Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №755/7055/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 755/7055/26

Апеляційне провадження № 33/824/4002/2026

Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянувши апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року (у складі судді Галиги І.О.)

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженки м. Дебальцеве Донецької області, громадянки України, офіційно непрацюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 882043 від 05.05.2026: « ОСОБА_2 22.03.2026, близько о 01 год. 20 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого чоловіка, а саме: словесно ображала, погрожувала, била по обличчю в присутності малолітнього сина, чим завдала шкоди психічному та фізичному здоров`ю, чим вчинила адміністративне правопорушення, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП».

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 882043 від 05.05.2026: « ОСОБА_2 21.04.2026, близько о 15 год. 00 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого чоловіка, а саме: кричала, ображала, била, чим завдала шкоди психічному та фізичному здоров`ю, чим вчинила адміністративне правопорушення, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП».

Дніпровський районний суд міста Києва постановами від 16 червня 2026 року об`єднав справи в одне провадження та закрив його на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.

Не погодившись з такою постановою, потерпілий ОСОБА_1 26 червня 2026 року подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд неповно дослідив з`ясував фактичні обставини справи, неправильно визначив предмет доказування, не надав належної оцінки зібраним доказам та зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.

Вважає, що суд вибірково оцінив відеозаписи не проаналізував їх зміст у контексті усієї конфліктної ситуації та не надав належної оцінки характеру дій кожної зі сторін, при цьому обмежився загальним висновком про наявність сімейного конфлікту та обопільність сварки, залишивши поза увагою обставини здійснення погроз, фізичного впливу та психологічного тиску зі сторони ОСОБА_2 .

Вказує, що з відеозаписів вбачається активна й агресивна поведінка ОСОБА_2 в сторону ОСОБА_1 , зокрема скорочування дистанції, замахування руками, здійснення реального фізичного впливу у вигляді ляпасу, а також словесні погрози та образи.

Зазначає, що суд помилково послався на неможливість встановлення ініціатору конфліктів, оскільки це не впливає на можливість кваліфікації дії особи за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Вважає, що суд безпідставно надав перевагу показам особи, що притягається до адміністративної відповідальності та свідку з її сторони, яка таким не може вважатися з огляду на отримання нею відомостей зі слів ОСОБА_2 , а не будучи реальним очевидцем подій 22.03.2026 та 21.04.2026.

Посилається на неврахуванням судом факту винесення стосовно ОСОБА_2 термінового заборонного припису, що свідчить про встановлення поліцейським наявності достатніх підстав для застосування негайних заходів реагування.

У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат Осадчий П.Ю. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав викладених у ній.

ОСОБА_2 та її захисник - адвокат Хмелівська О.В. проти апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити, клопотали про приєднання до матеріалів справи доказів, які суд керуючись частиною сьомою статті 294 КУпАП не прийняв до розгляду.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Частиною першої статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до пунктом 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Суд, у відповідності з приписами статті 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП є правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та наявним у ній доказам.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції керувався тим, що стосовно подій 22 березня 2026 року в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 будь-яких форм домашнього насильства, встановлено лише, що мав місце сімейний конфлікт - сварка, а сам по собі факт складання протоколу не є доказом на підтвердження винуватості особи. Стосовно подій 21 квітня 2026 року встановлено, що конфлікт виник в результаті дій як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , а тому відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Крім того, суд вважав за необхідне зазначити, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно існують обопільні сімейні конфлікти, зумовлені перебуванням сторін у стадії розірвання шлюбу, які не містять ознак адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП, а саме сімейного насильства в будь-яких його формах.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про неповноту дослідження судом першої інстанції обставин справи, вибіркову оцінку відеозаписів та залишення поза увагою фактів фізичного і психологічного впливу на потерпілого, апеляційний суд виходить із такого.

На час подій, які ставляться ОСОБА_2 у вину, частиною першою статті 173-2 КУпАП передбачалася адміністративна відповідальність за умисне вчинення діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок яких була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто для притягнення особи до адміністративної відповідальності за наведеною нормою недостатньо самого встановлення факту конфліктної поведінки між подружжям, висловлення образ чи навіть окремого фізичного контакту, оскільки встановленню та доказуванню підлягає вся сукупність передбачених законом ознак складу правопорушення, а саме: 1) конкретне умисне діяння фізичного або психологічного характеру; 2) заподіяння внаслідок такого діяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого; 3) причинний зв`язок між діянням і відповідною шкодою, а також суб`єктивна сторона правопорушення.

При цьому сам по собі сімейний конфлікт не виключає можливості вчинення домашнього насильства одним із його учасників, водночас не кожна сварка між подружжям та не кожний прояв взаємної емоційної поведінки автоматично утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Досліджені апеляційним судом відеозаписи подій 21 квітня 2026 року дійсно підтверджують, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мав місце емоційно напружений конфлікт. На одному із фрагментів зафіксовано як ОСОБА_2 завдала ОСОБА_1 ляпаса, після чого, пояснюючи свої дії, зазначила, що зробила це у відповідь на нанесену їй образу.

Зазначену обставину апеляційний суд не залишає поза увагою та погоджується з апелянтом у тому, що відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ляпас належить до діянь, які за своїм характером можуть становити фізичне насильство. Водночас саме по собі віднесення певної фізичної дії до переліку форм фізичного насильства, ще не є достатнім для висновку про наявність у діях особи закінченого складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, оскільки для адміністративно-деліктної кваліфікації необхідним є встановлення всіх ознак, безпосередньо передбачених диспозицією цієї норми, у тому числі наслідку у вигляді завданої фізичному або психічному здоров`ю потерпілого шкоди.

Таких наслідків матеріали справи належними та достатніми доказами не підтверджують, особою, уповноваженою складати адміністративний протокол, а також самим ОСОБА_1 не зібрано таких доказів. Ані протокол про адміністративне правопорушення, ані досліджені відеозаписи самі по собі не дозволяють встановити, яку саме шкоду фізичному чи психічному здоров`ю ОСОБА_1 було завдано внаслідок зафіксованого ляпаса. По відео файлу не можна встановити силу такого ляпасу, який більше схожий на відмашку та на відео відсутні ознаки спричинення фізичного болю (почервоніння, тощо) Тобто відсутні беззаперечні докази, що внаслідок руху рукою, був спричинений фізичний біль, та метою такого руху було саме домашнє насильство, а не продовження конфлікту, та рух у відповідь на дії чоловіка, які мали місце в приміщенні, де відсутні камери. Матеріали справи не містять медичних документів, відомостей про звернення потерпілого за медичною чи психологічною допомогою або інших об`єктивних даних, які у сукупності з його поясненнями давали б можливість установити настання передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП наслідку.

Апеляційний суд також враховує, що відсутність медичної документації сама по собі не може автоматично свідчити про відсутність шкоди та така шкода може підтверджуватися сукупністю інших належних доказів, водночас у цій справі таких інших достатніх та узгоджених між собою доказів, які дозволяли б поза розумним сумнівом установити заподіяння ОСОБА_1 шкоди фізичному або психічному здоров`ю саме внаслідок дій ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Окрім того, при оцінці відеозаписів суд враховує межі зафіксованої ними інформації, оскільки камера відеоспостереження розташована таким чином, що фіксує переважно коридор квартири. Інші приміщення, до яких під час конфлікту неодноразово заходять та з яких виходять його учасники, перебувають поза полем зору камери, а тому відеозапис не відображає безперервно всього перебігу подій, зокрема поведінки сторін безпосередньо до появи у коридорі, змісту їх взаємодії в інших кімнатах та всіх обставин, які передували окремим зафіксованим діям.

За таких умов твердження ОСОБА_1 про те, що відеозапис доводить виключно односторонню агресивну поведінку ОСОБА_2 , не відповідає фактичному обсягу інформації, зафіксованої технічним засобом. Навпаки, дослідження записів у хронологічній послідовності свідчить про тривалий емоційно напружений сімейний конфлікт, учасники якого перебувають у постійній словесній взаємодії, наближаються один до одного, залишають поле зору камери та знову повертаються до коридору, а тому з таких записів неможливо достовірно відтворити повний причинно-наслідковий розвиток конфлікту виключно за окремими фрагментами, на які посилається потерпілий.

Такому висновку не суперечать і голосові повідомлення, направлені ОСОБА_2 своїй знайомій безпосередньо після подій 21 квітня 2026 року. Із їх змісту вбачається, що ОСОБА_2 сама не заперечувала факту нанесення одного ляпаса ОСОБА_1 , однак одночасно повідомляла про попередні та наступні фізичні дії з його боку, плювання в неї, штовхання, переміщення її по квартирі та інші конфліктні дії.

Апеляційний суд не розцінює такі повідомлення як достовірний доказ вчинення ОСОБА_1 протиправних дій, оскільки відповідні обставини не є предметом цього провадження і не підтверджені відповідними доказами, водночас враховує їх зміст для оцінки загального контексту подій, який не узгоджується із доводами апеляційної скарги про те, що надані матеріали беззаперечно відображають одностороннє насильство з боку ОСОБА_2 .

Не встановлено з необхідним стандартом доказування і суб`єктивної сторони інкримінованого правопорушення, оскільки беззаперечно встановленим є лише те, що сам фізичний рух у вигляді ляпаса був свідомим, водночас наявні докази не дають достатніх підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 , діючи в умовах описаного емоційного сімейного конфлікту, усвідомлювала протиправний характер своїх дій саме як акту домашнього насильства, передбачала заподіяння такими діями шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілого та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку у розумінні статті 10 КУпАП.

Щодо подій 22 березня 2026 року апеляційний суд також не встановив підстав для іншої оцінки доказів, ніж та, яку надав суд першої інстанції, враховуючи, що досліджені записи з камери відеоспостереження не містять безпосередньої візуальної фіксації обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме нанесення ОСОБА_2 ударів ОСОБА_1 по обличчю, висловлення на його адресу конкретних погроз чи інших дій фізичного або психологічного характеру.

Із запису переважно сприймається звукова інформація з інших приміщень квартири, які камера безпосередньо не охоплює. Зокрема, чутно емоційно збуджену дитину, її плач та висловлювання щодо небажання перебувати разом із ОСОБА_2 у кімнаті.

Разом із тим сам по собі емоційний стан дитини, за відсутності безпосередньої фіксації подій у відповідному приміщенні, не дає можливості достовірно визначити причини такого стану, попередню поведінку кожного з дорослих, а тим більше встановити на цій підставі факт застосування ОСОБА_2 фізичного чи психологічного насильства саме щодо ОСОБА_1 , як це сформульовано у протоколі про адміністративне правопорушення.

Суд не вправі замінювати відсутність доказів щодо інкримінованих ОСОБА_2 дій припущеннями або самостійно конструювати інший фактичний склад правопорушення, який не був сформульований у протоколі.

Інших об`єктивних доказів того, що 22 березня 2026 року ОСОБА_2 словесно ображала, погрожувала та била по обличчю ОСОБА_1 , а внаслідок саме цих дій останньому була завдана шкода фізичному чи психічному здоров`ю, матеріали справи не містять. Сам протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним джерелом відомостей про сформульоване особі обвинувачення, однак викладені у ньому твердження підлягають перевірці іншими доказами та не можуть самі по собі вважатися достатнім підтвердженням винуватості особи, якщо фактичні дані, зазначені у протоколі, не знаходять належного підтвердження під час судового розгляду.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про безпідставне надання судом переваги поясненням ОСОБА_2 та показанням свідка ОСОБА_3 , оскільки зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що висновок про закриття провадження ґрунтується виключно чи переважно на показаннях зазначеного свідка. Суд першої інстанції дослідив пояснення обох учасників конфлікту, відеозаписи та інші матеріали справи й надав їм оцінку в сукупності. Те, що ОСОБА_3 не була безпосереднім очевидцем конфліктів, не позбавляє її показання доказового значення в тій частині, в якій вона особисто отримувала від ОСОБА_2 голосові повідомлення безпосередньо після подій та могла повідомити суду обставини їх отримання. Водночас повідомлені нею зі слів ОСОБА_2 відомості про конкретні дії ОСОБА_1 обґрунтовано не можуть мати такого самого доказового значення, як безпосереднє сприйняття подій.

Доводи скарги про те, що наявність термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_2 сама по собі підтверджує факт вчинення нею домашнього насильства також є необґрунтованими, оскільки за своїм правовим призначенням терміновий заборонний припис є спеціальним превентивним заходом реагування, спрямованим на негайне припинення можливої небезпечної ситуації, усунення загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи та запобігання продовженню або повторному вчиненню насильства. Він виноситься уповноваженим працівником поліції, зокрема за результатами оцінки ризиків, в умовах необхідності оперативного реагування, а тому факт винесення такого припису засвідчує здійснення поліцією превентивного реагування на отримане повідомлення та оцінений на відповідний момент ризик, однак не має преюдиційного значення для суду і не є рішенням про встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Таким чином, матеріали справи у своїй сукупності підтверджують існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалого гострого сімейного конфлікту, пов`язаного, серед іншого, із припиненням їх сімейних відносин, який супроводжувався взаємною емоційною поведінкою та окремими фізичними контактами. Водночас докази, досліджені судами обох інстанцій, не дають можливості зробити без припущень висновок про те, що 22 березня 2026 року ОСОБА_2 вчинила щодо ОСОБА_1 зазначені у протоколі умисні дії фізичного та психологічного характеру, а щодо подій 21 квітня 2026 року - що внаслідок зафіксованого фізичного контакту та інших її дій ОСОБА_1 була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю, яка є обов`язковою ознакою складу правопорушення за статтею 173-2 КУпАП.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи, які неможливо усунути на підставі належних та допустимих доказів, відповідно до статті 62 Конституції України підлягають тлумаченню на її користь.

За таких обставин доводи апеляційної скарги зводяться переважно до іншого тлумачення окремих фрагментів відеозаписів та переоцінки доказів на користь запропонованої потерпілим версії подій, однак не спростовують правильного кінцевого висновку суду першої інстанції про недоведеність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

З огляду на викладене апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Желепа