Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №200/4065/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р.Справа № 200/4065/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., повний текст складено 21.07.26 по справі № 200/4065/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

24.06.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 , в якій він просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обмеження нарахувань та виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька датою 31.01.2025, вчинених в межах виконавчого провадження №80633986 від 01.04.2026 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25;

- постановити окрему ухвалу у справі №200/4065/25 та направити її до Військової частини НОМЕР_1 та органу вищого рівня в порядку підпорядкованості для вжиття заходів щодо усунення допущених порушень, встановивши строк для надання суду звіту про виконання ухвали та усунення протиправного обмеження виплат;

- направити окрему ухвалу до органів досудового розслідування для перевірки наявності в діях посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України, за фактом умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №200/4065/25 прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 у справі №200/4065/25 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву представника ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом розгляду у справі №200/4065/25 було право позивачки на отримання грошового забезпечення з дати зникнення батька – 22.06.2024. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25 це право було підтверджено та на відповідача покладено обов`язок нарахувати та виплатити грошове забезпечення. Вказує, що відповідач, обмеживши виконання цього рішення датою 31.01.2025, вчинив дії в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення. Вимога про визнання таких дій протиправними є прямим предметом регулювання ст.383 КАС України, оскільки стосується способу та обсягу виконання вже існуючого судового рішення. Звертає увагу, що відповідно до п.5 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, в редакції від 15.04.2025, виплата грошового забезпечення здійснюється щодо військовослужбовців, зниклих безвісти, до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно. Наголошує, що ані рішення суду про визнання батька позивачки безвісно відсутнім, ані актовий запис про смерть не складалися. Отже, правові підстави для припинення виплат відсутні. Відповідач не мав права самостійно припиняти виплати, посилаючись на зміни у законодавстві, які не мають зворотної дії.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги позивачки, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

Представник Військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, доказів неможливості взяття участі у судовому засіданні до суду не надав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька, ОСОБА_2 , який зник безвісти;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення її батька, ОСОБА_2 , з дати зникнення, а саме з 22.06.2024.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі №200/4065/25 замінено відповідача – Військову частину НОМЕР_2 правонаступником, яким є Військова частина НОМЕР_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом від 27.11.2024 №1556/8505, про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення її батька, ОСОБА_2 , який зник безвісти 22.06.2024.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення її батька, ОСОБА_2 , з дати зникнення, а саме з 22.06.2024.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

24.06.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивачки, в якій він просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обмеження нарахувань та виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька датою 31.01.2025, вчинених в межах виконавчого провадження №80633986 від 01.04.2026 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25;

- постановити окрему ухвалу у справі №200/4065/25 та направити її до Військової частини НОМЕР_1 та органу вищого рівня в порядку підпорядкованості для вжиття заходів щодо усунення допущених порушень, встановивши строк для надання суду звіту про виконання ухвали та усунення протиправного обмеження виплат;

- направити окрему ухвалу до органів досудового розслідування для перевірки наявності в діях посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України, за фактом умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

В обґрунтування заяви представник позивачки зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25, яке набрало законної сили 17.12.2025, визнано протиправним та скасовано рішення про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення її батька ОСОБА_2 , який зник безвісти 22.06.2024, та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити їй відповідне грошове забезпечення з дати зникнення військовослужбовця.

На виконання зазначеного судового рішення постановою старшого державного виконавця від 01.04.2026 відкрито виконавче провадження №80633986 та встановлено боржнику строк для його добровільного виконання. У подальшому державним виконавцем неодноразово направлялися вимоги щодо надання інформації про стан виконання рішення, а також 13.05.2026 та 25.05.2026 виносилися постанови про накладення на боржника штрафів. Крім того, 12.06.2026 до автоматизованої системи виконавчого провадження долучено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Представник заявника вказав, що листом Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2026 №1553/12946, до якого додано правовий висновок юридичної служби, боржник повідомив про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти батька після 31.01.2025.

На переконання заявника, такими діями військова частина фактично здійснила власне тлумачення судового рішення та обмежила період його виконання, хоча резолютивна частина рішення передбачає нарахування і виплату грошового забезпечення з 22.06.2024 без визначення кінцевої дати.

Також представник позивачки зазначив, що військовою частиною виплачено ОСОБА_1 875 545,22 грн за період з 22.06.2024 по 31.01.2025, тоді як, відповідно до наданого заявником розрахунку, загальний розмір належних їй виплат за період з 22.06.2024 по 31.05.2026 повинен становити 2 851 366,05 грн. Станом на 23.06.2026 судове рішення в повному обсязі не виконано, а з дня набрання ним законної сили минуло 189 днів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №200/4065/25 прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 у триденний строк з дня отримання даної ухвали надати суду докази на підтвердження виконання судового рішення у справі.

02.07.2026 до суду надійшли письмові пояснення Військової частини НОМЕР_1 , в яких зазначено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25 виконано у повному обсязі шляхом нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її зниклого безвісти батька за період з 22.06.2024 по 31.01.2025.

Військовою частиною НОМЕР_1 вказано, що факт здійснення виплати визнається самою заявницею та підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2026 №123, розрахунком грошового забезпечення ОСОБА_2 , а також банківськими відомостями про перерахування ОСОБА_1 відповідних сум грошового забезпечення.

На переконання відповідача, вимоги заявниці щодо визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 з обмеження нарахувань та виплат датою 31.01.2025 є необґрунтованими, оскільки суд не ухвалює рішення на майбутнє, а для захисту права у судовому порядку необхідним є факт його порушення.

До письмових пояснень відповідачем додано, зокрема, витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2026 №123, розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 , а також відомості розподілу виплат від 10.04.2026 № НОМЕР_3 на суму 156495,22 грн та від 22.04.2026 №260422PB000055081208 на суму 719050,00 грн.

З наданого відповідачем витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2026 №123 та додатка до нього вбачається, що ОСОБА_1 призначено виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 у розмірі 100 відсотків за період з 22.06.2024 по 31.01.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 у справі №200/4065/25 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, поданої у порядку ст.383 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька за період з дати його зникнення, тобто з 22.06.2024, по 31.01.2025.

Натомість незгода заявниці фактично стосується відсутності виплат після 01.02.2025 та правомірності застосування військовою частиною нової редакції пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання грошового забезпечення після 01.02.2025 потребує встановлення нових юридично значущих обставин, зокрема наявності чи відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, наявності осіб першої черги, визначених абзацом четвертим пункту 6 статті 9 Закону, обставин щодо законного представництва ОСОБА_1 її батьком, а також визначення належної їй частки грошового забезпечення відповідно до законодавства, яке застосовується з 01.02.2025.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з вимогами ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Згідно з ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

З системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований в тому числі і приписами статті 383 Кодексу, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду чи умисного ухилення від вчинення будь-яких дій, спрямованих на його виконання, що порушує законні права та інтереси позивача.

Застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статей 383, 249 КАС України можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених саме рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Як встановлено вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення її батька, ОСОБА_2 , з дати зникнення, а саме з 22.06.2024.

Зміст резолютивної частини рішення свідчить про те, що суд визначив дату, з якої відповідач був зобов`язаний провести нарахування та виплату грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Донецьким окружним адміністративним судом, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про те, що відповідно до редакції Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01.02.2025, військовослужбовець мав право скласти особисте розпорядження на випадок, у тому числі зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши частки у відсотках.

За позицією відповідача, заявленою під час розгляду справи по суті, на час третього звернення позивачки діяла норма, відповідно до якої повнолітні діти безвісті зниклого військовослужбовця, набували право на отримання його грошового забезпечення у разі, якщо відсутня дружина останнього, та такий військовослужбовець був їх законним представником. Дана норма не містила вимоги обов`язкового проживання повнолітньої дитини зі своїм батьком, який був її законним представником. Відповідач вказував, що листом від 10.03.2025 №1556/ВихЗВГ/25 позивачці було роз`яснено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та вищезазначених осіб, належні та не виплачені військовослужбовцям зниклим безвісти суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Суд першої інстанції дослідив усі доводи сторін по справі, у т.ч. доводи відповідача про зміни в законодавстві з 01.02.2025, та дійшов висновку про наявність у позивачки права на грошове забезпечення її батька, ОСОБА_2 , з дати зникнення, а саме з 22.06.2024.

При цьому, Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25, скористалась правом на апеляційне оскарження рішення суду, однак, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі №200/4065/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №200/4065/25 залишено без змін.

Отже, між сторонами не виникло нових правовідносин, пов`язаних з оцінкою правомірності дій відповідача щодо припинення виплат після 01.02.2025 внаслідок зміни нормативно-правового регулювання та правомірності застосування військовою частиною нової редакції пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки про них було заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково зазначено, що питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання грошового забезпечення після 01.02.2025 потребує встановлення нових юридично значущих обставин, зокрема наявності чи відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, наявності осіб першої черги, визначених абзацом четвертим пункту 6 статті 9 Закону, обставин щодо законного представництва ОСОБА_1 її батьком, а також визначення належної їй частки грошового забезпечення відповідно до законодавства, яке застосовується з 01.02.2025.

Колегія суддів зазначає, що наведені позивачкою доводи стосуються саме факту невиконання рішення суду по справі №200/4065/25, а не незгоди з подальшими діями військової частини щодо припинення виплат після 01.02.2025 та правомірності застосування військовою частиною нової редакції пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такий спір за своїм змістом не є новим публічно-правовим спором, який не може бути вирішений судом у межах процедури, встановленої статтею 383 КАС України, оскільки не потребує самостійного з`ясування фактичних обставин, дослідження доказів, оцінки нормативного регулювання, а також не потребує надання правової оцінки новим діям відповідача.

У зв`язку з викладеним, проаналізувавши доводи позивачки щодо поданої заяви, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення між сторонами нового спору та відмови у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України саме з цих підстав.

Інших висновків про відсутність підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_1 у порядку ст.383 КАС України суд першої інстанції фактично не навів та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для визнання протиправними дій відповідача та постановлення окремої ухвали не досліджувалися, оцінка цим обставинам не надавалась.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою у порядку ст.383 КАС України, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.

За цим, доводи апеляційної скарги позивачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, є частково обґрунтованими.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про відмову у задоволенні заяви позивачки у порядку ст.383 КАС України, дійшов помилкових висновків про наявність нового спору та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За цим, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття нового рішення про визнання протиправними дій відповідача та постановлення окремої ухвали у справі №200/4065/25.

Отже, апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 по справі № 200/4065/25 скасувати.

Справу № 200/4065/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 24.09.2026 року