Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №520/15051/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 520/15051/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 08.07.26 по справі № 520/15051/26

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд:

- скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті № 086826 від 26 травня 2026 року про застосування адміністративно- господарського штрафу.

- зобов`язати Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті закрити справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, розпочату на підставі акта № ОАР 021498 від 31 березня 2026 року, у зв`язку з відсутністю належних і достатніх доказів складу порушення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті № 086826 від 26 травня 2026 року про застосування адміністративно- господарського штрафу. Зобов`язано Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті закрити справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, розпочату на підставі акта № ОАР 021498 від 31 березня 2026 року, у зв`язку з відсутністю належних і достатніх доказів складу порушення. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Відповідач , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає , що судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не надано належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи. Зокрема, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку забезпечити водія документами, передбаченими пунктом 6.3 Положення № 340. Транспортний засіб має повну масу 3500 кг та не обладнаний тахографом, а тому водій під час здійснення перевезення повинен був мати індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв. Під час рейдової перевірки зазначені документи водієм не пред`являлися, що підтверджується актом перевірки та відеозаписом. Вважає, що суд безпідставно врахував подальше посилання позивача на наявність індивідуальної контрольної книжки, оскільки відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» юридично значимою є відсутність документів саме на момент проведення перевірки. Подання документа після завершення перевірки не спростовує встановленого порушення. Помилковим є також висновок суду про недоведеність статусу позивача як автомобільного перевізника. Такий статус підтверджується товарно-транспортною накладною № ДТ300787134 від 31.03.2026, у якій ФОП ОСОБА_1 безпосередньо зазначена як автомобільний перевізник. Відповідно, саме вона є суб`єктом відповідальності за дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час спірного перевезення. Крім того, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про формальність та немотивованість оскаржуваної постанови. Постанова містить правову підставу притягнення позивача до відповідальності, а встановлені під час перевірки обставини підтверджуються матеріалами справи. Відсутність у постанові детального спростування кожного доводу позивача сама по собі не свідчить про її немотивованість. Отже, суд першої інстанції не надав належної оцінки акту рейдової перевірки, товарно-транспортній накладній, відеозапису перевірки та іншим доказам у їх сукупності, що призвело до неправильного встановлення обставин справи та помилкового висновку про протиправність оскаржуваної постанови.За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Колегія суддів, вислухавши суддю – доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено , що 26 травня 2026 року в.о. заступника начальника Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях - начальником відділу державного контролю на наземному транспорті Владиславом Черсуновим винесено постанову № 086826 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що ФОП ОСОБА_1 визнано автомобільним перевізником, який нібито допустив порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”. Підставою для винесення постанови зазначено акт № ОАР 021498 від 31.03.2026. У постанові вказано, що порушення нібито мало місце 31.03.2026 о 09:25, м. Запоріжжя, а/д М-18.

Копію постанови було направлено супровідним листом Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях від 27.05.2026 № 63050/40.1/27-26. У цьому листі зазначено, що штраф має бути сплачений протягом п`ятнадцяти днів після набрання постановою чинності, а у разі несплати постанову буде направлено до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI є транспортним засобом категорії N1 з максимальною масою 3500 кг, у зв`язку з чим для водія законодавством передбачено альтернативні способи обліку робочого часу. Суд також врахував, що непред`явлення водієм індивідуальної контрольної книжки під час перевірки не свідчить безумовно про її відсутність, а відповідач не надав належної оцінки поясненням водія та не обґрунтував, який саме документ був обов`язковим у цьому випадку. Крім того, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами статус ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника під час здійснення спірного перевезення, а оскаржувана постанова не містить достатнього мотивування підстав для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт».

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт», цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

З аналізу ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що здійснення вантажних перевезень здійснюється на підставі відповідних документів, зокрема, товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Тобто, чинним законодавством визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

З матеріалів справи встановлено , що керуючись Законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі – Порядок № 1567), на підставі направлення на перевірку Управління державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі – Управління) № ОНР 000747 від 30.03.2026, 31.03.2026 співробітниками Відповідача проводилась рейдова перевірка на а/д М–18.

В ході перевірки складений акт від 31.03.2026 № ОАР 021498 , з якого вбачається , що перевірений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить автомобільному перевізнику ФОП ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автотранспорт» , п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів", затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 за №340, а саме під час надання послуг з переведень вантажів транспортний засіб з повною масою до 3,5т включно, перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія або графік змінності або використання діючого та провіреного тахографу, чим порушено ст. 48 ЗУ «Про автотранспорт» у томи числі порушення , відповідальність за яке передбачено ст. 60 абз. 3 ч. 1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів .

Так, згідно товарно-транспортної накладної № ДТ300787134 від 31.03.2026, що була надана водієм під час перевірки, автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 .

Отже, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів перебування позивача у якості автомобільного перевізника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Згідно п.п.1 п.4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Підпунктами 2 п.5 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо через утворенні в установленому порядку територіальні органи (п.8 Положення №103).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначено Згідно із Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (надалі - Порядок №1567).

За приписами п.14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п.15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених ст.ст.39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог ст.ст.53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 47 Закону № 2344-III передбачено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340). Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (п. 1.3 Положення №340).

Пунктом 6.1 Положення №340 визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.

Зі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу встановлено, що транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, д.н.з. НОМЕР_1 , який використовувався під час спірного перевезення, має повну масу 3500 кг .

Отже, з урахуванням установлених характеристик транспортного засобу на водія поширювалися вимоги пункту 6.3 Положення № 340 щодо наявності під час здійснення перевезення індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.

Перевіркою встановлено та неспростовно позивачем, що під час проведення перевірки водій не пред`явив індивідуальну контрольну книжку водія, копію графіка змінності або тахограф, що підтверджується матеріалами перевірки.

Сторонами не заперечується , що транспортний засіб не обладнаний тахографом.

Відтак, з огляду на відсутність тахографа, водій під час здійснення спірного перевезення повинен був вести індивідуальну контрольну книжку водія або мати копію графіка змінності водіїв. При цьому під час проведення перевірки жоден із зазначених документів водієм пред`явлений не був.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення альтернативних способів обліку робочого часу водія виключає можливість притягнення перевізника до відповідальності у разі непред`явлення одного з таких документів.

Натомість альтернативність способів виконання встановленого пунктом 6.3 Положення № 340 обов`язку не означає відсутності самого обов`язку щодо належного обліку робочого часу водія та наявності відповідного документа під час здійснення перевезення. Вказаною нормою чітко визначено декілька способів виконання такого обов`язку, однак у разі невикористання тахографа водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв.

Таким чином, за встановлених у справі обставин, а саме: повної маси транспортного засобу 3500 кг, відсутності тахографа та непред`явлення під час перевірки індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв, вимоги пункту 6.3 Положення № 340 не були виконані.

При цьому колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що орган державного контролю безпідставно ототожнив непред`явлення певного документа з його відсутністю. Предметом перевірки у даному випадку було саме дотримання перевізником установлених законодавством вимог щодо наявності у водія документів, передбачених пунктом 6.3 Положення № 340, під час здійснення перевезення. Водій у момент проведення перевірки відповідних документів не пред`явив, що зафіксовано в матеріалах перевірки.

Посилання позивача на те, що індивідуальну контрольну книжку водія було знайдено після проведення перевірки, не спростовує встановленого факту її непред`явлення під час здійснення державного контролю. Саме по собі подальше виявлення документа не свідчить про виконання встановленого законодавством обов`язку на момент проведення перевірки.

Отже, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність порушення з огляду на можливість альтернативного способу обліку робочого часу водія, неправильно витлумачив положення пункту 6.3 Положення № 340, оскільки не врахував, що альтернативність передбачених цією нормою способів стосується способу виконання обов`язку, але не звільняє перевізника від його виконання.

Щодо посилань позивача на письмові пояснення водія ОСОБА_2 , відповідно до яких він нібито не зміг своєчасно пред`явити індивідуальну контрольну книжку водія у зв`язку з тим, що розгубився та не знайшов її серед документів у транспортному засобі, колегія суддів також зазначає таке.

Вказані пояснення не спростовують установленого під час перевірки факту непред`явлення водієм документів, передбачених пунктом 6.3 Положення № 340. З матеріалів справи не вбачається, що зазначені пояснення були надані посадовим особам контролюючого органу безпосередньо під час проведення перевірки та до моменту її завершення. Навпаки, такі пояснення були складені та подані вже після проведення перевірки та прийняття оскаржуваної постанови, а тому не можуть спростовувати обставини, які були безпосередньо встановлені та зафіксовані посадовими особами відповідача під час здійснення державного контролю.

Посилання на те, що документ згодом було знайдено у транспортному засобі, не змінює факту його непред`явлення під час перевірки та не свідчить про належне виконання встановленого пунктом 6.3 Положення № 340 обов`язку.

При цьому, суд першої інстанції безпідставно надав визначального значення зазначеним поясненням, не врахувавши момент їх складення та подання, а також те, що вони не спростовують фактичних обставин, установлених під час проведення перевірки. Саме на момент здійснення державного контролю водій повинен був мати та пред`явити документ, який підтверджує належне ведення обліку його робочого часу.

Відтак колегія суддів не приймає зазначені пояснення як такі, що спростовують встановлене порушення.

Оскільки водій автомобільного перевізника під час здійснення перевезення вантажів не мав при собі документів, передбачених законодавством, тобто перевезення здійснювалося за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке встановлена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», колегія суддів дійшла висновку, що постанова Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті № 086826 від 26 травня 2026 року про застосування адміністративно- господарського штрафу відносно ФОП ОСОБА_1 є правомірною.

Також, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова є формальною та не містить належного мотивування.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, мотивування рішення суб`єкта владних повноважень не означає необхідності наведення в ньому відповіді на кожен довід особи, яка притягується до відповідальності, однак таке рішення має містити достатні відомості, які дають можливість встановити фактичні та правові підстави його прийняття.

У спірному випадку оскаржувана постанова містить посилання на конкретну норму Закону України «Про автомобільний транспорт», яка встановлює відповідальність за відповідне порушення, а також зазначає правову норму, на підставі якої до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф. При цьому обставини, покладені в основу постанови, підтверджуються актом перевірки та іншими матеріалами справи.

Саме по собі невикладення в постанові детального аналізу категорії транспортного засобу, його повної маси, положень пункту 6.3 Положення № 340 та письмових пояснень водія не свідчить про відсутність мотивів для прийняття такого рішення, оскільки зазначені обставини підлягають оцінці судом під час перевірки правомірності постанови, а не є обов`язковими елементами її формулювання за умови, що із постанови та матеріалів перевірки можливо встановити суть виявленого порушення та правову підставу відповідальності.

Більше того, як установлено судом апеляційної інстанції, транспортний засіб мав повну масу 3500 кг, тахографом не обладнаний, а під час проведення перевірки водієм не було пред`явлено індивідуальної контрольної книжки водія чи копії графіка змінності водіїв. Саме ці обставини є юридично значимими для вирішення питання про дотримання вимог пункту 6.3 Положення № 340.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова є немотивованою лише з огляду на те, що в ній не наведено окремого спростування кожного доводу, наведеного позивачем.

Наведене не враховано судом першої інстанції при вирішенні справи.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами пункту 1, 4 частини першої, частини другої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також застосував норми матеріального права в неактуальній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи положення ст.139 КАС України, відсутні правові підстави для задоволення вимог скаржника щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 по справі № 520/15051/26 скасувати.

Прийняти нове судове рішення , яким в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко