір яких залежить від вислуги років;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату всіх належних позивачу сум, зазначених у пунктах 5 та 6 цієї позовної заяви, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму, посадових окладів та інших складових грошового забезпечення, чинних на момент фактичної виплати, а не на момент звільнення позивача 12.03.2024;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити індексацію грошового забезпечення позивача за весь період проходження ним військової служби з 27.04.2019 по 12.03.2024 відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, в частині складових грошового забезпечення, що не мають разового характеру, та виплатити відповідну суму донарахованої індексації;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III — в частині тих виплат, які за своєю правовою природою не мають разового характеру;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 після проведення перерахунку вислуги років та здійснення перерахунку і виплати всіх належних позивачу компенсацій, допомог та інших виплат — оформити та надіслати на поштову адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) новий (виправлений) витяг з наказу про звільнення позивача, що відображає остаточно перерахований розмір вислуги років (календарної та пільгової) та повний перелік і розмір усіх нарахованих і виплачених компенсацій, допомог та інших виплат;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму недоотриманих виплат, розмір якої буде уточнено після отримання витребуваних судом доказів.

06.07.2026 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, та просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки як батьку дитини з інвалідністю за 2023 та 2024 роки;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260, за весь час стаціонарного лікування у зв`язку з пораненнями (контузією) від 03.10.2022 та вогнепальними осколковими пораненнями від 01.09.2023, а також у зв`язку з травмуванням 17.10.2023, включаючи період з 18.10.2023 по 30.10.2023, розмір якої підлягає уточненню за результатами дослідження витребуваних судом доказів;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неоформлення та неподання документів, необхідних для призначення ОСОБА_1 одноразової страхової виплати за обов`язковим державним страхуванням життя і здоров`я військовослужбовців у зв`язку з пораненнями від 03.10.2022 та 01.09.2023 — у разі встановлення судом факту такої бездіяльності за результатами дослідження витребуваних доказів;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 оформити та подати документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 одноразової страхової виплати за обов`язковим державним страхуванням життя і здоров`я військовослужбовців у зв`язку з пораненнями від 03.10.2022 та 01.09.2023, якщо такі документи не подавались раніше

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неподання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) та інших відзнак «За поранення» та захист батьківщини у зв`язку з пораненнями, отриманими 03.10.2022 та 01.09.2023 — у разі встановлення судом факту такої бездіяльності за результатами дослідження витребуваних доказів;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути питання щодо підготовки та подання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) «За поранення» та інші відзнаки у зв`язку з пораненнями та захистом батьківщини від 03.10.2022 та 01.09.2023, та за результатами розгляду вчинити відповідні дії, передбачені порядком нагородження.

Також 06.07.2026 позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:

Уточнити редакцію пункту 9 позовних вимог позовної заяви від 02.07.2026, виклавши його в такій редакції:

« 9. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III — в частині тих виплат, які за своєю правовою природою не мають разового характеру, за весь період з дня виникнення заборгованості (не пізніше 13.03.2024 — дня, наступного за днем звільнення позивача) по день фактичного проведення повного розрахунку включно, без обмеження цього періоду шістьма місяцями, встановленими статтею 117 Кодексу законів про працю України для окремої вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.»

Також 06.07.2026 позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд доповнити позовні вимоги позовної заяви від 02.07.2026 наступними пунктами:

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки як батьку дитини з інвалідністю за 2023 та 2024 роки;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неподання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) «За поранення» у зв`язку з пораненнями, отриманими 03.10.2022 та 01.09.2023 — у разі встановлення судом факту такої бездіяльності за результатами дослідження витребуваних доказів;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути питання щодо підготовки та подання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) «За поранення» у зв`язку з пораненнями від 03.10.2022 та 01.09.2023, та за результатами розгляду вчинити відповідні дії, передбачені порядком нагородження;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення (12.03.2024) всіх належних йому сум грошового забезпечення, компенсацій, допомог та інших виплат, передбачених законодавством України;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, починаючи з 13.03.2024 по день фактичного проведення повного розрахунку, але не більш як за шість місяців, розмір якого підлягає уточненню за результатами дослідження судом витребуваних доказів.

Уточнити редакцію пункту 9 позовних вимог позовної заяви від 02.07.2026, виклавши його в такій редакції:

« 9. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III — в частині тих виплат, які за своєю правовою природою не мають разового характеру, за весь період з дня виникнення заборгованості (не пізніше 13.03.2024) по день фактичного проведення повного розрахунку включно, без обмеження цього періоду шістьма місяцями, встановленими статтею 117 КЗпП для вимоги, викладеної у пункті 22 цієї заяви.»

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути питання щодо підготовки та подання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) «За поранення» у зв`язку з пораненнями від 03.10.2022 та 01.09.2023, та за результатами розгляду вчинити відповідні дії, передбачені порядком нагородження;

стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі витрати на проведення судової економічної експертизи, призначеної судом за клопотанням Позивача, — а в разі попередньої оплати вартості експертизи за рахунок держбюджету у зв`язку із звільненням Позивача від відповідних судових витрат — стягнути відповідну суму з Військової частини НОМЕР_2 в дохід держави відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Уточнити редакцію пункту 9 позовних вимог позовної заяви від 02.07.2026, виклавши його в такій редакції:

« 9. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III — в частині тих виплат, які за своєю правовою природою не мають разового характеру, за весь період з дня виникнення заборгованості (не пізніше 13.03.2024) по день фактичного проведення повного розрахунку включно, без обмеження цього періоду шістьма місяцями, встановленими статтею 117 КЗпП для вимоги, викладеної у пункті 22 цієї заяви.»

Також 06.07.2026 позивачем надано заяву про уточнення (збільшення позовних вимог), відповідно до якої просить доповнити позовні вимоги позовної заяви від 02.07.2026 наступними пунктами:

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості невиданого речового майна за весь період проходження військової служби — з урахуванням (заліком) виплати у розмірі 37 236,75 грн, здійсненої 17.06.2024, — розмір остаточної вимоги підлягає уточненню за результатами дослідження витребуваних судом доказів та висновку судової економічної експертизи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути питання щодо підготовки та подання документів на нагородження ОСОБА_1 державною відомчою заохочувальною відзнакою (медаллю) «За поранення» у зв`язку з пораненнями від 03.10.2022 та 01.09.2023, та за результатами розгляду вчинити відповідні дії, передбачені порядком нагородження;

Уточнити редакцію пункту 9 позовних вимог позовної заяви від 02.07.2026, виклавши його в такій редакції:

« 9. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III — в частині тих виплат, які за своєю правовою природою не мають разового характеру, за весь період з дня виникнення заборгованості (не пізніше 13.03.2024) по день фактичного проведення повного розрахунку включно, без обмеження цього періоду шістьма місяцями, встановленими статтею 117 КЗпП для вимоги, викладеної у пункті 22 цієї заяви.»

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

На виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 позивачем надано заяву, в якій зазначає, що позивач не мав самостійного доступу до документів, що перебувають у розпорядженні відповідача (накази щодо відпусток за весь період служби, грошовий та речовий атестати, послужний список (Форма № 7), відомості про додаткову винагороду, відомості щодо права на одноразову грошову допомогу при звільненні). Витяг з наказу від 11.03.2024 № 72, отриманий позивачем при звільненні, містив лише часткову інформацію та не розкривав повного обсягу порушень з боку відповідача, зокрема щодо неправильного обчислення пільгової вислуги років, що встановлено лише шляхом порівняння з довідкою № 447 про безпосередню участь у бойових діях. Обсяг та характер порушених прав позивача, таким чином, міг бути остаточно усвідомлений лише після зіставлення декількох документів, отримання яких вимагало часу. Позивач, будучи особою з числа учасників бойових дій, яка зазнала поранення (контузії) 03.10.2022 та вогнепальних осколкових поранень 01.09.2023, а також травмування 17.10.2023, протягом періоду після звільнення з військової служби (12.03.2024) та до моменту звернення до суду проходив і продовжує проходити тривале медичне обстеження та лікування наслідків зазначених поранень, що підтверджується медичною документацією, наданою до позовної заяви. Підставою звільнення позивача з військової служби стало виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років (підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Необхідність постійного догляду за дитиною з інвалідністю, супроводу на медичні обстеження та процедури, об`єктивно ускладнювала можливість Позивача своєчасно зібрати необхідні докази та звернутися до суду в межах загального строку. Крім того, позивач перебуває на лікуванні у зв`язку з психічними розладами, що виникли внаслідок перенесених бойових травм (за наявною медичною документацією — діагнози, що включають розлади адаптації та посттравматичні стани).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду залишено без задоволення. Визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 . Позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що станом на момент звільнення (12.03.2024) та станом на момент подання цієї скарги Військова частина НОМЕР_1 так і не видала апелянту грошовий атестат з повним розрахунком нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення за весь період проходження служби. Отриманий апелянтом при звільненні витяг з наказу від 11.03.2024 № 72 не є грошовим атестатом та не містить деталізації нарахованих і виплачених сум, що прямо визнано самим судом першої інстанції в оскаржуваній Ухвалі. Саме відсутність цього документа й обумовила необхідність звернення апелянта до суду з клопотанням про витребування доказів у відповідача та призначення судової економічної експертизи для встановлення дійсного розміру заборгованості. Також зазначає, що суд неправомірно застосував єдиний тримісячний строк до всіх 23 пунктів позовних вимог, не розмежувавши правовідносини, різні за своєю природою. Позовні вимоги апелянта об`єднують вимоги різної правової природи: (1) вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, компенсацій за відпустки, матеріальної допомоги, індексації та компенсації втрати доходів (пункти 1-2, 5-9, 13¬15, 21-22), а також (2) вимоги немайнового характеру та вимоги, що не пов`язані з оплатою праці: щодо проведення службового розслідування обставин травмування та видачі довідки про його обставини (пункти 3-4), щодо оформлення та подання документів для одноразової страхової виплати за державним страхуванням (пункти 16-17), щодо компенсації вартості невиданого речового майна (пункт 18), щодо подання документів на нагородження відзнакою «За поранення» (пункти 19-20). Суд застосував тримісячний строк за частиною першою статті 233 КЗпП України до позову в цілому, тоді як ця норма регулює виключно спори щодо оплати праці (грошового забезпечення) і не поширюється на вимоги про службове розслідування, видачу довідок, оформлення документів на страхову виплату чи нагороду, компенсацію речового майна. До таких вимог підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, який на момент подання позову апелянтом не є пропущеним. Вказує, що суд не врахував, що спірні правовідносини є тривалими та охоплюють період як до, так і після 19.07.2022, що вимагало розмежування застосовних строків. Позовні вимоги Апелянта охоплюють період проходження військової служби з 27.04.2019 по 12.03.2024, зокрема вимоги щодо перерахунку вислуги років, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020-2021 роки, індексації грошового забезпечення за весь період служби. Судом застосовано як момент початку відліку строку дату виключення Апелянта зі списків особового складу — 12.03.2024, тобто дату звільнення. Водночас відповідно до тієї ж правової позиції Верховного Суду (справи № 460/21394/23, № 460/7194/24), відлік тримісячного строку не завжди пов`язується з датою звільнення, а повинен обчислюватися з моменту, коли особа фактично отримала грошовий атестат або інший документ, що містить детальну інформацію про нараховані та виплачені суми — оскільки саме з цього моменту особа отримує об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права. Форма такого документа законодавством не встановлена. Також, зазначає, що суд формально відхилив доводи апелянта щодо поважності причин пропуску строку, не дослідивши їх по суті. У поданій на виконання ухвали суду від 07.07.2026 заяві апелянт навів конкретні та документально підтверджені обставини: відсутність самостійного доступу до документів, що перебувають у розпорядженні відповідача (накази щодо відпусток, грошовий та речовий атестати, послужний список форми № 7, відомості про додаткову винагороду); неможливість усвідомлення повного обсягу порушених прав до зіставлення декількох документів; статус особи, яка отримала поранення (контузію) 03.10.2022, вогнепальні осколкові поранення 01.09.2023 та травмування 17.10.2023; проходження тривалого медичного лікування наслідків поранень після звільнення; необхідність постійного догляду за дитиною з інвалідністю як підставу звільнення зі служби; перебування на лікуванні у зв`язку з психічними розладами, що виникли внаслідок бойових травм (розлади адаптації, посттравматичні стани).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Вказує, що апеляційна скарга не містить належного обґрунтування, чому протягом більш ніж двох років після звільнення позивач був об`єктивно позбавлений можливості звернутись до суду або хоча б вчинити дії для з`ясування обсягу своїх прав.

17.09.2026 позивачем подано до суду письмові пояснення на заперечення Військової частини НОМЕР_1 .

17.09.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 подано заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різні види грошового забезпечення за 2023-2024. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2024 № 72 позивача виключено зі списків особового складу з 12.03.2024. Отже, саме з цього моменту позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав. В той же час, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом - 02.07.2026. Так, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем у зазначеному вище клопотанні суду не наведено. Отже, позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку. Отже, судом не встановлено поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 .

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 1 ст. 5 КАС України визначає, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом або іншими законами можуть встановлюватися спеціальні строки для звернення до адміністративного суду. Якщо інше не передбачено, такі строки обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст.122 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)…».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вирішуючи питання застосування указаних правових норм у своєму взаємозв`язку з огляду на набрання чинності Законом України № 2352-ІХ, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 прийшов до висновку, що аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності 19.07.2022 Законом України № 2352-ІХ положення ст. 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Такий правовий підхід застосовано також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.

Окрім викладеного суд касаційної інстанції у згаданій вище постанові у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголосив на тому, що слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 констатувала, що, з урахуванням приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

У контексті зазначеного суд наголошує, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша) та день одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (частина друга).

Колегія суддів зазначає, що належним доказом, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на виплату належного їй розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Разом з тим, дійшовши висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог, суд першої інстанції не з`ясував дату, з якою частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 підкреслив, що він не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

У постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 Верховний Суд дійшов висновку, що означена правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 не суперечить висновку Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2024 № 72 позивача виключено зі списків особового складу з 12.03.2024.

У свою чергу, з огляду на наведене вище правове регулювання, колегія суддів зауважує, що саме дата вручення позивачу грошового атестата вважатиметься подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

При цьому суд апеляційної інстанції підкреслює, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності (постанова Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23).

Разом з тим, як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не було встановлено дату ознайомлення позивача із письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (грошовим атестатом, копія якого в матеріалах справи відсутня, або іншим документом, яким було доведено до позивача фактичні суми нарахувань та виплат за спірний період).

Аналогічне правозастосування наведено Верховним Судом у постанові від 26.05.2026 у справі № 340/5721/25 за подібних правовідносин, в якій вказав наступне: «Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.05.2023 по 31.03.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивачки (якщо так, то в якій формі), та коли позивачка набула документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.04.2024 по 08.04.2024 суд повинен встановити дату одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов`язали початок перебігу цього строку з днем звільнення позивачки та виключення її зі списків особового складу військової частини, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.».

З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду суду першої інстанції слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення, тощо. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом першої інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення у повному обсязі фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення процесуального питання, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що до частини позовних вимог щодо ненарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020 та 2021; здійснити індексацію грошового забезпечення позивача за весь період проходження ним військової служби з 27.04.2019 відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, суд першої інстанції не дослідив належним чином предмет та підстави позову, невірно застосував норми процесуального права, що призвело до помилкового висновку про застосування до всіх заявлених позивних вимог строку передбаченого частиною першою та другою статті 233 КЗпП України.

Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24, здійснюючи розгляд питання поважності причин пропуску строку звернення до суду військовослужбовцями, які проходять військову службу під час дії воєнного стану в Україні, дійшов до правового висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

У цій же постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд сформулював наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.05.2025 у справі № 440/17427/23.

Натомість, колегія суддів зауважує, що виходячи з приписів ч. 1 ст. 123 КАС України, суд першої інстанції мав надати оцінку зазначеним у клопотанні про поновлення строку причинам пропуску строку, зробити висновок щодо їх поважності.

Так в заяві про поновлення строку позивач зазначив, що будучи особою з числа учасників бойових дій, яка зазнала поранення (контузії) 03.10.2022 та вогнепальних осколкових поранень 01.09.2023, а також травмування 17.10.2023, протягом періоду після звільнення з військової служби (12.03.2024) та до моменту звернення до суду проходив і продовжує проходити тривале медичне обстеження та лікування наслідків зазначених поранень, що підтверджується медичною документацією, наданою до позовної заяви та до клопотання про поновлення строку.

Колегія суддів наголошує, що при встановленні можливості визнання поважними причин пропуску строку суд має встановити дійсні обставини, що зумовили таку ситуацію, та належним чином мотивувати своє рішення.

Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву не надав належної оцінки наведеним позивачем обставинам щодо неодноразово залучався до участі у бойових діях, отримання поранень, перебування на лікуванні, що підтверджується відповідними довідками та медичними документами.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За пунктом 1 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви не було з`ясовано всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення цього питання, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача доручити Харківському окружному адміністративному суду при відкритті провадження у справі № 520/19097/26 розглянути раніше подане апелянтом клопотання про витребування доказів у Військової частини НОМЕР_1 та призначення судової економічної експертизи для встановлення дійсного розміру грошового забезпечення, нарахованого та фактично виплаченого ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 320 КАС України, при скасуванні ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, який її розглядав.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Частиною 3 ст. 80 КАС України визначено, що про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

З наведеного слідує, що питання щодо збору доказів, їх належності та допустимості вирішується судом після відкриття провадження у справі, а не під час вирішення судом питання про прийняття позовної заяви.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/19097/26 скасувати.

Справу № 520/19097/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню .

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua