Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №161/10326/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10326/26

Провадження № 2/161/5559/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Дмитрук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацька Алла Володимирівна, про визнання недійсними (фраудаторними) договорів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що 01.02.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (далі – Відповідач 1) було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 500 000,00 доларів США, без нарахування процентів. На момент укладення договору Відповідач-1 запевнив позивача, що повернення суми позики відбудеться в домолений строк, зазначив про наявність у його власності декількох об`єктів нерухомого майна. Позичальник належним чином не виконав свої зобов`язання. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.12.2025 року було ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 01.02.2017 року в розмірі 500 000 $ (п`ятсот тисяч доларів США) та судовий збір в розмірі 12 112 грн. Вказане рішення набрало законної сили. Позивачем було отримано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів нерухомого майна, належних боржнику. Внаслідок встановленої інформації, ОСОБА_5 стало відомо, що Відповідач-1 у період з 17.07.2017 року по 18.09.2017 року вчинив дії щодо відчуження належного йому майна на користь ОСОБА_3 (далі - Відповідача-2), яка є його дружиною (згідно договорів поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності). При цьому, зобов`язання Відповідача-1 за договором позики стало невиконаним з 01.07.2017 року, тобто саме у аналогічні часові рамки переоформлення права власності з боржника. На переконання позивача, відповідні дії спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за договором позики, а вчинені договори поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності є фраудаторними. З актуальної інформації, яка міститься у ДРРП вбачається, що будь-якого іншого майна, належного Відповідачу-1, за рахунок реалізації якого можливо погасити борг (за винятком єдиного об`єкта, який водночас перебуває під арештом) у Відповідача-1 вже немає.

З огляду на вказане, ОСОБА_5 просить суд визнати недійсними: договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 17.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2019, договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 17.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за № 2023, договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 18.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2053, договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 18.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за № 2058, договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 18.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В. приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області, зареєстрований в реєстрі за № 2747, скасувати державну реєстрацію речового права на об`єкти нерухомості, які були предметами вказаних договорів та стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року було повернуто заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року позов було залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.05.2026 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

Представник позивача у письмовій заяві просив здійснювати розгляд справи без участі сторони, вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання повторно не з`явились, про дату та час розгляд справи були повідомлені належним чином. Правом подачі письмових відзивів на позов не скористались.

Приватний нотаріус ЛРНО Волинської області Гловацька А.В. в письмовій заяві просила здійснювати розгляд справи без її участі.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.02.2017 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 500 000 $, без нарахування процентів, а позичальник зобов`язується повернути їх у строки та на умовах, передбачених договором (до 01.07.2017 року) (а.с.25).

Вказане також стверджується особистою розпискою Відповідача-1 (а.с.15).

Згідно свідоцтва про зміну імені ОСОБА_7 29.09.2021 року змінив прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.16).

Позичальник не виконав умови вказаного договору в обумовлений термін, внаслідок чого позивач звернувся до суду.

Згідно заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.12.2025 року (справа №161/19719/25) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнута заборгованість за договором позики від 01.02.2017 року в розмірі 500 000 $ (п`ятсот тисяч доларів США) та судовий збір в розмірі 12 112 грн. Вказане рішення набрало законної сили 27.01.2026 року (а.с.13-14).

03.02.2026 року судом було видано виконавчий лист № 161/19719/25 (встановлено згідно даних АСДС).

Згідно копії свідоцтва про одруження від 13.05.2000 року ОСОБА_2 з 13 травня 2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (станом на дату розгляду справи шлюб дійсний, доказів зворотного судом не встановлено) (а.с.70).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на дату розгляду справи у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка (кадастровий номер 0722180800:01:002:0093), площею 0,22 га (дата державної реєстрації 04.03.2026 року) та земельна ділянка (кадастровий номер 5621480703:01:000:0937), площею 0,1441 га, за адресою АДРЕСА_1 (спільна часткова власність, співласники ОСОБА_9 , ОСОБА_2 ; дата набуття права власності 15.09.2014 року; номер запису про обтяження 22762088 від 21.09.2017 року).

В свою чергу, у власності ОСОБА_3 перебуває дев`ять об`єктів нерухомого майна (три земельні ділянки, два житлових будинки, будівля виробничого корпусу, адмінприміщення та дві квартири).

П`ять об`єктів нерухомого майна зареєстровано за Відповідачем-2 згідно договорів поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності (від липня 2017 року).

Так, згідно договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок, посвідченого приватним нотаріусом ЛРНО Волинської області Гловацькою А.В. за №2019 від 17.07.2017 року, ОСОБА_3 стала одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_2 , площею 186,8 кв.м. (титульним власником предмету договору на момент його укладення був ОСОБА_2 , реєстрація права власності здійснена 02.04.2013 року) (а.с. 64-65,74).

Згідно договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку, посвідченого приватним нотаріусом ЛРНО Волинської області Гловацькою А.В. за №2747 від 18.07.2017 року, ОСОБА_3 стала одноосібним власником земельної ділянки, площею 0,2499 га, розташованої в с. Охотин Луцького району Волинської області, кадастровий номер: 0722887500:03:001:1699 (титульним власником предмету договору на момент його укладення був ОСОБА_2 (на підставі державного акта від 01.12.2011 року) (а.с. 93-94).

Згідно договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку, посвідченого приватним нотаріусом ЛРНО Волинської області Гловацькою А.В. за №2023 від 17.07.2017 року, ОСОБА_3 стала одноосібним власником земельної ділянки, площею 0,1075 га, розташованої в с. Зміїнець Луцького району Волинської області, кадастровий номер: 0722883700:03:001:1461 (титульним власником предмету договору на момент його укладення був ОСОБА_2 (на підставі державного акта від 26.10.2007 року) (а.с. 113-114).

Згідно договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок, посвідченого приватним нотаріусом ЛРНО Волинської області Гловацькою А.В. за №2053 від 18.07.2017 року, ОСОБА_3 стала одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 93,2 кв.м., розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер 5621480703:01:000:0936) (титульним власником предмету договору на момент його укладення був ОСОБА_2 , реєстрація права власності здійснена 24.12.2014 року) (а.с. 163-164).

Згідно договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку, посвідченого приватним нотаріусом ЛРНО Волинської області Гловацькою А.В. за №2058 від 18.07.2017 року, ОСОБА_3 стала одноосібним власником земельної ділянки, площею 0,0387 га, розташованої в с. Боремель Демидівського району Рівненської області, кадастровий номер: 5621480703:01:000:0936 (титульним власником предмету договору на момент його укладення був ОСОБА_2 (на підставі свідоцтва від 17.09.2014 року) (а.с. 187-188).

Предметом розгляду справи є питання визнання вказаних договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за Відповідачем-2.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на спірні об`єкти нерухомості було набуто ОСОБА_2 в період його перебування у шлюбі з ОСОБА_3 (ця обставина не спростована відповідачами).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (вказане узгоджується з положеннями ст. 60 СУ України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За таких обставин розпорядження майном, в тому числі його відчуження, має відбуватися за взаємною згодою подружжя незалежно від того на чиє ім`я зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості.

За відсутності нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на відчуження нерухомого майна, інший з подружжя немає права на укладання такого договору.

Суд зауважує, що шлюб між сторонами не розірвано, розглядувані договори укладено в порядку поділу майна подружжя, крім того, ОСОБА_2 подарував свої частки у належному майні дружині в період з 17.07.2026 року по 18.07.2026 року.

Згідно договору позики від 01.02.2017 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем-1, ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позику у розмірі 500 000 доларів США до 01.07.2017 року.

В даному випадку має місце відчуження майна належного боржнику ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір, як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що узгоджується з позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №700/337/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).

Контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності); відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див. постанову Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.15 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанови Верховного Суду від 18.05.2022р. у справі № 643/15604/17, від 12.04.2023р. в справі № 161/12564/21).

Суд зауважує, що особа, яка відчужує майно, що перебуває у спільній частковій власності подружжя, на підставі безвідплатного договору на користь своєї дружини, після настання строку повернення позики на користь позикодавця, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора, направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. На думку суду, такі дії є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що: 1) ОСОБА_2 відчужив майно спільної часткової власності після настання строку повернення позики позивачу; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь іншого з членів подружжя.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна Відповідачем 1, яким він володів спільно із дружиною, будучи боржником перед позивачем, відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його частку як боржника та і на майно в цілому.

Відповідно, договори дарування, вчинені Відповідачем-1 в період наявності непогашеної заборгованості, внаслідок якого ОСОБА_2 перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набувають ознак фраудаторних правочинів (правові висновки Верховного Суду у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17).

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржників та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними розглядуваних договорів.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відтак, зважаючи на визнання п`яти договорів поділу спільного майна подружжя та дарування майна недійсними, вимога щодо припинення права власності ОСОБА_3 на спірні об`єкти нерухомості також підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору слід стягнути з відповідачів на користь позивача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 15974,40 грн. (а.с.43).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 288-289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацька Алла Володимирівна, про визнання недійсними (фраудаторними) договорів, – задовольнити повністю.

Визнати недійсними:

1)договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 17.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2019;

2)договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 17.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за № 2023;

3)договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 18.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2053;

4)договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 18.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за № 2058;

5)договір поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на земельну ділянку від 18.09.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Головацькою А.В. приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області, зареєстрований в реєстрі за № 2747.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на:

-житловий будинок АДРЕСА_2 , площею 186,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 43982507228), зареєстровано на підставі договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 17.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2019 (номери відомостей про речове право: 21425341, 21425242);

-житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 93,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 539620856214), зареєстровано на підставі договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 18.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2053 (номери відомостей про речове право:21444482, 21444393);

-земельну ділянку (кадастровий номер 5621480703:01:000:0936), площею 0,0387 га, розташовану в с. Боремель, Демидівського району Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455367256214), зареєстровано на підставі договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 18.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2058 (номери відомостей про речове право:21457811, 21457553);

-земельну ділянку (кадастровий номер: 0722887500:03:001:1699), площею 0,2499 га, розташовану в с. Охотин Луцького району Волинської області, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1354870007228), зареєстровано на підставі договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 18.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2747 (номери відомостей про речове право: 22390632, 22390696);

-земельну ділянку (кадастровий номер: 0722883700:03:001:1461), площею 0,1075 га, розташовану в с. Зміїнець Луцького району Волинської області, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1302612807228), зареєстровано на підставі договору поділу спільного майна подружжя та дарування частки у праві власності на житловий будинок від 17.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В., зареєстрований в реєстрі за №2023 (номери відомостей про речове право: 21426550, 21426623).

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 15974 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп., а саме по 7987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідачі: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацька Алла Володимирівна (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ковельська 64/1).

Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк