Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №420/38364/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. Справа № 420/38364/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 27.04.26 по справі № 420/38364/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.

В обґрунтування позовних вимог, зазначала про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2014-2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (далі - Постанова №889), яку позивач отримувала під час проходження військової служби у 2014 - 2017 роках, що мало наслідком виплату грошової допомоги на оздоровлення не у повному обсязі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивачем не доведено наявність спору про право, про порушене право на здійснення перерахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки до позовної заяви не надано жодного доказу розміру грошового забезпечення позивача за спірний період і доказів не нарахування.

Також, суд не врахував, що матеріали справи не містять жодних доказів або відомостей щодо фактичного нарахування та виплати відповідачем допомоги на оздоровлення за 2014– 2016 роки та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 за період з 2014 - 2016 роки.

Крім того, відповідач звертає увагу, що винагорода, встановлена Постановою №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується грошова допомога на оздоровлення. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Вищезазначені висновки підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01 березня 2018 року по справі № 761/17387/17, від 19 червня 2018 року по справі №825/1138/17.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є колишнім військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 .

23.02.2022 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 за №38.

Під час проходження служби позивач отримувала щомісячну винагороду у розмірі 60%, яка входила до складу її грошового забезпечення.

Натомість, відповідач розрахував та виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась відповідно до Постанови №889.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, яка має щомісячний та постійний характер.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 є безпідставними.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 за № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Вказана Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пункт 30.3 встановлює, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Постановою № 889 закріплено питання грошового забезпечення, зокрема, окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил.

Пунктом 2 ч. 1 Постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання зазначеної Постанови, наказом Міністра оборони від 15.11.2010 за № 595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція № 595), яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Пунктами 5, 8 Інструкції № 595 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Інструкція № 595 втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року за № 550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція № 550), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Підставою неврахування щомісячної додаткової винагороди при обчисленні одноразової грошової допомоги для за 2014-2017 роки слугувало застосування відповідачем приписів Інструкцій № 595, № 550 в частині не включення вказаної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що застосовуючи вказані Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, які визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги для оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Тобто, при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20, від 30.04.2021 у справі № 620/561/20.

Крім того, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.

Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Колегія суддів зазначає, що спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, яка з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді цієї справи, а тому колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Таким чином, у спірних правовідносинах розрахунок грошової допомоги для оздоровлення позивача мав проводитися відповідачем з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою № 889, яку позивач отримувала під час проходження військової служби, проте відповідачем протиправно не було здійснено відповідних дій.

Так, з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин у справи, колегія суддів ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 витребувала у ОСОБА_1 та у ВЧ НОМЕР_1 докази по справі, а саме: 1) докази проходження ОСОБА_1 військової служби у ВЧ НОМЕР_1 у спірний період з 2014 по 2017 рік, з наданням копій відповідних наказів (витягів з них); 2) докази нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 за 2014 – 2017 роки із зазначенням складових таких виплат, зокрема, але не виключно, щодо включення до відповідної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2026 відповідачем надано до суду апеляційної інстанції довідку №141 від 02.07.2026 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 з якої встановлено, що позивачу за період з січня 2017 року по грудень 2017 року включно нараховувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889. Також з вказаної довідки встановлено, що у червні 2017 року позивачу нараховувалася грошова допомога для оздоровлення. При цьому до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889.

Крім того, відповідачем повідомлено, що документи щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 05.12.2013 по 31.12.2016 надати неможливо. У зв`язку з виконанням вимог законодавства щодо передачі архівних документів відділом персоналу та фінансово-економічною службою ВЧ НОМЕР_1 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (м. Київ) були передані архівні справи постійного та тривалого строку зберігання, які містять відомості про проходження військової служби позивачем, а також інформацію щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших додаткових виплат за вказаний період. Таким чином, ВЧ НОМЕР_1 не володіє запитуваними документами та інформацією. У зв`язку з цим для їх отримання рекомендує звернутися до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (м. Київ).

Позивач в свою чергу вимоги ухвали суду від 30.06.2026 не виконала, будь-яких доказів до суду апеляційної інстанції не надала.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2026 витребувано у Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (м. Київ) докази проходження ОСОБА_1 військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , зокрема у період з 2014-2016 рр., з наданням копій відповідних наказів (витягів з них), а також докази нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 за 2014-2016 рр. із зазначенням складових таких виплат, зокрема, але не виключно, щодо включення до відповідної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.

На виконання вимог ухвали суду від 31.08.2026 Галузевим державним архівом Міністерства оборони України надано архівну довідку за №179/1/11446 від 14.09.2026 з якої встановлено, що позивачу за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно нараховувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889. Також з вказаної довідки встановлено, що у листопаді 2015 року та жовтні 2016 року позивачу нараховувалася грошова допомога для оздоровлення. При цьому до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889.

Крім того, з архівної довідки за №179/1/11446 від 14.09.2026 також встановлено, що в перевірених розрахунково-роздавальних відомостях на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 за період з січня 2014 року по жовтень 2015 року ОСОБА_1 не значиться.

Враховуючи досліджені колегією суддів докази надані на виконання вимог ухвал суду від 30.06.2026 та від 31.08.2026 судом апеляційної інстанції підтверджено, що за період 2015-2017 років позивачу проводились нарахування та виплата у вигляді грошової допомоги для оздоровлення у листопаді 2015 року у розмірі 1679,50 грн, у жовтні 2016 року у розмірі 4621 грн та у червні 2017 року у розмірі 4621 грн без врахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889. Також підтверджено, за період з грудня 2015 року по грудень 2017 року включно позивачу нараховувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що вищевказана грошова винагорода не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова допомога для оздоровлення, є необґрунтованими та такими, що суперечать висновкам суду.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги про перерахунок розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2014 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, оскільки за 2014 рік матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу як грошової допомоги для оздоровлення, так і доказів нарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, у зв`язку з чим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за 2014 рік слід відмовити.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі №420/38364/25 в частині задоволення позову про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 420/38364/25 - скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

В іншій частині рішення Харківсткого окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №420/38364/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий