Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №520/2555/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 520/2555/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.06.26 по справі № 520/2555/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про розгляд подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 22.01.2026, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. А ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. А ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням загальної вислуги на день звільнення 25 років 07 місяців 07 днів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про розгляд подання про призначення пенсії за вислугу років, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, ОСОБА_1 від 22.01.2026.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 21.01.2026 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 12 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби, прво на пенсію за вислугу років мають: а) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, інші особи, зазначені у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Звертає увагу, що в пункті "а" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначити особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.

Зазначає, що вислуга років ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 19 років 09 місяців 07 днів, а в пільговому 25 років 07 місяців 07 днів.

Зауважує, що за приписами п. 3 Постанови №393 пільгова вислуга років враховується для визначення розміру пенсії, а не для їх призначення.

Таким чином, оскільки календарна вислуга років позивача на дату звільнення становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то ГУ ПФУ в Харківській області жодним чином не порушило прав та охоронюваних законом інтересів позивача та правомірно відмовило у призначення пенсії за вислугу років.

Крім того зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у праві № 520/32280/23 вже було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.

У період з 27.07.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя Фоміна Л.О. перебувала у щорічній відпустці.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Наказом Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№25)" від 28.12.2023 №27/ОС-23 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , головного бухгалтера - начальника відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).

Відповідно до зазначеного наказу вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні складала 19 років 09 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні - 25 років 07 місяців 07 днів.

21.01.2026 Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції підготувало та надіслало до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання та пенсійні матеріали для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

За результатами розгляду вищевказаного подання Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції рішенням Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.01.2026 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині 3 статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше, тоді як календарна вислуга позивачки на момент звільнення складає 19 років 09 місяців та 09 днів.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, дотримав всіх визначених законом умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ). Оскільки вислуга років позивача у пільговому обчисленні на день звільнення становить 25 років 07 місяців 07 днів, тому враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.04.2021р. у справі №480/4241/18, ОСОБА_1 відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ набула право на призначення пенсії за вислугою років.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Приписами частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону № 2713-IV пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України (частина 4 статті 23 Закону № 2713-IV).

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, серед інших, мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

За змістом пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону, призначається незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Досліджуючи природу пільгового зарахування вислуги років особі, яка проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 зробив висновок, що таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

У зазначеній постанові судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду констатувала, що право на пільговий залік вислуги років для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби передбачене Законом № 2713-IV, у зв`язку з чим зазначені особи мають право на призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням такої вислуги в пільговому обчисленні.

Таким чином право осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби на зарахування вислуги, необхідної для призначення пенсії, в пільговому обчисленні визначене в першу чергу Законом № 2713-IV і такий обрахунок вислуги років для зазначених осіб не суперечить положенням статті 12 Закону №2262-ХІІ, а лише конкретизує його, надаючи можливість зарахування зазначеним особам календарної вислуги в пільговому обчисленні, у зв`язку зі специфічними умовами праці колишніх працівників кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 цього Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходила службу на посадах рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби і на момент звільнення її календарна вислуга в пільговому обчисленні становила більше 25 років.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернулася за призначенням за пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ вже під час дії Порядку №393, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №119 від 16.02.2022, є безпідставними і ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки передбачене цим Порядком право на пільгове зарахування вислуги років враховується для визначення розміру пенсії, а не її призначення. При цьому, право позивача на пільгове зарахування вислуги років саме для призначення пенсії передбачене частиною 4 статті 23 Закону № 2713-IV, яка підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи.

Аналогічний висновок за подібних обставин справи, викладений у постановах Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 160/31127/23, від 18.02.2025 у справі №520/14878/23, від 26.02.2025 у справі №560/14729/23, від 07.03.2025 у справі №620/14330/23 та від 28.11.2025 у справі №420/28161/23, який враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у праві № 520/32280/23 вже було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки у справі №520/32280/23 оскаржувалось рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 27.07.2023, а в справі №520/2555/26 оскаржується рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 22.01.2025.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, враховуючи вище викладене, суд зазначає, що у справах №520/32280/23 та №520/2555/26 різні предмети позову.

За цих обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне рішення від 22.01.2026 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про дискреційність повноважень з огляду на таке.

Дискреція – це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями – органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями – вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган у силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку.

Водночас не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 21.01.2026 про про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону №2262-XII.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01.03.2023 відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262-XII, із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 по справі № 520/2555/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко