Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №480/1706/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 480/1706/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 10.07.26 по справі № 480/1706/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_2 (Регіональне управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 ")

третя особа Військова частина НОМЕР_1

про визнання протиправними та скасування пунктів наказу

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (Регіональне управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), третя особа – Військова частина НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування»;

- визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування»;

- визнати протиправним та скасувати пункт 50 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування».

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що бойові розпорядження підтверджують належність підстав для виплати додаткової винагороди в підвищеному розмірі. Вказує, що бойовим розпорядженням від 12.10.2022 №675т ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », визначено розгортання основного командного пункту Військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 ; бойовим розпорядженням від 16.10.2022 №715т ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено Військовій частині НОМЕР_1 передній край по рубежах та інші бойові задачі у складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на території Харківської області ХХХХ району, які виконувала Військова частина НОМЕР_1 у період з березня 2023 року по квітень 2024 року у складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та в яких не передбачено організацію та формування другого ешелону оборони, що фундаментально спростовує висновки як внутрішнього аудиту, так і службового розслідування. Стверджує, що бойовими розпорядженнями ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » доручено Військовій частині НОМЕР_1 створити загальновійськовий резерв із залученням особового складу, незадіяного у виконанні бойових (спеціальних) завдань, до загальновійськового резерву із розміщенням його у батальйонному районі оборони, що передбачає виплату додаткової винагороди в підвищеному розмірі 100 тисяч гривень та який був створений бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 №549/ТрО від 15.10.2022. Звертає увагу, що вказані бойові розпорядження достовірно та документально підтверджують правильність нарахування додаткової винагороди за період березень 2023-квітень 2024. Водночас, відповідачем не досліджено та не долучено до матеріалів службового розслідування витяги з БР ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.10.2022 та БР ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 16.10.2022, що не дає можливість надати їм правову оцінку. Натомість, вказані документи передано для дослідження в досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні № 42025142410000009, результати якого будуть мати вирішальне значення для встановлення всіх обставин справи. Ці недоліки спірного службового розслідування залишились поза увагою суду першої інстанції, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи. Зауважує, що аудиторський звіт відсутній в матеріалах спірного службового розслідування та в матеріалах адміністративної справи. Також у матеріалах службового розслідування міститься посилання на аудиторський звіт №535/31/5 від 31.08.2024, який також відсутній. У зв`язку з відсутністю в матеріалах службового розслідування та адміністративної справи аудиторського звіту, як документа, відповідач як суб`єкт владних повноважень не може покликатися на докази, які не були покладені в основу спірного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно, суд не може досліджувати та оцінювати як докази, документи, відсутні в матеріалах справи. Посилається на те, що підписані позивачем накази від 05.04.2024 №197-АД і від 05.05.2024 №277-АД видані на підставі рапортів командирів підрозділів, на виконання бойових розпоряджень із внесенням відповідних записів в журнали бойових дій, що відповідає вимогам пункту 4 розділу ХХХІУ Порядку, затвердженого наказом МОУ №260. При цьому суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки. Наголошує, що судом першої інстанції не було враховано доводи позивача про те, що долучений відповідачем до матеріалів службового розслідування розрахунок переплати не є належним доказом визначення розміру шкоди. Підписані позивачем накази від 05.04.2024 №197-АД і від 05.05.2024 №277-АД на суму виплат на 30 839 999,97 грн та 22 001 333,63 грн відповідно, з них незаконні, на думку відповідача, виплати додаткової винагороди на 10 262 193,49 грн та 6 735 833,43 відповідно. Спірним наказом про результати службового розслідування від 06.02.2026 №26/од позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 1 537 141,48 гривень саме прямої дійсної шкоди (п.5 спірного наказу). Позивач вважає, що не завдав шкоду, у зв`язку з чим не зрозуміло, яким чином відповідачем визначена сума 1 537 141,48 гривень, яку відповідач вважає прямою дійсною шкодою. Зазначає, що відповідачем порушено вимоги ч.2 п.12 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування, яким встановлено, що службове розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 17.01.2025, в якому він клопоче зупинити провадження у справі №480/1706/26 від 10.04.2026 до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні №42025142410000009.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 (третя особа) подала апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на даний час проводиться досудове розслідування, підставою якого стали висновки аудиторського звіту 5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 20.12.2024 №526/34. Вказує, що Військова частина НОМЕР_1 взагалі ніколи не мала два ешелони оборони, що підтверджується бойовими розпорядженням ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.10.2022 №675т та від 16.10.2022 №715т. Стверджує, що бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2022 №549/ТрО, виданим на виконання бойового розпорядження старшого командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-675т від 12.10.2022, створювався загальновійськовий резерв Військової частини НОМЕР_1 із залученням до нього особового складу управління Військової частини НОМЕР_1 , незадіяного у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із визначеним районом зосередження загальновійськового резерву командира Військової частини НОМЕР_1 в батальйонному районі оборони військової частини НОМЕР_3 (в підпорядкуванні Військової часини НОМЕР_1 ) західна околиця н.п. ХХХХХХ. Цим же розпорядженням визначено район очікування загальновійськового резерву командира Військової частини НОМЕР_1 в батальйонному районі оборони АХХХХ східна околиця н.п. ХХХХХХ із розгортанням та забезпеченням охорони та оборони передового командного пункту НОМЕР_4 в н.п. ХХХХХХ. Виконання вказаного завдання передбачає виплату додаткової винагороди особовому складу, залученому для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі пункту управління та загальновійськового резерву у глибині батальйонного району оборони Військової частини НОМЕР_4 у підвищеному розмірі - 100 000 грн. Звертає увагу, що вищевказані бойові розпорядження: мають гриф «таємно», у зв`язку з чим не досліджувалися судом першої інстанції; не досліджувалися під час проведення внутрішнього аудиту, так як були видані до початку періоду, за який проводилась аудиторська перевірка; не досліджувалися під час службового розслідування, так як не долучені до матеріалів розслідування. Зауважує, що аргументи апеляційної скарги частково визнаються відповідачем у справі самими фактом подачі клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він клопоче зупинити провадження у справі №480/1706/26 від 10.04.2026 до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні № 42025142410000009 від 17.01.2025. Наголошує, що в матеріалах спірного службового розслідування відсутній будь-який аудиторський звіт, при цьому суд першої інстанції ухвалив спірне судове рішення, яке повністю базується на оцінці неіснуючого доказу, – аудиторського звіту, чим порушив ст.ст.77, 90 КАС України, що є порушенням норм процесуального права. Посилається на те, що в матеріалах службового розслідування відсутня довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини. Інший спосіб документального підтвердження (встановлення) розміру завданої шкоди на законодавчому рівні у відповідній категорії правовідносин, не передбачено. Зазначає, що пунктом 5 спірного наказу від 06.02.2026 наказу 26/од «Про результати службового розслідування», командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності, при цьому службове розслідування було завершено 12.01.2026, отже, граничний термін видання наказу сплив 27.01.2026. Проте оскаржуваний наказ видано лише 06.02.2026. Вказує, що суд першої інстанції в спірному рішенні оцінив доводи позивача про неврахування бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2022 №549/ТрО, бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 16.10.2022 №715т, створення загальновійськового резерву, помилкове застосування терміну «другий ешелон оборони» та описав зміст бойових розпоряджень з грифом «таємно», як такі, що містили «визначення районів розташування, розгортання пунктів управління чи створення загальновійськового резерву», хоча вказані бойові розпорядження в матеріалах адміністративної справи відсутні. Без можливості дослідження документів суд першої інстанції безпідставно та однобоко погодився з бездоказовими аргументами відповідача, заснованими на підставі відсутнього в справі аудиторського звіту.

Військова частина НОМЕР_2 подала до суду відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 , вважає доводи та обґрунтування апеляційних скарг помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 без змін.

Зазначає, що наявність загальних бойових розпоряджень ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 2022 року, які беззмінно дублювалися в наказах командира Військової частини НОМЕР_1 протягом понад року (з березня 2023 по квітень 2024 року), підміняла собою вимоги Порядку №260 щодо щомісячного первинного підтвердження бойової участі. Вказує, що в межах службового розслідування досліджувався саме аудиторський звіт НОМЕР_5 територіального управління внутрішнього аудиту від 20.12.2024 №526/34, який було складено за результатами внутрішнього аудиту у Військовій частині НОМЕР_1 . Стверджує, що зазначення у початкових описових формулюваннях наказу та акта службового розслідування реквізитів «від 31.08.2024 №535/31/5» має характер очевидної механічної описки (технічної помилки) та є неминучим наслідком людського фактору. Зміст досліджуваних у розслідуванні фактів, зафіксований період (березень 2023 – квітень 2024), обсяг виявлених порушень та підсумкова сума переплати (164 537 797,94 грн) повністю та до копійки відповідають саме Аудиторському звіту від 20.12.2024 №526/34. Звертає увагу, що Військовою частиною НОМЕР_1 (в особі командира військової частини полковника ОСОБА_1 ) аудиторський звіт від 20.12.2024 №526/34 ніяким чином не оскаржувався, заперечення чи висловлення незгоди не надходило під час проведення аудиту у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому факт наявності збитків, завданих державі, підтверджується. У даному випадку шкода полягає у прямих надлишкових виплатах грошових коштів (бюджетних коштів). Розмір цієї шкоди розраховується арифметично шляхом зіставлення фактично виплачених сум грошового забезпечення із сумами, що підлягали виплаті згідно із законодавством. Наголошує, що у матеріалах службового розслідування Військової частини НОМЕР_2 наявний розрахунок переплати додаткової винагороди, що по своїй правовій природі є довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди, який був складений та підписаний представником фінансово-економічного органу на підставі розрахунково-платіжних відомостей, що є належним та достатнім доказом у розумінні ст.ст. 73-76 КАС України та ст.7 Закону №160-IX. Посилається на те, що накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани є найм`якішим видом дисциплінарного стягнення, обране з урахуванням характеру проступку, а отже є повністю пропорційним та співмірним. Судове втручання у дискреційні повноваження командира щодо вибору виду стягнення за наявності повністю доведеного складу проступку є неприпустимим (згідно з постановами Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №640/22426/20 та від 13.03.2025 у справі №400/2521/23).

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2024 №82, виданим відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України по особовому складу від 28.02.2024 №401, позивач призначений командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_1 перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_2 .

Аудиторським звітом 5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 20.12.2024 №526/34 за результатами аудиту використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо Військової частини НОМЕР_1 встановлено порушення, що призвели до втрат на загальну суму 176844610,00 грн. Зокрема, аудитом встановлено безпідставні виплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях з розрахунку 100 000 грн на місяць військовослужбовцям, які виконували завдання у другому ешелоні оборони, внаслідок відсутності підтверджувальних документів, на суму 164537800,00 грн.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.11.2025 №381/агд «Про призначення службового розслідування відносно посадових осіб військової частини НОМЕР_1 », на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_6 від 29.10.2025 №115 призначено службове розслідування з метою встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб у зв`язку з неналежними виплатами додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану з розрахунку 100000 грн на місяць, які виконували завдання у другому ешелоні оборони. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2025 №425/агд строк проведення службового розслідування продовжено. Службове розслідування проведено у період з 12.11.2025 по 12.01.2026.

За результатами службового розслідування складено акт, в якому зазначено, що підставою для його проведення стали встановлені аудитом факти безпідставної виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 за період з березня 2023 року по квітень 2024 року. Під час службового розслідування комісією досліджено рапорти командирів структурних підрозділів Військової частини НОМЕР_1 на виплату винагороди, накази командира Військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди, розрахункові відомості, бойові розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , журнали бойових дій підлеглих військових частин, а також робочі карти командира Військової частини НОМЕР_1 .

В акті службового розслідування зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 у період з лютого 2023 року по квітень 2024 року виконувала завдання в зоні ведення бойових дій, однак основний командний пункт, підрозділи забезпечення та охорони розташовувались у населеному пункті Кругляківка Куп`янського району Харківської області на відстані НОМЕР_7 км від позицій переднього краю оборони. Також встановлено, що посилання на бойові розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.10.2022 №684т та від 16.10.2022 №715т беззмінно застосовувалися у наказах командира Військової частини НОМЕР_1 як підстава для виплати додаткової винагороди особовому складу протягом періоду з березня 2023 року по квітень 2024 року.

Комісією встановлено, що підставами для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 були бойові розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , журнали ведення бойових дій підлеглих військових частин та рапорти командирів підрозділів. Водночас за результатами дослідження бойових розпоряджень зазначено, що такі розпорядження, як правило, видавались однією датою з 1 по 3 число місяця, визначали склад робочих груп, автомобіль, водія та завдання щодо "обліку", "перевірок", "вивчення реального стану справ", "надання консультацій", "надання методичної допомоги", "надання юридичної допомоги", "вирішення питань обліку/кадрів", "вирішення питань бухгалтерського обліку", "вирішення проблемних питань", "перевірок питань штатної дисципліни", "перевірок служб" тощо.

Також в акті зазначено, що дослідженням журналів бойових дій підлеглих військових частин встановлено прибуття лише окремих посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 до відповідних військових частин згідно з бойовими розпорядженнями від 3 до 5 разів на місяць на час від 10 хвилин до 4 годин.

З огляду на це комісія дійшла висновку, що підстави та підтверджувальні документи для нарахування і виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн оформлювались шаблонно та формально, за відсутності реальних підстав і підтверджень фактичної участі військовослужбовців у бойових діях, оскільки такі військовослужбовці не перебували на лінії першого ешелону оборони або наступу, не здійснювали заходи на лінії безпосереднього зіткнення на глибину виконання завдань до батальйону включно.

При цьому, в акті службового розслідування вказано, що додатковим підтвердженням формального оформлення документів є невиплата винагороди у розмірі 100000 грн водіям автомобілів, визначених у бойових розпорядженнях для пересування робочих груп, у 61 випадку з 62, тоді як посадовим особам зі складу відповідних робочих груп виплачувалась винагорода у розмірі 100000 грн.

За висновками службового розслідування, загальна сума переплат додаткової винагороди становить 164537797,94 грн, у тому числі ПДФО - 21154859,75 грн, ЄСВ - 25855939,67 грн.

Окремо службовим розслідуванням встановлено, що позивачем як командиром Військової частини НОМЕР_1 підписано накази від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 ». Комісія дійшла висновку, що видання зазначених наказів за відсутності належних підтвердних документів призвело до неправомірної та безпідставної виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 та завдання державі прямої дійсної шкоди.

На підставі акта службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_2 видано наказ від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування».

Пунктом 4 цього наказу за неналежне виконання службових обов`язків, що виразилось у виданні наказів від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Пунктом 5 наказу від 06.02.2026 №26/од позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 .

Пунктом 50 цього наказу начальнику адміністративного відділу Військової частини НОМЕР_2 доручено підготувати проєкт наказу про повну матеріальну відповідальність позивача на суму 1537141,48 грн, а помічнику командира з фінансово-економічної роботи - начальнику служби Військової частини НОМЕР_2 забезпечити виконання цього наказу.

Не погоджуючись із пунктами 4, 5 та 50 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності причинного зв`язку між неналежним виконанням позивачем службових обов`язків і завданою шкодою, оскільки саме накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД були юридичною підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди. Без видання таких наказів фактичне перерахування коштів у спірному розмірі не відбулося б.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем доведено наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у неналежному виконанні службових обов`язків, а також наявність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності: шкоди у вигляді надлишкових виплат грошових коштів, протиправної поведінки у формі неналежного контролю, причинного зв`язку між підписанням наказів і фактичною виплатою коштів, а також вини у формі необережності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за додержання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зразковим виконанням командирами військового обов`язку, їх справедливим ставленням до підлеглих.

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині, підрозділі, закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Згідно зі статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.

За змістом статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховуються характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення у разі проведення службового розслідування має бути накладене протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Згідно зі статтею 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир зобов`язаний знати стан справ у дорученій йому військовій частині, вміло керувати військовою частиною як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань, завжди мати точні відомості про особовий склад, матеріальні засоби та кошти, що є у військовій частині за штатом, списком і в наявності, а також встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

Статтею 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону)* в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.

Відповідно до статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади зобов`язаний підтримувати бригаду у бойовій та мобілізаційній готовності, керувати бойовою підготовкою і вихованням особового складу, забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм, а також знати про дійсний стан справ у підрозділах бригади.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода. При цьому військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення таких заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Порядок і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

На час видання позивачем наказів від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану були визначені розділом XXXIV Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260 передбачено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення відповідних заходів здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій або журналу ведення оперативної обстановки, або бойового донесення, або постової відомості; рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 9 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин - особовому складу військової частини.

Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Отже, наведене правове регулювання пов`язує виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі не лише з фактом проходження військової служби в умовах воєнного стану, а з наявністю документально підтвердженої безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах за конкретний період.

Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі по тексту - Закон №160-ІХ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до статті 1 цього Закону, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Цією ж статтею визначено, що прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Частиною третьою статті 3 Закону № 160-IX передбачено, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Відповідно до статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди у разі, зокрема, здійснення надлишкових виплат грошових коштів.

Згідно зі статтею 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Отже, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності необхідним є встановлення сукупності таких елементів: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою, а також вини особи. При цьому закон прямо відносить надлишкові виплати грошових коштів до прямої дійсної шкоди та передбачає можливість покладення повної матеріальної відповідальності у разі здійснення таких виплат.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі по тексту – Порядок №607; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться з метою встановлення неправомірних дій військовослужбовця, причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби, ступеня вини військовослужбовця, порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, а також причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.

За змістом пункту 1 розділу IV Порядку № 608 посадові особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин правопорушення, виявляти обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо його вчинення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.

Відповідно до пунктів 1-3 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. У вступній частині акта зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування, а в описовій частині - неправомірні дії військовослужбовця, зв`язок правопорушення з виконанням ним обов`язків військової служби, вина військовослужбовця, причинний зв`язок між неправомірними діями та подією, що трапилась, вимоги нормативно-правових актів, які було порушено, причини та умови, що сприяли правопорушенню, а також заперечення, заяви і клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з пунктом 4 розділу V Порядку № 608 у резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються висновки службового розслідування, пропозиції щодо притягнення винної особи до відповідальності та інші заходи, спрямовані на усунення причин і умов, що призвели до правопорушення.

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру, який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Отже, службове розслідування є внутрішньою процедурою з`ясування обставин можливого порушення військовослужбовцем службових обов`язків, встановлення його вини, причинного зв`язку та наслідків такого порушення. При цьому результати службового розслідування оцінюються судом не з позиції доцільності управлінського рішення командира, а з погляду того, чи були встановлені обставини, необхідні для притягнення особи до відповідальності, та чи підтверджуються вони матеріалами справи.

Предметом спору у цій справі є правомірність пунктів 4, 5 та 50 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування», якими позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, повної матеріальної відповідальності та доручено підготувати проєкт наказу про повну матеріальну відповідальність на суму 1537141,48 грн.

При цьому суд зазначає, що в межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність права кожного військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Предметом оцінки є те, чи мав відповідач достатні правові та фактичні підстави для висновку про неналежне виконання позивачем службових обов`язків як командиром військової частини, наявність його вини, причинного зв`язку та шкоди у вигляді надлишкових виплат.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до відповідальності стало невжиття ним як командиром Військової частини НОМЕР_1 достатніх заходів контролю за наявністю належних документальних підстав для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі та видання наказів від 05.04.2024 №197-АД і від 05.05.2024 №277-АД, які стали підставою для фактичного нарахування і виплати коштів.

Суд враховує, що додаткова винагорода у розмірі 100000 грн має спеціальний характер та виплачується не за сам факт проходження військової служби під час воєнного стану, перебування військової частини в районі ведення бойових дій чи виконання нею завдань у складі відповідного угруповання військ, а за наявності документально підтвердженої безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах за конкретний період. Отже, правомірність такої виплати не презюмується, а повинна підтверджуватися документами, визначеними Порядком №260.

Матеріалами службового розслідування підтверджується, що аудиторським звітом від 20.12.2024 №526/34 встановлено безпідставні виплати додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн на місяць військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які виконували завдання у другому ешелоні оборони, внаслідок відсутності підтверджувальних документів, на загальну суму 164537797,94 грн.

Зазначені висновки стали підставою для призначення службового розслідування, за результатами якого відповідачем оцінено не лише сам факт встановлених аудитом порушень, а й роль конкретних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні спірних виплат.

Доводи позивача про те, що в акті службового розслідування та оскаржуваному наказі зазначено аудиторський звіт №535/31/5 від 31.08.2024, тоді як фактично складено аудиторський звіт №526/34 від 20.12.2024, не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних пунктів наказу.

Суд враховує, що зміст встановлених службовим розслідуванням обставин відповідає саме висновкам аудиторського звіту від 20.12.2024 №526/34 щодо безпідставних виплат додаткової винагороди на суму 164537797,94 грн.

Помилкове зазначення реквізитів аудиторського звіту саме по собі не спростовує факту проведення аудиту, наявності його висновків та подальшого дослідження цих обставин у межах службового розслідування.

Посилання позивача на те, що аудиторський звіт не містить обґрунтування завдання шкоди саме ним, не спростовує правомірності висновків відповідача. Аудиторський звіт є документом, яким встановлено фінансове порушення та суму надлишкових виплат.

Натомість персональна роль позивача, його службові обов`язки, форма вини, причинний зв`язок між його діями і наслідками були предметом оцінки саме службового розслідування.

За цим, відсутність в аудиторському звіті окремого висновку про персональну відповідальність позивача не означає відсутності підстав для такої відповідальності за результатами службового розслідування.

Щодо посилання апеляційних скарг про не долучення до матеріалів службового розслідування як додатку копії аудиторського звіту від 20.12.2024 №526/34, колегія суддів звертає увагу, що службове розслідування Військової частини НОМЕР_2 (згідно з наказом №381/агд) є фактичним наслідком наказу старшого командира (Військової частини НОМЕР_6 ) про необхідність реагування на встановлені аудитом порушення (збитки завдані державі).

Відсутність копії аудиторського звіту у матеріалах службового розслідування не являється доказом необ`єктивності самого акту чи фактів та обставин, встановлених службовим розслідуванням.

З матеріалів службового розслідування встановлено, що комісією фактично було оцінено не лише сам факт встановлених аудитом порушень, а й роль конкретних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні спірних виплат.

Як зазначає відповідач, основним та ключовим предметом вивчення (для встановлення саме факту безпідставності проведення виплат) були, зокрема, рапорти командирів підрозділів Військової частини НОМЕР_1 , витяги з журналу бойових дій Військової частини НОМЕР_1 та бойові розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

Натомість, комісією, в межах службового розслідування, досліджувався аудиторський звіт від 20.12.2024 №526/34, в якому була зазначена загальна сума збитків в розмірі 164 537 797,94 грн, за наслідком безпідставних виплат додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн на місяць військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які виконували завдання у другому ешелоні оборони, внаслідок відсутності підтверджувальних документів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів оскарження та, відповідно, скасування висновків аудиторського звіту від 20.12.2024 №526/34.

Більше того, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено витяги з аудиторського звіту від 20.12.2024 №526/34.

Як зазначено вище, механічна описка в номері чи даті документа не змінює суті досліджених доказів, не спростовує фактів виявлених фінансових порушень і не може бути підставою для скасування підсумкового правового акта з цих підстав.

Щодо посилання апелянтів на не дослідження судом першої інстанції бойових розпоряджень ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з грифом секретності та твердження про відсутність другого ешелону оборони, що давало право на виплату додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн, пропорційно часу виконання завдань, колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу вищенаведених норм права встановлено, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень виплачується не за факт наявності загального бойового розпорядження чи перебування частини у зоні бойових дій, а виключно за умови документально підтвердженої безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях або заходах на лінії бойового зіткнення на глибину виконання завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно.

При цьому, перелік завдань, за які здійснюється нарахування та виплата додаткової винагороди військовослужбовцям в період дії воєнного стану в розмірі 100 000 гривень є вичерпним.

Натомість, як слідує з матеріалів службового розслідування, наявність загальних бойових розпоряджень ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 2022 року, які беззмінно дублювалися в наказах командира Військової частини НОМЕР_1 протягом понад року (з березня 2023 по квітень 2024 року), підміняла собою вимоги Порядку №260 щодо щомісячного первинного підтвердження бойової участі.

Колегія суддів наголошує, що в межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність права кожного військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Предметом оцінки є те, чи мав відповідач достатні правові та фактичні підстави для висновку про неналежне виконання позивачем службових обов`язків як командиром військової частини, наявність його вини, причинного зв`язку та шкоди у вигляді надлишкових виплат.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД є чинними, не оскаржені, не скасовані та не визнані протиправними. Формальна чинність цих наказів не свідчить про наявність належних підстав для їх видання і не спростовує факту фактичної виплати бюджетних коштів. Предметом оцінки у цій справі є не правомірність зазначених наказів як індивідуальних актів щодо військовослужбовців, яким здійснено виплату, а правомірність висновку відповідача про те, що позивач як командир військової частини видав такі накази без належного контролю за наявністю документальних підстав для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

Не заслуговують на увагу і доводи про те, що проєкти наказів готувалися іншими посадовими особами та проходили внутрішнє погодження відповідними службами без зауважень. Погодження проєкту наказу не скасовує відповідальності командира за прийняття остаточного управлінського рішення. Саме підпис командира надає наказу юридичної сили та створює підставу для подальшого нарахування і виплати грошового забезпечення. Тому участь інших посадових осіб у підготовці чи погодженні проєктів наказів не виключає обов`язку позивача як командира забезпечити належний контроль за законністю таких виплат.

Доводи позивача про те, що службовим розслідуванням не встановлено його конкретних неправомірних дій, протиправної поведінки, ступеня вини та функціонального обов`язку, який ним було порушено, суд оцінює критично. З акта службового розслідування та оскаржуваного наказу вбачається конкретний зміст інкримінованого порушення: позивач, як командир Військової частини НОМЕР_1 , підписав накази від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі без належного контролю за наявністю підтвердних документів, що призвело до надлишкових виплат. Отже, порушення позивача визначене не абстрактно, а через конкретні управлінські рішення, конкретні накази та конкретні фінансові наслідки.

Суд враховує, що позивач вказує на однакове формулювання підстав відповідальності щодо значної кількості посадових осіб та на не встановлення ступеня вини кожного окремо. Разом із тим, щодо самого позивача в акті службового розслідування та наказі визначено індивідуальну підставу відповідальності - видання ним як командиром Військової частини НОМЕР_1 конкретних наказів №197-АД та №277-АД, які стали підставою для нарахування і виплати коштів. Те, що службове розслідування проводилось також щодо інших посадових осіб, не свідчить про відсутність індивідуалізації відповідальності позивача.

Посилання позивача на те, що службове розслідування мало формальний характер, оскільки призначене на виконання наказу старшого командира Військової частини НОМЕР_6 від 29.10.2025 №115, колегія суддів вважає безпідставними. Сам факт видання старшим командиром наказу про необхідність реагування на встановлені аудитом порушення не є доказом необ`єктивності подальшого службового розслідування. Старший командир у межах службової підпорядкованості мав право вимагати з`ясування причин і умов порушень, визначення розміру шкоди та винних осіб. Водночас остаточні висновки щодо позивача були сформульовані у службовому розслідуванні Військовою частиною НОМЕР_2 на підставі досліджених матеріалів, а не лише внаслідок формального виконання наказу старшого командира.

Доводи апелянтів про те, що аудиторський звіт лише констатує відсутність підтверджувальних документів у звітному періоді і не встановлює остаточно факт та розмір збитків, колегія суддів вважає необґрунтованими. Виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі є правомірною лише за наявності підтвердних документів. Тому саме відсутність таких документів, які мали бути наявними на момент видання наказів і проведення виплат, є істотною обставиною для висновку про безпідставність таких виплат. Ненадання відповідних документів не може тлумачитися на користь правомірності витрачання бюджетних коштів.

Доводи позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 у межах моніторингу врахування рекомендацій за результатами внутрішнього аудиту доводить відсутність порушення на суму 164537797,94 грн, не свідчать про передчасність прийняття оскаржуваного наказу. Надання військовою частиною пояснень, інформаційних довідок або заперечень у межах моніторингу аудиторських рекомендацій не скасовує встановлених аудитом порушень та не позбавляє командира, який призначив службове розслідування, повноважень оцінити наявні матеріали і прийняти рішення щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Щодо посилання апелянтів на те, що на даний час проводиться досудове розслідування, підставою якого стали висновки аудиторського звіту 5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 20.12.2024 №526/34, колегія суддів враховує наступне.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 зупинено провадження в даній справі до набрання законної сили рішення у кримінальному провадженні №42025142410000009 від 17.01.2025.

Водночас постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі здійснення досудового розслідування не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї адміністративної справи, а судом першої інстанції не наведено належного обґрунтування існування зв`язку між предметом судового розгляду у справі №480/1706/26 та предметом доказування у кримінальному провадженні.

З огляду на це, наявність кримінального провадження та проведення досудового розслідування не унеможливлюють оцінку правомірності оскаржуваних пунктів наказу в межах цієї адміністративної справи. Службове розслідування, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність і кримінальне провадження мають різну правову природу, різний предмет доказування та різні правові наслідки. Відсутність повідомлення позивачу про підозру або незавершення досудового розслідування не спростовують висновків службового розслідування про неналежне виконання ним службових обов`язків.

Посилання позивача на частину п`яту статті 10 Закону №160-IX щодо відшкодування шкоди шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні не змінює висновків суду. Вказана норма стосується випадку притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності. Натомість матеріали справи не свідчать, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку. Тому сама наявність кримінального провадження, відкритого за фактом можливих дій службових осіб, не виключала можливості прийняття командиром рішення за результатами службового розслідування.

Щодо доводів апеляційних скарг про відсутність у матеріалах службового розслідування довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

У спірних правовідносинах шкода полягає не у втраті чи пошкодженні майна, яке потребує спеціальної оцінки, а у надлишкових грошових виплатах.

Розмір такої шкоди може бути встановлений за даними бухгалтерського обліку, розрахунково-платіжних документів та розрахунків переплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності не за всю суму встановлених аудитом порушень, а на суму 1537141,48 грн, пов`язану з наказами, які підписані саме ним.

Позивач не надав доказів неправильності арифметичного визначення цієї суми або доказів того, що вказані кошти були виплачені за наявності належних підтвердних документів.

Не приймає суд і доводи позивача про те, що розрахунок переплати не може підтверджувати розмір шкоди. Оскільки йдеться про надлишкові грошові виплати, їх розмір визначається шляхом зіставлення фактично виплачених сум із сумами, які могли бути виплачені за наявності правових підстав. За таких обставин розрахунок переплати у сукупності з матеріалами аудиту, розрахунково-платіжними документами та наказами про виплату є належним доказом для встановлення розміру шкоди у цих правовідносинах.

Посилання апелянтів на порушення п`ятнадцятиденного строку, визначеного частиною сьомою статті 8 Закону №160-IX, суд також вважає необґрунтованими у контексті заявлених вимог. Саме по собі посилання на строк видання наказу не спростовує встановлених службовим розслідуванням обставин щодо наявності шкоди, вини позивача та причинного зв`язку між виданням ним наказів і надлишковою виплатою коштів.

При цьому, оскаржуваним пунктом 50 наказу лише доручено підготувати проєкт наказу про повну матеріальну відповідальність позивача на конкретну суму, а тому наведений довід не свідчить про відсутність підстав для висновку відповідача про матеріальну відповідальність позивача.

Суд також відхиляє доводи про те, що Порядок №608 передбачає прийняття рішення лише про дисциплінарну відповідальність, а тому пункт 5 наказу про притягнення до повної матеріальної відповідальності є протиправним.

Питання матеріальної відповідальності військовослужбовців врегульоване спеціальним Законом №160-IX, який передбачає можливість притягнення особи до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, у тому числі за результатами встановлення відповідних обставин службовим розслідуванням.

Тому зазначення у наказі за результатами службового розслідування висновку про повну матеріальну відповідальність позивача саме по собі не суперечить закону.

Доводи позивача про те, що службове розслідування мало проводитися за участю його безпосереднього начальника, суд не вважає такими, що можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваних пунктів наказу. Позивач не довів, що незалучення конкретної посадової особи до участі у службовому розслідуванні призвело до неповного з`ясування обставин або вплинуло на правильність висновків щодо його дій як командира Військової частини НОМЕР_1 .

Оцінюючи доводи апелянтів у сукупності, суд дійшов висновку, що вони спрямовані переважно на заперечення остаточності висновків аудиту та службового розслідування, посилання на можливу наявність інших документів, кримінальне провадження, моніторинг аудиторських рекомендацій та процедурні недоліки. Водночас такі доводи не спростовують головної встановленої обставини: на момент видання наказів від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД позивач як командир Військової частини НОМЕР_1 повинен був забезпечити наявність належних документальних підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, однак матеріали справи не підтверджують, що такий контроль був забезпечений.

Суд вважає доведеним причинний зв`язок між неналежним виконанням позивачем службових обов`язків і завданою шкодою, оскільки саме накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №197-АД та від 05.05.2024 №277-АД були юридичною підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди. Без видання таких наказів фактичне перерахування коштів у спірному розмірі не відбулося б.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у неналежному виконанні службових обов`язків, а також наявність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності: шкоди у вигляді надлишкових виплат грошових коштів, протиправної поведінки у формі неналежного контролю, причинного зв`язку між підписанням наказів і фактичною виплатою коштів, а також вини у формі необережності.

Щодо виду дисциплінарного стягнення, колегія суддів враховує, що догана є передбаченим Дисциплінарним статутом видом дисциплінарного стягнення.

З урахуванням характеру встановленого порушення, службового становища позивача, як командира військової частини, наслідків у вигляді надлишкового витрачання бюджетних коштів та форми вини, суд не вбачає підстав вважати застосоване до позивача дисциплінарне стягнення очевидно непропорційним.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункти 4, 5 та 50 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 №26/од «Про результати службового розслідування» прийняті на підставі встановлених службовим розслідуванням обставин, у межах повноважень відповідача та з урахуванням вимог законодавства.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Відтак, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 по справі № 480/1706/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко