Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №520/12098/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 520/12098/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., повний текст складено 06.07.26 по справі № 520/12098/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Качанівська виправна колонія ( №54)"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)», в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Державної установа «Качанівська виправна колонія №54» щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 щодо видачі їй довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837); зобов`язати Державну установу «Качанівська виправна колонія №54» повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо видачі їй довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837), з урахуванням висновків суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ставлячи порушене право позивачки виключно в залежність від самого лише факту надання відповіді на звернення та відсутності бойових наказів (бойових розпорядження), відомостей журналів бойових дій, рапортів командиру підрозділу про безпосередню участь позивачки у бойових діях вбачається, що суд першої інстанції взагалі на оцінював заявлені позивачкою підстави позову, аргументація щодо зазначеного з боку суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні відсутня. Вказує, що спірним у справі, що не було піддано оцінці судом першої інстанції, було неврахування відповідачем при розгляді заяви позивачки того факту, що на той час, зокрема, коли вся територія Харківської області була зоною бойових дій, жодною нормою законодавства щодо осіб рядового та начальницького складу ДКВС не надано розкриття поняття того, що слід вважати залученням до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Стверджує, що суд першої інстанції, зазначаючи, що позивачка, не проходячи службу у воєнізованих формуваннях системи ДКВС, які чинним законодавством виділені в окрему категорію, не могла апріорі бути залученою до участі у бойових діях, не взяв до уваги, що позивачка просила видати їй спірну довідку не за участі у бойових діях, а внаслідок виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Зауважує, що суд першої інстанції повинен був надати відповідь на поставлене питання, а чи є заява позивачки відповідачем належно розглянута в тому сенсі, що відповідач, відмовляючи у її видачі, фактично не вирішував та не надавав оцінку можливості прирівняння виконуваних позивачкою обов`язків за займаною посадою, які чітко унормовані Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на території Державної установи «Качанівська виправна колонія №54», котра знаходиться на території м. Харкова та у складі Харківської області, яка наказами головнокомандувача ЗСУ визнана зоною бойових дій протягом 2022 року до заходів оборони установ виконання покарань, СІЗО, які опинились у зоні бойових дій. Отже, за підставності правозастосування пп.4 п.4 Порядку, дискреційні повноваження відповідача щодо оцінки передумов видачі довідки за формою згідно з додатком 6 є значно ширшими в аспекті вирішення спірного питання і не обмежені саме лише тим колом документів, на які вказував суд та які у пп.4 п.4 Порядку не значаться.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка проходила службу в Державній установі «Качанівська виправна колонія № 54», зокрема, в період з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України до 17.05.2024.

Позивачка звільнена зі служби з 17.05.2024 відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), що вбачається з витягу з наказу від 06.05.2024 №163/ос-24.

Позивачка 08.04.2026 звернулася до відповідача з заявою про видачу їй довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413.

За результатами розгляду зазначеного звернення відповідач листом від 17.04.2026 повідомив позивачку про відсутність підстав для видачі вказаної довідки, посилаючись на те, що позивачка у період з 24.02.2022 по 17.05.2024 не входила до складу воєнізованого формування ДКВС України, безпосередньої участі в бойових завданнях, проведенні розвідувальних заходів, а також заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)» не брала, травм (поранень, контузій, каліцтва) не отримувала.

Не погодившись із такою відповіддю, позивачка звернулася до суду з цим позовом, зазначаючи про бездіяльність відповідача, оскільки відповідач фактично не розглянув її заяву по суті, адже предметом звернення було отримання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а не підтвердження факту участі у бойових діях.

За доводами позивачки, під час проходження служби в установі виконання покарань, розташованій у місті Харкові, яке входило до території ведення бойових дій, вона виконувала службові обов`язки щодо забезпечення функціонування установи в умовах воєнного стану, що, на її переконання, підлягало оцінці відповідачем при вирішенні питання про видачу спірної довідки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду заяви позивачки про надання довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідач листом від 17.04.2026 повідомив про відсутність підстав для видачі такої довідки та навів мотиви такого рішення, зазначивши, що позивачка у період проходження служби не входила до складу воєнізованого формування ДКВС України, не залучалася до виконання бойових завдань, проведення розвідувальних заходів та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також не отримувала поранень, контузій чи каліцтв у зв`язку з виконанням таких завдань.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивачки про нерозгляд відповідачем її заяви по суті спростовуються змістом наявного в матеріалах справи листа відповідача, який містить результати розгляду звернення та мотиви відмови у видачі спірної довідки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Пунктом 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі неодноразово строк дії воєнного стану продовжувався Указами Президента України: №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, №40/2026 від 12.01.2026, №342/2026 від 27.04.2026, №596/2026 від 13.07.2026.

Відповідно до абз.1 п.19 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі по тексту – Порядок №413).

Відповідно до пп.4 п.4 Порядку №413 підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, визначеним абзацом першим пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є, зокрема, довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за формою згідно з додатком 6 до зазначеного Порядку.

Пунктом 8 Порядку №413 передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.

Додатком 6 вказаного Порядку встановлено форму довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України

При цьому, суд зазначає, що видача довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України не має автоматичного характеру та видача такої довідки за формою, встановленою додатком 6 до Порядку №413, передбачає наявність відомостей, які підтверджують безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

При цьому, така участь має бути підтверджена належними доказами, зокрема, документами службового характеру щодо залучення особи до виконання відповідних завдань, проходження служби у визначених умовах, виконання конкретних службових або бойових завдань, а також іншими документами, які дають можливість встановити факт безпосередньої участі особи у відповідних заходах.

Судом установлено, що за результатами розгляду заяви позивачки про надання довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідач листом від 17.04.2026 повідомив про відсутність підстав для видачі такої довідки та навів мотиви такого рішення, зазначивши, що позивачка у період проходження служби не входила до складу воєнізованого формування ДКВС України, не залучалася до виконання бойових завдань, проведення розвідувальних заходів та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також не отримувала поранень, контузій чи каліцтв у зв`язку з виконанням таких завдань.

Отже, доводи позивачки про нерозгляд відповідачем її заяви по суті спростовуються змістом наявного в матеріалах справи листа відповідача, який містить результати розгляду звернення та мотиви відмови у видачі спірної довідки.

Щодо доводів позивачки про те, що предметом її звернення було отримання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а не підтвердження участі у бойових діях, суд зазначає, що відповідач розглядав заяву позивачки по суті та надав оцінку наявності підстав для видачі довідки, передбаченої додатком 6 до Порядку № 413, що охоплює встановлення факту безпосередньої участі особи у відповідних заходах, про що зазначено у відповідному листі-відповіді.

Суд зазначає, що сам по собі факт проходження служби у Державній установі «Качанівська виправна колонія №54» в період дії воєнного стану та розташування установи на території м. Харкова не є безумовною та достатньою підставою для висновку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у розумінні Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку №413.

Із наведених норм права вбачається, що законодавець пов`язує виникнення права на отримання відповідної довідки не з фактом проходження служби в певний період або на певній території, а саме з фактом безпосередньої участі особи у відповідних заходах, який повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів залучення позивачки до виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Зокрема, позивачкою не долучено до заяви чи не вказано про наявність у відповідача наказів про її залучення до виконання відповідних завдань, витягів із журналів бойових дій, журналів ведення оперативної обстановки, книг служби, рапортів, донесень, матеріалів службових розслідувань, наказів про виплату збільшеної додаткової винагороди саме за участь у відповідних заходах або будь-яких інших документів, які б підтверджували її безпосередню участь у таких заходах.

За цим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідні документи подавалися до відповідача чи були у його розпорядженні та не були ним ураховані під час розгляду заяви позивачки.

Як зазначено вище, сам по собі факт проходження служби в Державній установі «Качанівська виправна колонія № 54» у період дії воєнного стану та розташування установи на території м. Харкова, яка належала до районів ведення бойових дій, не є безумовним підтвердженням безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у розумінні положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку №413.

При цьому, позивачкою не надано жодних доказів на спростування відомостей, викладених відповідачем у листі від 17.04.2026, відповідно до яких у період проходження служби вона не залучалася до виконання бойових завдань, проведення розвідувальних заходів чи інших заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Доводи позивачки зводяться переважно до власного тлумачення норм законодавства та посилань на проходження служби в умовах воєнного стану, проте не підтверджені належними доказами, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для видачі спірної довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Отже, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі доводи щодо наявної протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивачки про видачу їй довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837), не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Відтак, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачки, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 по справі № 520/12098/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий