Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №480/7081/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 480/7081/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2026, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, повний текст складено 15.07.26 по справі № 480/7081/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168), при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 195 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача зі служби військова частина розрахувала компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон України № 3551-XII) та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, що передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, без урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 до розрахунку грошової компенсації позивач вважає протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Сумьского окружного адміністративного суду від 15.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що позивач за увесь період служби, а саме з 2015 по 2024 рік, перебував на посаді майора медичної служби та відповідно до довідки про грошове забезпечення, отримував додаткову грошову винагороду за останньою займаною штатною посадою. Зазначає, що додаткова винагорода, що передбачена Постановою № 168 виплачувалася позивачу щомісяця за його останньою займаною штатною посадою. Отже, для позивача вона була щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, яке мало бути включено до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір грошової компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової). Не включення її відповідачем до складу такого грошового забезпечення призвело до нарахування та виплати позивачу такої грошової компенсації в меншому розмірі та до порушення прав позивача на належне грошове забезпечення. Посилається на те, що позиція суду першої інстанції не відповідає висновкам викладеним в постанові Верховного Суду від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23, від 20.12.2024 у справі № 240/21650/23, від 10.09.2025 у справі № 240/2400/24.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 24.03.2014 до 22.09.2024. Дані обставини не є спірними, сторонами не заперечуються.

Відповідно до витягу із наказу від 22.09.2024 № 275 майора медичної служби ОСОБА_1 з 22.09.2024 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів грошового забезпечення, а з котлового з 23.09.2024.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2024 № 275, ОСОБА_1 вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за: щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 55 днів за 2022-2024 роки; всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» (учасникам бойових дій) та пунктом 12 частини першої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 по 2024.

Представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом від 04.08.2025 щодо надання інформації про включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу нараховані вищевказані виплати.

Військової частини НОМЕР_1 направила представнику позивача лист від 18.08.2025, зі змісту якого встановлено, що розмір виплаченої позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку визначено без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Вважаючи протиправним обчислення грошової компенсації за невикористані відпустки, без урахування суми щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на зміст пункту 1 Постанови № 168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Суд зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується спірна виплата, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. Відповідно, додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для її включення до складу грошового забезпечення при нарахуванні спірної виплати.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон України № 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною другою статті 9 Закону України № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 9-2 Закону України № 2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1, абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 3 Постанови № 704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі – державні органи).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII та Постанови № 704, Міністерство оборони України затвердило Порядок № 260.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку № 260 виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (в редакції, на час звільнення позивача зі служби - 30.01.2025) передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по сьогоднішній день.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної Постанови № 168 неодноразово змінювалася.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Постанова № 836) доповнено Постанову № 168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі (на момент звільнення позивача з військової служби 22.09.2024) та, відповідно до якого на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Також Постановою № 836 доповнено Постанову № 168 пунктом 1-2, відповідно до якого (на момент звільнення позивача з військової служби 22.09.2024) виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Так, за викладеною у позовній заяві правовою позицією позивача, додаткова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, адже така винагорода виплачувалася позивачу щомісячно за рахунок коштів фонду грошового забезпечення з моменту впровадження Кабінетом Міністрів України такої виплати до дня звільнення, а отже, має постійний характер, а тому є невід`ємною складовою грошового забезпечення і має бути включена до розрахунку компенсації за невикористані відпустки.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі – Закон України№ 3161-IX), Закон України № 2011-ХІІ було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Крім того, на виконання, зокрема, статті 9-2 Закону України № 2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3161-IX, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Постанова № 836), змінилося і правове регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Також відповідно до статті 9-2 Закону України № 2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3161-IX, Постанови № 704, Постанови № 168 наказом Міністра оброни України від 26.09.2023 № 566 затверджено зміни до Порядку № 260, зокрема, пункт 6 розділу XXXI викладено в такій редакції: « 6. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів».

Пунктом 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) установлено, що на період воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Колегія суддів наголошує, що пункт 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

При цьому, колегія суддів враховує, що частина друга статті 9 Закону України № 2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).

Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається.

Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Окрім цього, таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до вказаної виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23, від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 та інших, під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, вирішуючи питання, чи враховується, передбачена Постановою № 168, щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення позивача (стрільця-помічника гранатометчика у військовій частині НОМЕР_3 ), з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону України № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення – як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.

Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що:

додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;

розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно, Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, – часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.06.2026 по справі № 240/33823/23, від 20.08.2026 у справі № 200/766/25, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає хибним висновок позивача про те, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Військова частина НОМЕР_1 правомірно не включила додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 до складу грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Стосовно посилання позивача на висновки Верховного суду, викладені у постановах від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, від 20.12.2024 у справі № 240/21650/23 та від 10.09.2025 у справі № 240/2400/24, відповідно до яких додаткова винагорода за Постановою № 168 входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки, колегія суддів вказує, що з метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, яка розкрила характер додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати, та яка ухвалена пізніше. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 по справі № 480/7081/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко