Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №754/21158/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/14385/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/21158/25

23 вересня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілька Олександра Миколайовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та матері дитини, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що до реєстрації шлюбу під час спільного проживання як сім'ї у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис від 10 жовтня 2011 року, зареєстрований виконавчим комітетом Дударківської сільської ради Бориспільського району між позивачем та відповідачем.

Вказує на те, що згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.01.2020, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації позивачки з відповідачем син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дитиною з інвалідністю, його мати ОСОБА_1 є законним представником дитини з інвалідністю.

Зазначає, що 24 березня 2022 року після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України ОСОБА_2 вивіз позивачку із сином до села Міцівці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, де протягом двох тижнів зловживав зі своїми друзями та знайомими спиртними напоями. Після спроби відповідача забрати у позивачки кошти, відповідач застосував фізичне насильство. У зв`язку із чим позивачка за допомогою волонтерів виїхала з дитиною до Республіка Польща.

Звертає увагу на те, що за час перебування позивачки з сином за кордоном, відповідач не поцікавився не вони перебувають, як і на які кошти вони проживають. Відповідач навмисно ухиляється від утримання свого сина-інваліда.

Крім того, позивач вказала, що вона постійно проживає з дитиною з інвалідністю по слуху (глухота IV ст.), яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, а відповідач може надавати матеріальну допомогу.

Зазначає, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, нехтує своїми батьківськими обов'язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з дитиною, не сприяє завоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров'я, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

На підставі викладеного позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, починаючи з дати подання заяви та стягнути аліменти з відповідача на утримання позивачки у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно на строк інвалідності спільної дитини та здійснити розподіл судових витрат.

29 грудня 2025 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшов від відповідача відзив на позов, в обгрунтування якого зазначив, що позивач на підтвердження статусу непрацездадного повнолітнього сина, який потребує матеріальної допомоги та надає у якості основного доказу посвідчення серія НОМЕР_3 від 23.01.2020, однак ОСОБА_3 у строк до 06.10.2023 мав статус дитини з інвалідністю віком до 18 років, від 07.10.2023 ОСОБА_3 не має статусу дитини з інвалідністю та є повнолітньою особою.

Відповідач вказав, що позивач вводить в оману суд щодо дійсного стану здоров'я ОСОБА_3 та свідомо надала довідку про дослідження аудіометрії від 31.05.2008, довідку для ЛТЕК від 17.02.2010 та аудіограму № 1258/161 від 24.01.2015. Довідку німецькою мовою без зазначення назви дослідження українською мовою та дати проведення такого дослідження. У сукупності та з урахуванням наданих доказів позивачем обставина щодо непрацездатності повнолітнього сина та встановленої інвалідності не має свого відображення у сукупності доказів доданих до позовної заяви. Зазначив, що посилання позивача на постійне проживання із дитиною, яка на момент подачі позову досягла повноліття, не надає підстав для реалізації права на стягнення аліментів на її утримання. Жодних документів про свою непрацездатність не було надано, позивач є працездатною особою, не має інвалідності та за своїм станом здоров'я не потребує опіки чи догляду, а відтак і аліментів на своє утримання.

Крім того, в своєму відзиві відповідач вказав, шо на його утриманні та постійному догляді перебуває його батько, який є лежачим хворим, за догляд якого відповідач кошти не отримує. Крім того, відповідач має захворювання в стопах, колінних суглобах, поперековому відділі хребта. Відповідач стверджує, що стан здоров`я сина є нормальним та протилежний стану, про який вказує позивач у своєму позові. Оскільки до виїзду дитини за межі України, відповідач виховував сина, разом з сином катався на велосипедах, картингу, грали у боулінг, збирали гриби, ремонтували автомобіль. Син самостійно готував їжу, про що є відео докази, навіть інколи самостійно їздив до школи - інтернат № 26. Відповідач, після встановлення сину діагнозу «приглухуватість» придбав слухові апарати для покращення слуху. До виїзду сина за кордон, відповідач проживав разом із сином та кожні вихідні проводив час.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення алментів на утримання дитини та матері дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 03 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. подав через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2026 року та задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Деснянський районний суд м. Києва під час розгляду справи та прийняття рішення не в повній мірі врахував усі обставини і зробив хибний висновок про недоведеність обставин, викладених у позовній заяві та не застосував норми закону, які повинен був застосувати.

Вказує на те, що на момент виїзду дитини сторін за кордон йому було 16 років і свого повноліття він досяг знаходячись за кордоном, але і там він був під наглядом лікарів. З боку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 відбувається постійний психологічний диктат та фізична агресія через те, що у них особлива дитина (інвалід) та вона багато часу приділяє для задоволення матеріальних, медичних та реабілітаційних потреб сина. При цьому відповідач не хотів брати участь у забезпеченні ОСОБА_4 , у відповідальності за його здоров`я і повноцінний розвиток як особистості. Не допомагає матеріально, враховуючи, що позивачка постійно проживає з дитиною з інвалідністю по слуху (глухота ІV ст.), яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, опікується нею, а ОСОБА_2 може надавати матеріальну допомогу, вона звернулася ще з вимогою про стягнення аліментів на її утримання.

Зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина ОСОБА_4 , не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров`я, хоча б мав це робити, тобто по своїй вині ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Робить висновок про те, що відповідач є працездатною особою, має добрий стан здоров`я, жодних протипоказань до фізичної чи інтелектуальної праці немає. Інших неповнолітніх дітей у нього немає, особи, яких він утримує матеріально також відсутні. Факт батьківства відповідача підтверджено наданими суду документами (доказами). Матеріально забезпечений, в тому числі нерухомим майном. Апелянт вважає, що формою сплати аліментів на утримання дитини повинна бути 1/4 частка від доходу відповідача, такий же розмір коштів має бути з нього стягнений судом на утримання (аліменти) позивачки.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що до реєстрації шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане 08 грудня 2005 року.

10 жовтня 2011 року сторони уклали шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області, актовий запис № 9.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що сторона позивача не надала докази проживання разом та утримання повнолітнього сина, докази встановлення групи інвалідності повнолітньому сину ОСОБА_3 , при цьому позов подано у період повноліття сина, а також відсутні докази того, син не може обходитися без постійного стороннього догляду, вказана позовна вимога не може бути задоволена.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у грудні 2025 року йому виповнилося двадцять років і він мав правовий статус повнолітньої особи, а не дитини.

За загальним правилом статті 180 СК України обов`язок батьків утримувати дитину існує до досягнення нею повноліття.

Разом із тим глава 16 СК України встановлює окремі підстави виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина.

Відповідно до статті 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21 зазначив, що для виникнення такого аліментного обов`язку необхідна одночасна наявність трьох умов: повнолітня дочка або син є непрацездатними; потребують матеріальної допомоги; батько або мати мають матеріальну можливість надавати таку допомогу.

У цій же постанові Верховний Суд виходив із того, що непрацездатність повнолітнього сина була підтверджена належними актуальними доказами: йому була встановлена інвалідність з дитинства першої групи довічно, медичними документами підтверджувалася нездатність до самообслуговування та потреба в постійному сторонньому догляді, а судовим рішенням його було визнано недієздатним. Саме на підставі сукупності таких доказів Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення аліментів на повнолітнього непрацездатного сина.

Натомість у справі, яка переглядається, на підтвердження непрацездатності ОСОБА_3 позивачка посилалася на посвідчення серії НОМЕР_2 від 23 січня 2020 року, яким було підтверджено його статус саме дитини з інвалідністю ( без встанволення групи), а також на копію довідки від 31.05.2008, якою відносно стану ОСОБА_5 зроблено висновок про «Приглухуватість ІІ ступеню», копію результату аудіограми № 1258/161 від 29.11.2011, якою встановлено глухоту IV ступеню.

Зазначені документи підтверджують наявність у ОСОБА_3 відповідного стану здоров`я та статусу дитини з інвалідністю у період до досягнення ним повноліття, які самі по собі не підтверджують наявності у нього на час звернення з позовом у грудні 2025 року статусу повнолітньої непрацездатної особи, нездатної до смаообслуговування, потребуючого стороннього догляду.

Закон України «Про охорону дитинства» розмежовує поняття дитини з інвалідністю та повнолітньої особи, а за частиною першою статті 6 СК України особа після досягнення вісімнадцяти років уже не має правового статусу дитини.

Сам факт встановлення інвалідності в дитячому віці не звільняє сторону, яка заявляє вимогу про стягнення аліментів на підставі статті 198 СК України, від обов`язку довести наявність передбачених цією нормою умов на час існування спірних правовідносин, зокрема непрацездатність повнолітнього сина та його потребу в матеріальній допомозі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання апелянта на те, що після досягнення повноліття ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікарів у ФРН, а відповідні документи будуть надані після їх отримання та перекладу українською мовою, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки саме по собі твердження про можливість подання доказів у майбутньому не є доказом обставин, які входять до предмета доказування у цій справі.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено належними та достатніми доказами, що після досягнення повноліття ОСОБА_3 є непрацездатним у розумінні статті 198 СК України та що станом на час звернення з позовом існувала вся сукупність умов, необхідних для виникнення у відповідача обов`язку з його утримання на підставі цієї норми.

Відповідно до статті 88 СК України, якщо один із подружжя, у тому числі працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, та опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на таке утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21 Верховний Суд безпосередньо вирішив питання застосування статті 88 СК України у випадку, коли особа, за якою здійснюється догляд, досягла повноліття.

Верховний Суд виходив із того, що правовий статус дитини має особа лише до досягнення нею повноліття, а після досягнення вісімнадцяти років особа, якій установлено відповідну інвалідність, має статус особи з інвалідністю з дитинства, а не «дитини з інвалідністю». У зв`язку з цим Верховний Суд визнав помилковим стягнення аліментів на утримання матері на підставі статті 88 СК України у зв`язку з доглядом за її повнолітнім сином з інвалідністю та в цій частині відмовив у позові.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.

Отже, незалежно від питання про наявність або відсутність у ОСОБА_3 після досягнення повноліття статусу особи з інвалідністю, він на момент звернення з позовом не був дитиною у розумінні частини першої статті 6 та статті 88 СК України.

Саме тому проживання ОСОБА_1 разом із повнолітнім сином, догляд за ним та надання йому допомоги не створюють для неї права на утримання від його батька на підставі статті 88 СК України.

Найновішою релевантною практикою Верховного Суду щодо змісту статті 88 СК України є також постанова від 24 червня 2026 року у справі № 202/12577/24, в якій Верховний Суд виходив із того, що право одного з батьків на таке утримання пов`язане саме з проживанням та опікуванням дитиною з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду. Цей висновок не змінює правової позиції, сформульованої у справі № 164/299/21 щодо припинення застосування статті 88 СК України після набуття особою статусу повнолітньої.

Посилання апелянта на положення частини третьої статті 181 СК України як на підставу для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини саме у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За змістом частини третьої статті 181 СК України зазначеною нормою визначено спосіб стягнення аліментів на дитину, а саме у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Водночас наведена норма не встановлює імперативного розміру частки доходу платника аліментів, яка підлягає стягненню на утримання однієї дитини.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені статтею 182 СК України, у тому числі стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та осіб, яких він зобов`язаний утримувати, наявність у нього рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, наведені в апеляційній скарзі обставини щодо працездатності відповідача, стану його здоров`я, відсутності інших неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають на його утриманні, а також його майнового стану підлягають оцінці судом у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами, проте самі по собі не зумовлюють визначення розміру аліментів саме у 1/4 частці його заробітку (доходу).

Не ґрунтується на положеннях частини третьої статті 181 СК України й посилання апелянта на необхідність стягнення аналогічної - 1/4 частки доходу відповідача - на утримання позивачки, оскільки наведена норма регулює правовідносини щодо утримання дитини.

Право дружини на утримання у зв`язку з проживанням з нею малолітньої дитини та умови виникнення такого права визначені статтею 84 СК України, а порядок визначення розміру аліментів одному з подружжя - статтею 80 цього Кодексу.

При цьому положення Сімейного кодексу України не встановлюють обов`язку суду визначати розмір аліментів на утримання одного з подружжя у тій самій частці доходу платника, яка визначена на утримання дитини. Розмір таких аліментів визначається судом окремо з урахуванням встановлених у справі обставин та спроможності другого з подружжя надавати відповідне матеріальне утримання.

Інших самостійних правових підстав для стягнення аліментів на власне утримання ОСОБА_1 у межах заявлених позовних вимог не наведено.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Підстав для скасування чи зміни рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу представника позивача належить залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілька Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: