Суд: Перший апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №200/1706/26
Суддя: Казначеєв Едуард Геннадійович
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року справа №200/1706/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 р. у справі № 200/1706/26 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила:
-визнати дії протиправними щодо не зарахування до страхового та спеціального стажу для обчислення пенсії за віком періодів роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994, 29.09.1994 по 23.02.1997, 25.11.2003 по 08.01.2004;
-визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2026 № 2046500260 в частині вимови у зарахуванні до страхового та спеціального періодів стажу роботи 15.08.1987 по 28.02.1994, з 29.09.1994 по 23.02.1997 та з 25.11.2003 по 08.01.2004;
-зобов`язати зарахувати періоди роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994 в Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області на посаді вчителя початкових класів, з 29.09.1994 по 23.02.1997 в Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе на посаді вихователя, період виплати допомоги по безробіттю у відповідності до Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 № 1533-III у Костянтинівському міському центрі зайнятості з 25.11.2003 по 08.01.2004.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.02.2026 № 2046500260.
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, 76018, м. Івано Франківськ, вул. Січових Стрільців,15) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначенні пенсії від 04.02.2026 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи вчителем початкових класів з 15.08.1987 по 27.02.1991 у Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області, із зарахуванням до спеціального стажу (працівники освіти) періоду роботи вчителем початкових класів з 15.08.1987 по 27.02.1994 у Восьмирічній школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області, до спеціального стажу періоду роботи вихователем в дитячому саду з 29.09.1994 по 23.02.1997, до страхового стражу періоду виплати допомоги по безробіттю з 25.11.2003 по 08.01.2004 у Костянтинівському міському центрі зайнятості.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15) судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтуванні скарги зазначено, зокрема, наступне.
За результатами розгляду документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, доданих ОСОБА_1 до заяви, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 18.08.1987 до спеціального та страхового стажу не враховано період роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994, оскільки відсутній запис про зміну назви закладу, чим порушено п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 № 110.
До стажу роботи по спеціальності не враховано період роботи з 29.09.1994 по 23.02.1997, оскільки відсутні відомості про належність дитячого садка Костянтинівського металургійного заводу імені Фрунзе до закладів освіти.
Крім того, до страхового стажу не враховано період виплати допомоги по безробіттю з 25.11.2003 по 08.01.2004, оскільки підставою припинення виплати зазначено наказ № НТ030827 від 28.08.2003 (про призначення виплати), період виплати допомоги по безробіттю потребує уточнення.
З огляду на зазначене, у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. е) ст. 55 Закону № 1058 відмовлено, у зв`язку з відсутністю необхідної кількості спеціального стажу за вислугою років станом на 11.10.2017 року.
Скаржник щодо неврахування до спеціального та страхового стажу позивача періоду роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 18.08.1987 зазначає, що згідно запису № 1 трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 18.08.1987 ОСОБА_1 була прийнята на посаду вчителя початкових класів до восьмилітньої школи № 4 міста Костянтинівка Донецької області, а вже згідно запису за № 2 була звільнена з вищезазначеної посади у початковій школі № 4 міста Костянтинівка Донецької області.
Згідно пункту 2.15. Інструкції 58 - якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Таким чином позивачу не враховано період роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994, оскільки відсутній запис у трудовій книжці про зміну назви закладу в якому працювала ОСОБА_1 .
Скаржник щодо неврахування до стажу роботи по спеціальності позивача періоду роботи з 29.09.1994 по 23.02.1997 зазначає, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу від 12.02.2026 № 204650026039 прийнято правомірно, а до стажу роботи по спеціальності не враховано період роботи з 29.09.1994 по 23.02.1997, оскільки відсутні відомості про належність дитячого садка Костянтинівського металургійного заводу імені Фрунзе до закладів освіти.
Крім того до страхового стажу позивача не враховано період виплати допомоги по безробіттю з 25.11.2003 по 08.01.2004 (записи в трудовій книжці за №№ 14-15), оскільки підставою припинення виплати зазначено наказ № НТО 030827 від 28.08.2003 (про призначення виплати). Відтак, позивачу необхідно подати уточнюючу довідку про періоди виплат допомоги по безробіттю за вищезгаданий період.
Суд не звернув на вказані вище обставини належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав, для часткового задоволення позовних вимог.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою від 04.02.2026 про призначення пенсії за вислугу років.
За результатом розгляду заяви від 04.02.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 12 лютого 2026 року №20465026039. З рішення вбачається, що при розгляді документів визначено страховий стаж заявниці – 37 років 9 місяців 28 днів, в т.ч. стаж роботи по спеціальності – 1 рік 5 місяців 8 днів (станом н 11.10.2017).
У рішенні зазначено, що до спеціального та страхового стажу не враховано період роботи з 15.08.1987 по 28.02.1994, оскільки відсутній запис про зміну назви закладу, чим порушено п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110. До стажу роботи по спеціальності не враховано період роботи з 29.09.1994 по 23.02.1997, оскільки відсутні відомості про належність дитячого садка Костянтинівського металургійного заводу імені Фрунзе до закладів освіти. До страхового стажу не враховано період виплати допомоги по безробіттю з 25.11.2003 по 08.01.2004, оскільки підставою припинення виплати зазначено наказ № НТ030827 від 28.08.2003 (про призначення виплати), період виплати допомоги по безробіттю потребує уточнення.
З огляду на зазначене, у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. е) ст. 55 Закону № 1058 відмовлено, у зв`язку з відсутністю необхідної кількості спеціального стажу за вислугою років станом на 11.10.2017. Також повідомлено про те, що згідно ст.7 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсія за вислугу років призначається в разі залишення роботи, яка дає право на цю пенсію.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок та з 01.01.2011 єдиний соціальний внесок.
Страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону №1058 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності (01.01.2004) цим Законом.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ – 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
При цьому, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року
Аналогічний висновок щодо застосування положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII, викладений у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.
Як було встановлено судами, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачці пенсії, ГУ ПФУ також зазначило, що у позивача не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, з даного приводу суд зазначає наступне.
Щодо зарахування позивачу до страхового стажу та спеціального стажу, що дає право на пенсію по вислузі років спірних період роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із роз`ясненням Міністерства соціального забезпечення України від 18.11.1992 №25 “Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років”, відповідно до ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно з затвердженими Кабінетом Міністрів України переліками і списками. Якщо в ці переліки і списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах, тобто старші, головні, провідні, а також помічники.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 16 травня 2019 року в справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року в справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року в справі № 550/927/17, від 10 грудня 2020 року в справі № 195/840/17.
Так, записи у трудовій книжці, підтверджують роботу позивача у спірні періоди на відповідних посадах які включені в перелік професій та посад, маючих право на пенсію за вислугу років, та які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування спірного періоду роботи, на порушення при заповнені трудової книжки, суд зазначає наступне.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача в період з 22.08.1988 по 02.01.1991 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31.03.1987 №201).
Відповідно до пункту 1.4 глави 1 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки працівників і службовців” (СП СРСР, 1973, №21, ст.115) і цією Інструкцією.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу (пункт 2.6 глави 2 Інструкції №162).
Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону
Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників”, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів. Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачеві або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано.
Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування спірного періоду роботи, на те що відсутні відомості про належність дитячого садка Костянтинівського металургійного заводу імені Фрунзе до закладів освіти, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України “Про позашкільну освіту” педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Пунктом 1 статті 39 Закону України “Про позашкільну освіту” визначено перелік позашкільних закладів, на які поширюється дія даного Закону.
Структура освіти включає, у тому числі, дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту (стаття 29 Закону України "Про освіту").
За приписами статті 34 Закону України "Про освіту" дошкільними навчальними закладами є, зокрема, дошкільні навчальні заклади (дитячі садки); дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні, визначає Закон України від 11.07.2001 №2628-III "Про дошкільну освіту" (тут і далі у тексті застосовується у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 5 Закону України “Про дошкільну освіту” систему дошкільної освіти становлять дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP “Про народну освіту” від 28 червня 1974 року, що діяв на час роботи позивачки у вказаний період, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють. Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.
Відповідно до ст. ч. 1 ст. 10 і ч. 7 ст. 14 Закону України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII “Про освіту” невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом.
Згідно постанови КМУ від 04.11.1993 № 909, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2020 р. по 31 березня 2021 р. - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 р. по 31 березня 2022 р. - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 р. по 31 березня 2023 р. - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 р. по 31 березня 2024 р. - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 р. або після цієї дати - не менше 30 років.
Розділом “ 1. Освіта” Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі – Постанова № 909), передбачено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи: в дошкільних навчальних закладах на посадах, зокрема: директори (завідуючі), вихователя-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
При цьому, за змістом примітки 3 до переліку у Постанові № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до статті 10 Конституції УРСР від 20.04.1978 основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Стаття 11 Конституції УРСР визначала, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Статтею 13 Конституції УРСР було передбачено особисту власність громадян.
Отже, на період роботи позивачки на посаді в Україні, визнавалось дві форми власності: соціалістична та особиста.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 року у справі № 466/2943/17, який враховується судом згідно приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №21-5932а16 дійшов таких висновків:
«Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Дорученням № 397/21 дію Переліку № 909 поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до постанови.
Однак таке доручення було прийнято 06 січня 1995 року, тобто до внесення постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436 змін у Перелік № 909, редакцією якого не було окремо виділено позашкільні навчальні заклади і посади, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, Доручення № 397/21 не поширює свою дію на Перелік № 909 (у редакції, чинній після внесення змін Постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436). Водночас, при внесенні змін у зазначений Перелік, зміст Доручення № 397/21 Кабінетом Міністрів України не був урахований.
Отже, Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15 висловив позицію, що наявність Доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на що дає право на пенсію за вислугу років, не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.»
Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 328/1619/17(2-а/328/80/17) зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” будь-якого іншого виду пенсії.
У постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 522/5056/16-а Верховний Суд також зазначив, що для отримання грошової допомоги, при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, мають бути дотримані такі вимоги: особа має досягнути пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зокрема частиною 1 ст. 26 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років; на день досягнення пенсійного віку особа мала працювати в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і мати страховий стаж, зокрема для чоловіків - 35 років, на таких посадах; особа до цього не отримувала будь-яку пенсію.
Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.
Таким чином, матеріали справи у сукупності підтверджують стаж позивача, зокрема, які передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 та № 1788, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1 (далі – Порядок № 22-1) та Порядком № 637.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, позивач має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 р. у справі № 200/1706/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
Т.Г. Гаврищук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua