Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №512/261/26 — Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/261/26

Провадження №2/512/389/26

"24" вересня 2026 р. с-ще Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря – Тімановського А.Г.,

представника позивача (в режимі відеоконференції) – адвоката Фариної Л.В.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Савченка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Савранського районного суду Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, –

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026 представник позивача Фарина Л.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Савранського районного суду Одеської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із відповідачем ОСОБА_1 , який був зареєстрований 05.10.1991, Виконавчим комітетом Осичківської сільської ради Савранського району Одеської області про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено актовий запис №2.

23.10.2020 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано, про що Савранським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зроблено актовий запис №04. Так, в період перебування у шлюбі позивачкою та відповідачем за спільні

кошти було придбано житловий будинок, загальною площею 46 кв.м, житловою 18,4

кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності відповідачем набуто на підставі договору купівлі-продажу

серія та номер б/н від 17.02.1992 та довідки №73 від 15.02.2019.

Також, Розпорядженням Савранської районної державної адміністрації Одеської області №452/А-03 від 15.12.2003 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних часток паїв», ОСОБА_1 передано у приватну власність 2.20 га ріллі. Таким чином, оскільки будинок та земельну ділянку було придбано в період перебування позивача та відповідача у шлюбі, за спільні кошти подружжя, з метою забезпечення родини житлом, а також у приватну власність ОСОБА_1 було передано земельну ділянку під час перебування його у шлюбі тому, відповідні об`єкти нерухомого майна підлягають розподілу в рівних частинах.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.03.2026 року,

унікальний реєстраційний номер 201-20260320-0011376147, вартість об`єкту оцінки:

житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , складає 872550,35 тобто вартість 1/2 частки складає 436275,6 грн.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.03.2026 року,

унікальний реєстраційний номер 201-20260320-0011375865, вартість об`єкту оцінки: земельна ділянка за адресою: Одеська область, Савранський район, с.Осички, складає 153839,40 тобто вартість частки складає 76919,70 грн.

Представник позивачки стверджує, що відповідач відмовляється здійснювати розподіл спільного майна подружжя у позасудовий, договірний спосіб, а відтак, захист прав позивача можливий виключно у судовому порядку, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 вимушена

звернутись до суду із даним позовом в якому просить: розподілити майно подружжя позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_1 та визнати за позивачкою ОСОБА_1 , право власності на частину будинку загальною площею 46 кв.м, житловою 18,4 кв.м, що

розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , припинивши право власності відповідача ОСОБА_1 на вказаний будинок.

Також, розподілити майно подружжя позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_1 та за позивачкою ОСОБА_1 визнати право власності на частину земельної ділянки 2.20 га ріллі, припинивши право власності відповідача ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та стягнути з відповідача на користь позивача 2800,00 грн сплаченого судового збору.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 01.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по цивільній справі за позовною заявою представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Фариної Л.В. до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 03.06.2026 за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення їй даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.29-30).

01.06.2026 до суду надійшла заява представника відповідача – адвоката Савченка С.М., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія ВН №1718759 від 01.06.2026, про ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, з вказаної заяви вбачається, що представник відповідача просив відкласти слухання справи на іншу дату у зв`язку з хворобою відповідача (а.с.35).

Слухання справи відкладено на 07.07.2026.

06.07.2026 до суду надійшла заява представника відповідача – адвоката Савченка С.М. про долучення доказів по справі, а саме: засвідчену копію державного акту на землю, засвідчену копію акту про передачу та прийом земельної частки/паю/, засвідчену копію довідки Савранської с/ради №340 та засвідчену копію інформації Савранської с/р №07-14/105 (а.с.42).

Слухання справи відкладено на 17.09.2026.

02.09.2026 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Фариної Л.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія ВН №1675180.

З вищезазначеної заяви вбачається, що представник позивачки просила визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину та відповідачем ОСОБА_1 право власності на частину будинку загальною площею 46 кв.м, житловою 18,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності відповідача ОСОБА_1 на вказаний будинок та визнати за позивачкою ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину та відповідачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки 2,20 га ріллі, припинивши право власності відповідача ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (а.с.49).

Представник позивачки – адвокат Фарина Л.В. (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні в частині поділу земельної ділянки (паю) заперечував у повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовував тим, що зазначену земельну ділянку він отримав у порядку розпаювання земель за рахунок членства у колективному сільськогосподарському підприємстві «Дружба». ОСОБА_1 зазначив, що отримання земельної частки (паю) у процесі приватизації (розпаювання) є безоплатним переходом майна на праві приватної власності на землю. Посилаючись на положення статті 57 Сімейного кодексу України, відповідач вказав, що спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю, оскільки набута ним хоч і в період шлюбу, але за безвідплатним правочином (у порядку приватизації), а тому вона не підлягає поділу як спільне сумісне майно подружжя. ОСОБА_1 просив відмовити у позові в повному обсязі.

Представник відповідача – адвокат Савченко С.М. в судовому засіданні заперечив у задоволенні позовних вимог також просив відмовити у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

За наслідком судового засідання 17.09.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив дату та час його проголошення 24.09.2026 о 09 годині 40 хвилин.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й припинення дії, яка порушує право.

Положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 23.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 шлюб розірвано, про що складено актовий запис №04 (а.с.17).

Згідно з архівного витягу з протоколу №4 засідання правління колгоспу «Дружба» с. Осички Савранського району Одеської області від 02.03.1992 вбачається, що правління вирішило продати ОСОБА_1 житловий будинок у АДРЕСА_1 , за 9800 крб. Витяг виданий Архівним відділом Подільської районної державної адміністрації Одеської області 16.12.2025 та засвідчений у встановленому порядку (а.с.8).

З довідки Осичівського старостинського округу Савранської селищної ради Одеської області №83 від 12.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована на АДРЕСА_1 з 18.02.1998 по 22.05.2025 (а.с.11).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади вбачається аналогічна інформації стосовно реєстрації позивачки (а.с.15).

З архівного витягу №08.6-06-02/74 від 17.02.2026 вбачається, що згідно розпорядження Савранської районної державної адміністрації Одеської області №452/А-03 від 15.12.2003 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну частку (пай) в розмірі 2.20 га ріллі (а.с.16).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься архівна довідка №08.6-06-02/73 від 17.02.2026 згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав за підписом сертифікат серії од №0113358 на земельну частку (пай) розміром 1,93 в умовних кадастрових гектарах (а.с.16 на звороті).

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00056575631 від 17.02.2026 вбачається, що дошлюбним прізвищем позивачки було – « ОСОБА_2 ». (а.с.18).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №464073281 від 13.02.2026 вбачається, що житловий будинок загальною площею 46 кв.м., що розташований на АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 (а.с.19).

Як вбачається, з довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.03.2026 оціночна вартість житлового будинку становить 872550,35 грн. (а.с.20-21).

З довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.03.2026 оціночна вартість земельної ділянки становить 153839,40 грн. (а.с.22-23).

З державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ОД №064563 вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,200 гектарів, яка розташована на території Осичківської сільської ради мас.10 діл.17 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.43).

Крім того, матеріали справи містять акт про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 10.02.2004 саме ОСОБА_1 (а.с.44).

З інформації відділу надання адміністративних послуг Савранської селищної ради №07-14/105 від 01.07.2026 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_1 (а.с.45).

Крім того, з інформації відділу надання адміністративних послуг Савранської селищної ради №340 від 02.07.2026 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 дійсно на даний час не зареєстрована та не проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с.46).

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що спірні правовідносини врегульовані нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Отже, судом встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №638/2341/20 вказував, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 05.10.1991 по 23.10.2020.

Отже, житловий будинок площею 46 кв.м., що розташований на АДРЕСА_1 , який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 на праві власності 22.02.2019 - є об`єктом спільної сумісної власності сторін та їх частки у вказаних об`єктах визнаються рівними - по 1/2 частини.

Разом з тим, земельна ділянка площею 2,200 гектарів, яка розташована на території Осичківської сільського ради мас.10 діл. НОМЕР_2 для ведення сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту ІІІ-ОД №064563 на право приватної власності на землю від 26.04.2004 належить відповідачу ОСОБА_1 - є об`єктом спільної сумісної власності сторін та їх частки у вказаному об`єкті визнаються рівними - по 1/2 частини.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд приходить до висновку про те, що спірне майно, а саме: житловий будинок площею 46 кв.м., що розташований на АДРЕСА_1 , який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 на праві приватної власності є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим, підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

Крім того, земельна ділянка площею 2,200 гектарів, яка розташована на території Осичківської сільського ради мас.10 діл.17 для ведення сільськогосподарського виробництва та на підставі державного акту ІІІ-ОД №064563 на право приватної власності на землю від 26.04.2004 належить відповідачу ОСОБА_1 також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим, підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 стосовно того, що спірна земельна ділянка (пай) є його особистою приватною власністю на підставі статті 57 Сімейного кодексу України (у редакції яка діє на момент розгляду справи) та не підлягає поділу, з огляду на таке.

Відповідно до статей 60, 61 Сімейного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 5 статті 57 Сімейного кодексу України (у редакції на момент розгляду справи) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Однак, правовий режим майна подружжя визначається законодавством, яке діє на момент набуття такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що право власності відповідача на спірну земельну ділянку виникло та було посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю від 26.04.2004, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Посилання відповідача на положення статті 57 Сімейного кодексу України, згідно з якими земельна ділянка, одержана внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю одного з подружжя, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

На момент видачі Державного акту, а саме 26.04.2004 зазначена стаття Сімейного кодексу України не містила положень, які б відносили безоплатно приватизовані земельні ділянки або паї до особистої приватної власності чоловіка чи дружини. Норма пункту 5 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України була внесена до кодексу значно пізніше — лише на підставі Закону України № 4766-VI від 17.05.2012, а тому вона не може застосовуватися до правовідносин, що виникли у 2004 році.

Враховуючи, що на момент набуття відповідачем права власності на землю діяла загальна презумпція спільності майна подружжя, а чинне на той час законодавство не передбачало винятків для майна, набутого в порядку приватизації (розпаювання), суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування факту набуття майна за рахунок спільної праці чи коштів сім`ї, позовні вимоги у частині поділу зазначеної земельної ділянки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Зазначена норма закріплює принцип диспозитивності, відповідно до якого саме особа, яка звертається до суду, визначає предмет спору, підстави позову, обсяг заявлених вимог і межі судового розгляду. Водночас принцип диспозитивності не означає, що суд зв`язаним лише буквальним (дослівним) формулюванням прохальної частини позову та позбавлений можливості застосувати до встановлених обставин релевантні норми матеріального права.

У межах ініційованого позивачем спору суд зобов`язаний надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, визначити правовий режим майна та застосувати спосіб судового захисту, який базується на законі, відповідає встановленим обставинам і забезпечує ефективне вирішення спору, захист порушеного або невизнаного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з установлених фактів, і застосувати до таких правовідносин належні норми права. Такий підхід відображає принцип «суд знає закон» ("Jura novit curia").

Дискреційні повноваження суду у цивільному процесі не означають можливості свавільно змінювати предмет або підстави позову, виходити за межі заявлених вимог чи вирішувати питання щодо майна, яке не було предметом спору.

З урахуванням установлених фактичних обставин, правової природи спірного майна та норм матеріального права, суд застосовує такий спосіб вирішення спору, який відповідає закону, забезпечує баланс прав сторін і усуває правову невизначеність.

Компетенція суду при вирішенні спору про поділ майна подружжя полягає саме в тому, що суд наділений повноваженнями обрати той спосіб поділу, який найбільше відповідає встановленим обставинам і збалансовує інтереси сторін.

Таким чином, межі позовних вимог визначаються не лише буквальним формулюванням прохальної частини позову, а й предметом спору, підставами позову, характером спірних правовідносин та обраним позивачем способом захисту права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 610/2578/24.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладають у разі задоволення позову на відповідача.

Керуючись статтями 244, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 60, 69-71 Сімейного кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку загальною площею 46 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку загальною площею 46 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки площею 2,200 га ріллі, масив НОМЕР_4 ділянка НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Осичківської сільської ради (Осичківського старостинського округу) Подільського району Одеської області.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки площею 2,200 га ріллі, масив НОМЕР_4 ділянка НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Осичківської сільської ради (Осичківського старостинського округу) Подільського району Одеської області.

Рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено і підписано головуючим суддею 24.09.2026.

Суддя: О.Ю. Брюховецький