Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №580/7833/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року справа № 580/7833/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом представниці Дуди Ю. М. від імені ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

20.07.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов представниці ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі – відповідач) про:

визнання протиправними дій щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 20.08.2018, при звільненні за період з 21.08.2018 до дня фактичного розрахунку – 27.06.2026 включно;

зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 20.08.2018, при звільненні за період з 21.08.2018 до дня фактичного розрахунку – 27.06.2026 включно в сумі 887360,19грн;

визнання протиправними дій щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення;

зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з січня 2016 до місяця фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Обґрунтовуючи зазначено, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 27.07.2026 суддя прийняла до розгляду позовну заяву представниці ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , відкрила провадження у справі та вирішила здійснити розгляд вказаної справи правилами спрощеного провадження.

13.08.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно зі ст. 116 КЗпП остаточний розрахунок при звільненні має проводитися вчасно. Оскільки позивач не оскаржував наказ про звільнення, своєчасно не заявляв про неповний розрахунок і не мав спорів з військовою частиною щодо сум виплат, підстави для відповідальності роботодавця відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Усі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Позивач проходив військову службу у відповідача та наказом від 20.08.2018 №186 був з 20.08.2018 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Між тими ж сторонами вирішений судовий спір у справі №580/5532/23. Черкаський окружний адміністративний суд 11.09.2023 ухвалив рішення, що набрало законної сили 23.07.2024. Зокрема, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.08.2018 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Виписка з карткового рахунку позивача підтверджує виплату 27.06.2026 позивачу на виконання вказаного рішення суду 83246,72грн.

Тому звернувся в суд з позовом щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні. ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т. ч. затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України, у зв`язку з чим у відповідній частині підлягають застосуванню саме його норми.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Згідно зі ст.116 КЗпП України у редакції від 27.01.2023, чинній на дату вирішення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як свідчать встановлені обставини спору, розрахунок при звільненні з позивачем відповідач виконав повністю, обчисливши всі належні кошти з урахуванням раніше виплаченого грошового забезпечення. Оспорення сум щомісячного грошового забезпечення у судовому порядку позивач ініціював зі значним спливом строку після припинення правовідносин служби у відповідача. Судовим рішенням, що набрало законної сили, підтверджено, що воно у визначеному періоді неправильно обчислено. Тому саме з дати набрання законної сили рішенням суду у відповідача виник обов`язок його перерахувати, а на дату звільнення такого обов`язку він не мав із-за відсутності спору з позивачем.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, працівник має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, у разі допущення порушення строків виплати всіх коштів працівник має право на отримання виплати від роботодавця відшкодування за умови, що спір вирішено на його користь. Обов`язку самостійно визначити розмір такого відшкодування за наявного судового спору роботодавець не має. Натомість це є повноваженням органу, який виносить рішення по суті спору, а роботодавець лише на виконання такого рішення здійснює виплату. То ж відповідач такого обов`язку не мав і позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не обґрунтована та безпідставна.

Метою вказаного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що питання нарахування та виплати індексації було предметом судових проваджень, з огляду на вказане законодавче регулювання в ст.ст.116-117 КЗпП України, строки для її виплати обчислюються з дати набрання законної сили рішенням суду в межах встановленого законом строку примусового його виконання. Інакше нівелюється зміст судового провадження.

У ст.255 КАС України вказано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Постанова суду апеляційної інстанції згідно зі ст.325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття, а ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконання вказаного вище рішення суду у справі №580/7313/25 відбулося 30.05.2026. Тобто, в межах встановленого законом строку для примусового його виконання. Водночас цим рішенням підтверджено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу належний розмір грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.05.2023. Фактично це судове рішення доводить, що відповідач мав обов`язок виплатити спірну суму коштів щонайдовше під час розрахунку при звільненні позивача. Тому з приводу несвоєчасної виплати грошового забезпечення доводи позивача не обґрунтовані.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем саме при звільненні з огляду на присуджені судом кошти, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, доведене.

Відповідач допустив неповний розрахунок при звільненні позивача, що підтверджується вказаним вище рішенням суду, в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за вказані вище періоди.

Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів, зважаючи на вказані вище норми, має відбуватись за період з 13.01.2025 до 30.05.2026, але не більше як за 6 місяців.

Відповідно до п.3 розділу III Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п.4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям;

о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, розміри нарахованих позивачу сум одноразових видів грошового забезпечення не враховується під час обчисленні середньої заробітної плати.

Згідно з п.5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зважаючи, що судові спори ініційовані позивачем задовго після звільнення та отримання за це коштів, тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення судового спору, наявні підстави для зменшення суми коштів, для виплати в порядку ст.117 КЗпП України, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі №761/9584/15-ц. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав застосувати пропорцію до належної суми середнього заробітку позивача, обчислену множенням 182днів (6місяців) та середньоденний заробіток позивача, визначений за правилами Порядку №100 за останній повні 2 календарні місяці до звільнення позивача.

Відповідач безпідставно та без поважних причин не виконав вимоги ухвали суду від 27.07.2026 в частині обов`язку надати суду відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача, що унеможливлює виконати судом обов`язок обчислити середній заробіток позивача. Така бездіяльність не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на судовий розгляд його справи у визначені КАС України строк. Тому суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасну виплачену індексацію його грошового забезпечення, але не більше, як за 6 місяців, урахувавши при цьому пропорційність заподіяних позивачу майнових втрат, а саме урахувавши пропорційність загальної суми коштів, що мала бути виплачена позивачу при звільненні до суми, виплаченої на виконання вказаного рішення суду, та помножену на відповідний коефіцієнт пропорційності. Оскільки вказаних обставин розрахунко позивача не враховує, вказана ним сума коштів не достатньо обгрунтована.

Щодо втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з січня 2016 до місяця фактичного розрахунку.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - ЗУ №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Отже, дія зазначеного нормативного акта поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, у т. ч. суми індексації грошових доходів громадян та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Протилежні доводи відповідача щодо того, що норми вказаного Закону не поширюють свою дію на військовослужбовців не обґрунтовані та не враховані судом.

Відповідно до ст.3 ЗУ №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст.4 ЗУ №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до абзацу третього ст.6 ЗУ №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізації ЗУ №2050-III Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок).

Згідно з п.1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. У п.4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до п.5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п.7 Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати:

власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зазначене у ст.3 Закону №2050-ІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 ЗУ №2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Верховний Суд щодо подібних правовідносин у постановах від 20 лютого 2018 року (справа №336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17) вказав, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 ЗУ №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи аналогічну справу №240/11882/19, з приводу періоду, з якого особа набула право на отримання компенсації втрати доходів, за ненараховану та невиплачену індексацію грошового забезпечення, аналізуючи вказані вище норми права дійшла висновку, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Також Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 не знайшов підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та застосував їх під час розгляду зазначеної справи. Зокрема, зобов`язав військову частину нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 до дня фактичної виплати індексації. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

Як зазначено вище, проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст.1-2 ЗУ №2050-III поширюється і на суми грошового забезпечення, виплачуючи які відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення. Відсутність таких дій відповідача свідчить про порушення вказаних вище норм закон, адже протиправність недоплаченого розміру грошового забезпечення позивача за період служби у відповідача встановлена вказаним вище рішенням суду.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належного розміру грошового забезпечення. Оскільки відповідач під час виплати 27.06.2026 дій з нарахування та виплати компенсації не вчинив, саме бездіяльність за вказаний період порушує його права та є протиправною. Проте за інший, ніж вказав позивач, період: дати набрання законної сили вказаним рішенням суду і до дати фактичної виплати). Наявні підстави зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 23.07.2024 до 27.06.2026.

В іншій частині позовні вимоги не достатньо підтверджені.

Отже, позов обґрунтований у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору за звернення з позовною заявою до адміністративного суду, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов представниці ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації його грошового забезпечення за період з 23.07.2024 до 27.06.2026 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ):

середній заробіток за несвоєчасну виплачену індексацію його грошового забезпечення, але не більше, як за 6 місяців, урахувавши при цьому пропорційність заподіяних йому майнових втрат, а саме урахувавши пропорційність загальної суми коштів, що мала бути виплачена при звільненні до суми, виплаченої на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 в справі №580/5532/23, та помножену на відповідний коефіцієнт пропорційності;

компенсацію втрати частини доходів за період з 23.07.2024 до 27.06.2026 включно за виплачену для виконання рішення суду в справі №580/5532/23 суму індексації його грошового забезпечення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Анжеліка БАБИЧ