Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №947/7528/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 947/7528/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивачів МТСБУ адвоката Сечка С.В. (поза межами приміщення суду)

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Блонського Д.М. (поза межами приміщення суду)

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою, -

ВСТАНОВИВ :

26 лютого 2025 року, представник позивачів МТСБУ звернувся до Київського райсуду м. Одеси з вищеназваним позовом, в якому зазначив, що 27.10.2023 р. о 14:00 год., відповідач, не маючи чинного договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом з бази МТСБУ, керуючи автомобілем марки «Iveco Daily 60 С15» д/н НОМЕР_1 на 29 км. + 800 м. автодорозі «Т-1630» Спаське-Шевченко-Кілія, в порушення вимог п.п. 12.1, 13.1 ПДР, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та безпечну дистанцію, внаслідок чого допустив наїзд на припаркований а/м марки «Volvo V50» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_3 , від чого автомобіль останнього, який був застрахований в ПАТ «СК «УСГ» за полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 212321496 - отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що постановою Кілійського райсуду Одеської області від 15.11.2023 р., яка набрала законної сили 28.11.2023 р., відповідач був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 18.11.2023 р. – вартість матеріального збитку, завданого потерпілому власнику автомобілю марки «Volvo V50» д/н НОМЕР_2 становить 274685,40 грн., яка дорівнює ринковій вартості, з яких, на підставі Наказу МТСБУ про відшкодування шкоди з Фонду захисту потерпілих, довідки МТСБУ № 1 від 26.04.2023 р., позивачами було здійснено регламентну виплату потерпілому в сумі 149590 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 979287 від 18.12.2023 р. на суму 5155 грн. та № 23 від 02.01.2024 р. на суму 144435,43 грн., яку позивачі просили суд стягнути з відповідача на свою користь та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн.

Ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 13.03.2025 р. вказані матеріали цивільної справи були передані в порядку ст.ст. 27,31,32 ЦПК України за територіальною підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області у зв?язку з реєстрацією місця проживання відповідача на території цього суду, отримані судом 16.04.2025 р. та ухвалою суду від 17.04.2025 р. прийняті до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 43-52).

Заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.06.2025 р., ухваленому у даній справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, позов задоволений та стягнуто з ОСОБА_1 в порядку регресу на користь Моторного (транспортного) бюро України (МТСБУ) суму матеріальної шкоди у розмірі 149590,43 грн. та судовий збір 3028 грн.

Ухвалою суду від 27.02.2026 р. поновити відповідачу ОСОБА_1 процесуальний строк, пропущений з поважних причин для подання заяви про перегляд заочного рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.06.2025 р. по цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою ; заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.06.2025 р. по цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою скасувано та призначено до розгляду справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання, яке відбудеться 28 квітня 2026 року о 09:00 год. у залі судового засідання в приміщенні суду.

Ухвалою суду від 28.04.2026 р. закрито підготовче засідання з призначенням до розгляду по суті на 29.06.2026 р.

В судовому засіданні представник позивачів повністю підтримав свої позовні вимоги, які просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема, посилаючись на приписи ст. 1172 ЦК України, за якою саме юридична особа, як власник автомобілю повинен відповідати за шкоду спричинену їхнім працівником під виконання трудових (службових) обов?язків.

Заслухавши думку представників сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частина 1 статті 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов?язків.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із статтею 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Умовами статті 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом було встановлено, що 27.10.2023 р. о 14:00 год., відповідач, не маючи чинного договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом з бази МТСБУ, керуючи автомобілем марки «Iveco Daily 60 С15» д/н НОМЕР_1 на 29 км. + 800 м. автодорозі «Т-1630» Спаське-Шевченко-Кілія, в порушення вимог п.п. 12.1, 13.1 ПДР, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та безпечну дистанцію, внаслідок чого допустив наїзд на припаркований а/м марки «Volvo V50» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_3 , від чого автомобіль останнього, який був застрахований в ПАТ «СК «УСГ» за полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 212321496 - отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що постановою Кілійського райсуду Одеської області від 15.11.2023 р., яка набрала законної сили 28.11.2023 р., відповідач був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн.

Суд встановив, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 марки «Iveco Daily 60 С15» д/н НОМЕР_1 належить військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується технічним талоном транспортного засобу ЗСУ, виданим згідно Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів Збройних Сил України постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 р. № 1032.

Згідно з Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 01.03.2022 р. №50 старшого солдата запасу ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаду водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_3 , з 01 березня 2022 року зарахувано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення за Каталогом (сніданок, обід, вечеря) з 01.03.2022 р і вважати таким, що з 01.03.2022 р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк (штатно-посадова категорія) «матрос».

Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.10.2023 р. № 306 підтверджується вибуття у відрядження до м. Кілія та АДРЕСА_1 , на 1 добу, 27 жовтня 2023 року, у зв`язку із службовою необхідністю старшого матроса ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_3 , водієм автомобілю ІVECО DAILY 60С15, військовий номер НОМЕР_1 .

Згідно Наряду № 300 від 27.10.2023 р. на використання машин у військовій частині НОМЕР_3 автомобіль ІVECО DAILY 60С15, військовий номер НОМЕР_1 вибув о 08:00 під керуванням старшого солдата ОСОБА_1 за маршрутом «В/ч А 2238 - Одеса - Кілія - Вілково – Одесса - в/ НОМЕР_4 » з метою перевезення майна.

Витягом із Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 27.10.2023 р. № 307 підтверджується що прибув з відрядження та приступив до виконання службових обов`язків старший матрос ОСОБА_1 , старший водій автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_3 , водій автомобілю ІVECО DAILY 60С15, військовий номер НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 17.01.2025 №17 старшого матроса ОСОБА_1 , водія-номера обслуги 1 зенітного артилерійського відділення З зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї батальйону охорони, призначеного наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 січня 2025 року № 38 -PC на посаду матроса 93 запасної роти резерву військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) ( АДРЕСА_2 ).

Положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» № 1961, який був чинним на момент ДТП визначають право МТСБУ звернутись з регресними вимогами до особи, яка має нести відповідальність за спричинення шкоди (ст. 38).

Розмір шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням ТЗ, визначається на підставі п. 8.2 Методики та ст. 30.1 Закону № 1961- IV. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо визначені звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Згідно зі ст. 30.2 Закону № 1961-IV, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Згідно з абз. 2 п. 15 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 № 4 порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням ТЗ, регламентовано ст. 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі ст. 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Різниця між вартістю матеріального збитку, що дорівнює ринковій вартості авто на момент ДТП, та утилізаційною вартістю авто і є та сума, яку має отримати потерпілий у випадку фізичного знищення авто від страховика. Слід пам`ятати, що ст. 30 Закону № 1961-IV до 04.11.2012 мала іншу редакцію. У статті 30.2 Закону № 1961-IV було передбачено, що власник транспортного засобу мав право не погоджуватися з визнанням транспортного засобу фізично знищеним. У такому випадку йому відшкодовувалася різниця між вартістю ТЗ до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Тобто залишки авто залишались у потерпілого, а їх вартість вираховувалася із суми відшкодування. Крім того, ст. 30.3 Закону № 1961-IV було передбачено, якщо потерпілий погоджувався на визнання транспортного засобу фізично знищеним, то отримував відшкодування шкоди у розмірі, який відповідав вартості ТЗ до ДТП та витратам на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримував страховик чи Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ). У чинній редакції не передбачено право потерпілого не погоджуватися з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, а авто визнається фізично знищеним виключно на підставі висновку експертизи або оцінки. Також не передбачено можливості переходу права на залишки авто до страховика або МСТБУ. Таким чином, суд має можливість стягнути зі страховика та/або заподіювача шкоди виключно різницю між вартістю матеріального збитку, що дорівнює ринковій вартості авто на момент ДТП, та утилізаційною вартістю авто.

Згідно з правовою позицією, яка викладена в постанові КЦС ВС від 17.02.2021 р. у справі № 753/11069/16-ц, неможливо задовольнити вимоги про відшкодування майнової шкоди з огляду на вартість автомобіля до ДТП з одночасним залишенням автомобіля у власності позивача. Відповідно якщо відсутні докази, які доводять розмір утилізаційної вартості авто, суд позбавлений можливості встановити правильний розмір відшкодування, яке має бути стягнуте з відповідача, і зобов`язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зі свого боку у постанові від 18.02.2020 р. у справі № 908/807/18 КГС ВС дійшов висновку, що ст. 30 Закону № 1961-IV з огляду на суб`єктний склад правовідносин застосовується виключно у разі відшкодування шкоди страховиком. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлений позивачем розмір збитків не відповідає вимогам ст. 30 Закону № 1961-IV. У автотоварознавчому дослідженні № 06/03 від 06.03.2018 зазначено, що транспортний засіб є фізично знищеним, оскільки вартість його ремонту дорівнює його вартості до ДТП, а тому розмір відшкодування матеріальної шкоди, належної позивачу, становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Проте позивачем не надано доказів на підтвердження вартості транспортного засобу після ДТП та відповідно не встановлена різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, що безпосередньо впливає на розрахунок суми збитку. Колегія суддів КГС ВС не погодилася з цим висновком апеляційного господарського суду та зазначила, що вказана стаття застосовується для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності. На думку колегії суддів, ст. 30 Закону № 1961-IV визначає, які саме витрати у зв`язку з фізичним знищенням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності, однак у цьому спорі позивач пред`явив вимоги не до страховика цивільно-правової відповідальності, а до особи, яку вважає заподіювачем шкоди, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції передчасно застосував її до відносин між сторонами у справі. Таким чином, якщо відповідачем є фізична особа — підприємець або юридична особа (володілець авто або роботодавець заподіювача), то при визначенні розміру шкоди не застосовуються положення ст. 30 Закону № 1961-IV, відповідно позивач не зобов`язаний доводити різницю між вартістю авто до та після ДТП. Позивачу достатньо надати суду, наприклад, звіт про оцінку, у якому буде визначено розмір матеріальних збитків без встановлення залишкової вартості авто після ДТП, що збільшує розмір відшкодування.

Зі свого боку ККС ВС всупереч правовій позиції КЦС ВС відносно застосування ст. 30 Закону № 1961- IV, щодо відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням ТЗ, вважає, якщо позивач не заперечує проти передання залишків транспортного засобу відповідачу, можливе стягнення вартості транспортного засобу до ДТП без вирахування вартості транспортного засобу після ДТП. Право відповідача вимагати передати йому залишки транспортного засобу після відшкодування ним шкоди є диспозитивним. Відповідно за відсутності такого клопотання відповідача позивачу має бути відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Згідно висновку Оцінювача колісних транспортних засобів ФОП ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту VOLVO V 50 д.р.н. НОМЕР_2 , визначена за витратним підходом, складає: 310,537.20 грн. Ринкова вартість VOLVO V 50 д.р.н. НОМЕР_2 , визначена за порівняльним підходом складає 274,685.40 грн. Таким чином автомобіль слід вважати фізично знищеним. До відшкодування таких збитків мають застосовуватись особливі правила(визначення вартості залишків ТЗ після ДТП).

На підстав викладеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,197,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 1166,1167,1172,1187,1188,1191 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 22.09.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.