Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №154/1858/23 — Володимирський міський суд Волинської області

154/1858/23

1-кп/154/97/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області в складі :

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12023030510000287 від 24.03.2023, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бар Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше несудимого, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку у

ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - РТЦК та СП) як військовозобов`язаний, достовірно знаючи, що відповідно до Указів Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану на території України» та № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» на території України введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, будучи визнаним рішенням позаштатної постійно діючої військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 48 від 07.03.2023 придатним до проходження військової служби. Не маючи визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 07.03.2023 особисто отримав повістку про необхідність прибуття 09.03.2023 о 18:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації.

Проте, ОСОБА_4 , будучи обмежено придатним за станом здоров`я до проходження військової служби, не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, діючи з прямим умислом, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та не прибув 09.03.2023 о 18:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого відправлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив обставини його вчинення, які за своїм змістом відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, та їх не оспорював. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Зазначив, що у лютому 2023 року потрапив до лікарні у зв`язку з інфарктом, а в березні 2023 року пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний обмежено придатним до військової служби. Після проходження ВЛК йому було вручено повістку про необхідність прибути 09 березня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини. У визначений день до РТЦК та СП він не прибув, оскільки відчув біль у серці та звернувся за медичною допомогою. Після огляду лікар призначив йому лікування та відпустив додому, а наступного дня він мав з`явитися на прийом до лікаря-кардіолога. Про зазначені обставини ОСОБА_4 , за його словами, повідомив ІНФОРМАЦІЯ_4 у телефонному режимі. Під час розмови йому повідомили, що матеріали щодо нього будуть передані до поліції. Після цього до РТЦК та СП він більше не звертався.

Причиною своєї неявки та подальшої поведінки обвинувачений назвав побоювання за стан свого здоров`я.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю встановлена та підтверджена в ході судового розгляду сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, а саме:

- показаннями свідка ОСОБА_6 , начальника відділу офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 , який у судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_4 по службі. На початку березня 2023 року старший лейтенант запасу ОСОБА_4 отримав повістку про виклик до РТЦК та СП для уточнення військово-облікових даних. Після прибуття до РТЦК та СП йому було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої ОСОБА_4 було визнано обмежено придатним до військової служби. Свідок зазначив, що на той час відповідно до директиви Генерального штабу Збройних Сил України особи, визнані обмежено придатними до військової служби, могли проходити військову службу, зокрема, у підрозділах забезпечення РТЦК та СП та військових навчальних закладах. Після проходження ВЛК ОСОБА_4 підписав листок бесіди та отримав повістку про необхідність прибути 09 березня 2023 року о 18 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини НОМЕР_1 , яка на той час формувалася. Зі слів свідка, 09 березня 2023 року в першій половині дня він зателефонував ОСОБА_4 , щоб уточнити, чи прибуде той до РТЦК та СП у визначений час. Під час телефонної розмови ОСОБА_4 повідомив, що не прибуде, оскільки записаний на прийом до лікаря. У відповідь свідок попередив його про кримінальну відповідальність за неявку, на що ОСОБА_4 відповів: «До зустрічі у суді», після чого розмову було завершено. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_4 не висловлював незгоди з висновком військово-лікарської комісії та будь-яких заперечень щодо нього не заявляв. Після 09 березня 2023 року ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`являвся;

- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення від 23.03.2023, яким стверджується, що 02.03.2023 громадянин ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 . При перевірці військово-облікових документів було встановлено, що даний громадянин за військовим званням старший лейтенант запасу. Того ж дня даному офіцеру було запропоновано отримати картку обстеження медичного огляду, на що останній погодився та розпочав проходження медичного огляду. Під час проходження медичного огляду лікарем терапевтом громадянина ОСОБА_4 було скеровано на додаткове медичне обстеження до лікаря кардіолога. 07.03.2023 громадяни ОСОБА_4 завершив проходження медичного огляду та згідно довідки позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії, протокол №48 від 07.03.2023, на підставі статті 39 б, 40 б графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, був визнаний обмежено придатним до військової служби. Непридатний до військової служби у ДШВ, плавскладі, морській піхоті, спецпідрозділах. Придатний до служби в частинах (підрозділах) забезпечення, РМТЦК та СП, організаціях, установах, навчальних закладах. Враховуючи стан здоров`я громадянина ОСОБА_4 та у відповідності до рекомендацій військово-лікарської комісії з даним офіцером було проведено бесіду на рахунок проходження військової служби по мобілізації у Збройних Силах України. Як вбачається з аркуша бесіди старший лейтенант ОСОБА_4 виявив позитивне ставлення до військової служби. З огляду на такі факти старшому лейтенанту ОСОБА_4 була вручена бойова повістка для відправки у військову частину НОМЕР_1 на 09.03.2023 на 18:00. Під час вручення бойової повістки громадянин ОСОБА_4 не висловлював жодних заперечень або скарг. На передодні відправки у війська, а саме 09.03.2023, приблизно о 12:00, начальником відділення офіцерів запасу і кадрів лейтенантом ОСОБА_6 був здійснений телефонний дзвінок до громадянина ОСОБА_4 з метою уточнення чи з ним все гаразд та чи він пам`ятає, що на 18:00 має прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В телефонній розмові громадянин ОСОБА_4 повідомив, що не прибуде у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з тим, що записався на прийом до сімейного лікаря на 10.03.2023. Лейтенант ОСОБА_6 попередив ОСОБА_4 про відповідальність за неприбуття по бойовій повістці, на що останній відповів, що йому все одно та «зустрінемося у суді» та поклав слухавку. Станом на 17.03.2023 громадянин ОСОБА_4 не надав жодного документального підтвердження про можливі законні підстави неявки по повістці, пов`язані з його станом здоров`я;

- Актом дослідження стану здоров`я ОСОБА_4 у кардіолога міської поліклініки КП «Володимирське ТМО» від 03.03.2023, висновком лікаря, карткою обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 07.03.2023 та Довідкою позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії №517 від 07.03.2023, якими стверджується що 07.03.2023 позаштатною ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено медичний огляд старшого лейтенанта ОСОБА_4 , протокол №38, за результатами якої встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст, ст2 ССР дуже високий. Гіпертензивне серце. Стенокардія напруги ФК ІІ-ІІІ. Кардіосклероз дифузний. Постінфарктний кардіосклероз (31.01.2023). На підставі статті 39 б, 40 б графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, ОСОБА_4 визнаний обмежено придатним до військової служби. Непридатний до військової служби у ДШВ, плавскладі, морській піхоті, спецпідрозділах. Придатний до служби в частинах (підрозділах) забезпечення, РМТЦК та СП, організаціях, установах, навчальних закладах;

- розпискою, якою підтверджується, що ОСОБА_4 07.03.2023 під підпис одержав повістку про необхідність прибуття 09.03.2023 на 18:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини НОМЕР_1 ;

- Аркушем бесіди, яким підтверджується, що 07.03.2023 начальника відділу офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 з ОСОБА_4 була проведена бесіда, під час якої останній виказав позитивне ставлення до військової служби та під підпис був ознайомлений з відповідальністю за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації;

- листом КП «Володимирське територіальне медичне об`єднання» Володимирської міської ради від 06.04.2023 № 653/10-2.23, згідно якого 10.03.2023 було проведено огляд та консультація ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , лікаря-кардіолога за направленням сімейного лікаря. Повторного звернення не було. На стаціонарному лікуванні ОСОБА_4 не перебував.

Зазначені вище докази є належними, оскільки у своїй сукупності підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, та є допустимими, оскільки отримані в порядку, встановленому нормами КПК України та без порушень. Вони є послідовними, не містять протиріч, переконливими як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку. Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування.

За таких обставин, суд приймає до уваги при ухваленні вироку вказані докази, як докази вини ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом та правосвідомістю, оцінивши кожний із зазначених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні, вважає, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, доведена повністю в ході судового розгляду, та його дії правильно кваліфіковані за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_4 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, суд керується таким.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч.2 ст.65 КК України).

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, суд визнає щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 та активне сприяння розкриттю злочину.

Відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Під час судового розгляду кримінального провадження встановлено ряд обставин, які характеризують особу обвинуваченого та не можуть бути залишені поза увагою при індивідуалізації покарання ОСОБА_4 .

Так, суд враховує, що ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також бере до уваги стан його здоров`я, зокрема наявність серцево-судинних та інших захворювань, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду медичними документами.

У цьому контексті суд враховує і показання самого ОСОБА_4 , який пояснив, що у лютому 2023 року потрапив до лікарні у зв`язку з інфарктом, після чого у березні 2023 року пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний обмежено придатним до військової служби. За його показаннями, 09 березня 2023 року, коли він мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини, у нього виник біль у серці, у зв`язку з чим він звернувся за медичною допомогою, а причиною своєї неявки та подальшої поведінки назвав побоювання за стан власного здоров`я.

Наведені обвинуваченим пояснення щодо мотивів його поведінки самі по собі не спростовують установлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення та не змінюють правової оцінки його дій. Водночас при вирішенні питання про призначення покарання суд не може залишити їх поза увагою, оскільки посилання ОСОБА_4 на проблеми зі здоров`ям та пов`язані з ними побоювання певною мірою узгоджуються з об`єктивними медичними даними, дослідженими судом.

Зокрема, стан здоров`я ОСОБА_4 у подальшому неодноразово був предметом оцінки військово-лікарських комісій: у 2024 році за результатами медичного огляду його було визнано непридатним до військової служби, тоді як у 2025 році за результатами повторного медичного огляду — обмежено придатним до військової служби.

Таким чином, сукупність досліджених медичних документів, показань обвинуваченого та результатів проходження ним військово-лікарських комісій у різні періоди свідчить про те, що наявні у ОСОБА_4 проблеми зі здоров`ям мали об`єктивний характер, а висловлені ним побоювання щодо стану власного здоров`я не були суто абстрактними чи позбавленими фактичного підґрунтя.

При цьому суд не ставить під сумнів та не переоцінює висновки відповідних військово-лікарських комісій, не поширює висновок про непридатність ОСОБА_4 , зроблений у 2024 році, на стан його здоров`я у березні 2023 року та не розглядає його як обставину, яка сама по собі виключає кримінальну відповідальність за вчинене. Вказані відомості враховуються судом у сукупності з іншими дослідженими доказами саме як дані про стан здоров`я, мотиви поведінки та особу обвинуваченого, що мають значення при індивідуалізації покарання.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені під час судового розгляду дані про особу ОСОБА_4 та керуючись положеннями ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, що пом`якшують його покарання, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та стан здоров`я обвинуваченого, підтверджений сукупністю досліджених судом медичних документів.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд також бере до уваги тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, встановлені у цій справі фактичні обставини, особу винного, який не судимий, має постійне місце проживання та сталі соціальні зв`язки, задовільно характеризується за місцем проживання, одружений, стан здоров`я дружини, яка також страждає на серцево-судинні захворювання (гострий інфаркт міокарду без елевації сегменту ST по боковій стінці (від 29.03.2025) Коронарографія (31.03.2025). Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій. Гіпертонічна хвороба ІІІ стадія, ст. 2 ССР 4 (дуже високий)).

Враховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи особу винного, суд вважає можливим при призначенні покарання обвинуваченому за ст.336 КК України, застосувати вимоги ст. 69 КК України, призначивши обвинуваченому більш м`який вид основного покарання, не зазначений в санкції ст. 336 КК України, у виді пробаційного нагляду.

На думку суду, саме покарання у виді пробаційного нагляду, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Крім того, визначене обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, на переконання суду, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

Суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався.

Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду рахувати з дня постановки ОСОБА_4 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Головуючий ОСОБА_1