Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №560/11731/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року справа № 560/11731/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2026 року в Хмельницький окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2020 до 19.05.2023;

зобов`язання нарахувати та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2020 до 19.05.2023, починаючи з 29.01.2020, до дня фактичної виплати грошового забезпечення — 26.05.2026.

Обґрунтовуючи зазначив, що протиправна бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення за вказаний період порушує його право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з інфляцією та порушенням строків їх виплати відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою від 01.07.2026 Хмельницький окружний адміністративний суд передав адміністративну справу № 560/11731/26 на розгляд Черкаському окружному адміністративному суду.

Матеріали справи надійшли до Черкаського окружного адміністративного суду 27.07.2026 та шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Бабич А. М.

Тому 03.08.2026 суд ухвалою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрив провадження у справі та вирішив здійснити розгляд вказаної справи правилами спрощеного провадження.

19.08.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для виплати позивачу спірної компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Усі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 17.02.2020 до 18.11.2024. Виключений зі списків особового складу частини з 18.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2024 №336.

Між тими ж сторонами вирішений судовий спір у справі №580/9297/25. Зокрема, 14.11.2025 Черкаський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, що набрало законної сили 21.01.2026. Зокрема, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перерахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), грошове забезпечення за періоди з 17.02.2020 до 19.05.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток, тощо), з урахуванням відповідних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня кожного календарного року, а саме: за період з 17.02.2020 до 31.12.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102,00 грн.; за період з 29.01.2021 до 31.12.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн.; за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн.; за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.

Виписка з карткового рахунку позивача підтверджує виплату відповідачем 26.05.2026 позивачу на виконання вказаного рішення суду 219739,34грн.

Тому звернувся в суд з позовом щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів.

З приводу дотримання строку звернення до суду, суд врахував таке. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Як встановив суд на виконання рішення суду у справі № №580/9297/25 відповідач виплатив 26.05.2026 позивачу перераховану суму грошового забезпечення 219739,34грн. До Хмельницького окружного адміністративного суду позивач з цим позовом звернувся 29.06.2026, тобто в межах місячного строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. Отже, позивач не пропустив строк для звернення до суду із цим позовом. Таким чином, відсутні правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто, грошове забезпечення є доходом та складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Зважаючи на обов`язковість судового рішення, що набрало законної сили, відповідно до ст.129-1 Конституції України та ст.ст.72-79, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд врахував преюдиційність факту права позивача на перерахунок грошового забезпечення під час проходження служби у відповідача за вказаний період. Тому дата фактичної його виплати на виконання рішення суду не спростовує факту несвоєчасної виплати цієї частини грошового забезпечення позивача.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - ЗУ №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Отже, дія зазначеного нормативного акта поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, у т.ч. суми індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до ст.3 ЗУ №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст.4 ЗУ №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Оскільки компенсація в цій справі стосується спірних сум, то заборгованість нарахована та виникла саме з набранням законної сили рішенням суду.

Відповідно до абзацу третього ст.6 ЗУ №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізації ЗУ №2050-III Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок).

Згідно з п.1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, виплачуючи донараховане грошове забезпечення, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходу. Тому відповідна бездіяльність протиправна. Проте її період інший, аніж вказав позивач. Зокрема, не зважаючи на виплату позивачу присудженого перерахованого грошового забезпечення єдиною сумою, його попереднє нарахування обчислене та мало відбуватися щомісячно за вказаний період служби у відповідача. Заборгованість щодо сукупної суми виникла виключно після набрання судом рішення суду. До вирішення спору заборгованості не існувало, позаяк відповідне право набуло статусу спірного з дати ініціювання позивачем позову. Тому вказаний період протиправної бездіяльності стосується виключно проміжку часу між набранням законної сили та фактичною виплатою коштів.

У п.4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до п.5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п.7 Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати:

власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належного розміру грошового забезпечення. Оскільки відповідач під час виплати 26.05.2026 дій з нарахування та виплати компенсації не вчинив, саме бездіяльність за вказаний період порушує його права та є протиправною. Проте за інший, ніж вказав позивач, період: дати набрання законної сили вказаним рішенням суду і до дати фактичної виплати). Наявні підстави зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 21.01.2026 до 26.05.2026.

Отже, позов обґрунтований частково та підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору за звернення з позовною заявою до адміністративного суду, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів за період з 21.01.2026 до 26.05.2026 у зв`язку з порушенням строків виплати його грошового забезпечення відповідно до рішення суду у справі №580/9297/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів за період з 21.01.2026 до 26.05.2026 за виплачене для виконання рішення суду в справі №580/9297/25 грошове забезпечення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Анжеліка БАБИЧ