Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №200/1706/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року справа №200/1706/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/1706/26 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні ді,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила: визнати дії протиправними щодо не зарахування до страхового та спеціального стажу для обчислення пенсії за віком періодів роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994, 29.09.1994 по 23.02.1997, 25.11.2003 по 08.01.2004; визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2026 № 2046500260 в частині вимови у зарахуванні до страхового та спеціального періодів стажу роботи 15.08.1987 по 28.02.1994, з 29.09.1994 по 23.02.1997 та з 25.11.2003 по 08.01.2004; зобов`язати зарахувати періоди роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994 в Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області на посаді вчителя початкових класів, з 29.09.1994 по 23.02.1997 в Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе на посаді вихователя, період виплати допомоги по безробіттю у відповідності до Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 № 1533-III у Костянтинівському міському центрі зайнятості з 25.11.2003 по 08.01.2004.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.02.2026 № 2046500260.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії від 04.02.2026 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи вчителем початкових класів з 15.08.1987 по 27.02.1991 у Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області, із зарахуванням до спеціального стажу (працівники освіти) періоду роботи вчителем початкових класів з 15.08.1987 по 27.02.1994 у Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області, до спеціального стажу періоду роботи вихователем в дитячому саду з 29.09.1994 по 23.02.1997, до страхового стражу періоду виплати допомоги по безробіттю з 25.11.2003 по 08.01.2004 у Костянтинівському міському центрі зайнятості.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Представником позивача подана заява про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, просив стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року задоволено частково заяву про ухвалення додаткового рішення, а саме суд:

Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

В решті вимог заяви відмовив.

Позивач, не погодившись з таким додатковим рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити та збільшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 з 2000 (двох тисяч) грн. до 39000,00 грн (тридцять дев`ять тисяч) грн.

Скарга обґрунтована тим, що суд ухвалюючи додаткове рішення про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 39 000 грн до 2 000 грн, фактично обмежився загальними та оціночними твердженнями про «незначну складність» справи, не навівши жодних конкретних мотивів, чому саме заявлений розмір витрат є неспівмірним. Такий підхід не відповідає вимогам обґрунтованості судового рішення, оскільки суд не здійснив належного аналізу кожної окремої послуги адвоката, кількості витраченого часу, змісту підготовлених процесуальних документів та фактичного обсягу виконаної роботи.

Судом не враховано, що позивачем були подані всі належні та допустимі докази понесення витрат на правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги, додаткова угода, акт приймання-передачі послуг із детальним описом робіт, а також арифметичний розрахунок витраченого часу та вартості послуг. Відповідач, у свою чергу, не надав жодного належного доказу неспівмірності витрат, а лише висловив суб`єктивне заперечення про «завищеність» гонорару, що саме по собі не може бути достатньою підставою для фактичного нівелювання права особи на компенсацію понесених витрат.

Суд також не врахував, що предметом спору було оскарження дій та рішень суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, що само по собі потребувало аналізу адміністративного законодавства, судової практики Верховного Суду, належної підготовки доказової бази та формування правової позиції. Крім того, адвокатом готувались не лише позовна заява, а й заява про доповнення підстав позову, клопотання про витребування доказів, адвокатські запити та інші процесуальні документи, що свідчить про значний фактичний обсяг виконаної роботи.

Висновок суду про те, що справа є «незначної складності», є декларативним та не підтверджений жодним аналізом характеру спірних правовідносин, кількості підготовлених процесуальних документів, обсягу доказів чи часу, необхідного для формування правової позиції. Суд фактично підмінив належну правову оцінку власним суб`єктивним припущенням, не зазначивши, чому саме підготовка позову потребувала менше часу, ніж зазначено в акті виконаних робіт.

Крім того, судом не наведено жодного обґрунтованого розрахунку, чому саме сума 2 000 грн є співмірною та достатньою компенсацією понесених витрат. У додатковому рішенні повністю відсутні мотиви, за якими суд дійшов висновку саме про такий розмір компенсації, а не будь-який інший. Таким чином, визначення суми 2 000 грн має довільний характер та не ґрунтується на досліджених доказах.

За таких обставин додаткове рішення суду в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, постановленим без повного та всебічного дослідження доказів, із порушенням принципів змагальності сторін, пропорційності та верховенства права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному заявленому розмірі 39 000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи складність справи та значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч. 2 та 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).

Також, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.

Також, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Позивачем до суду подана заява про винесення додаткового рішення суду стосовно розподілу судових витрат, а саме позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 39000 гривень.

Дослідивши докази стосовно витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн.

Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги.

Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру.

Так, 01 травня 2026 року укладено акт приймання-передачі виконаних робіт/ послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, виконаних адвокатом станом на 01.05.2026 у відповідності до якого підставою для складання цього документу є: Договір № 1 про надання правової допомоги від 05.03.2026 укладений між Адвокатом Розумовським Олександром Сергійовичем та ОСОБА_1 , Додатковою угодою № 1 від 11.03.2026 до договору № 1 про надання правової допомоги, ЦПК України, інші акти законодавства..

На виконання договору про надання правничої допомоги № 1 від 05.03.2026 та Додаткової угоди № 1 від 11.03.2026 року до договору № 1 про надання правової допомоги Адвокатом витрачено загалом 13 (тринадцять) годин.

У відповідності до пункту 4.1 Договору про надання правничої допомоги № 1 від 05.03.2026 року, Додаткової угоди № 1 від 11.03.2026 року до договору № 1 про надання правової допомоги та п. 6 Акту загальна вартість професійної правничої допомоги за цим актом складає 39000,00 грн.

Як убачається із доданих до заяви письмових доказів, Адвокатом надані наступні послуги: консультація клієнта та узгодження стратегії по справі 2 год, підготовка, складання та подання позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду 5 годин, збір доказів – 2 години, підготовка, складання та заяви про доповнення підстав позову та збільшення зменшення позовних вимог – 3 години, складання та подання клопотань про долучення документів – 1 година.

Вартість 1 години послуг визначена адвокатом Розумовським О.С. як за справу “великої складності, що пов`язана з необхідністю ретельного вивчення, аналізу та взаємного співставлення матеріалів кількох адміністративних справ і судової практики судів першої інстанції та апеляційної інстанції, Верховного суду” на рівні 3000 грн, загальна вартість робіт склала 39 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Вирішуючи питання щодо витрат на правничу допомогу суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, того, що дана справа є типовою, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягають зменшенню.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/1706/26 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/1706/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді Т.Г. Гаврищук

А.В. Гайдар